Ухвала КАС ВС № 640/15106/19

УХВАЛА 19 серпня 2020 року Київ справа №640/15106/19 адміністративне провадження №К/9901/12760/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гімона М.М., суддів: Гусака М.Б., Пасічник С.С., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, яке є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2020 у справі №640/5106/19 за позовом Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення форми «С», ВСТАНОВИВ: Верховний Суд ухвалою від 28.05.2020 касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишив без руху. Надав скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме для надання суду уточненої касаційної скарги, зміст якої має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі. Підставою для залишення касаційної скарги без руху стало, зокрема, те, що подана касаційна скарга не відповідала вимогам частини другої статті 330 КАС України в частині необхідності наведення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав), з належним їх обґрунтуванням. На виконання вимог цієї ухвали суду Головного управління ДПС у м. Києві подало уточнену касаційну скаргу, зміст якої майже є ідентичним до первісної касаційної скарги. Так, в уточненій касаційній скарзі ГУ ДПС посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України - порушення судами норм статті 58 Конституції України, частини четвертої статті 6 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон №185/94-ВР) при відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Обґрунтування цієї підстави полягає в тому, що обмеження, встановлені Законом України від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі - Закон №2473-VIII) «Про валюту і валютні цінності» не можуть бути застосовані до позивача в силу вимог статті 58 Конституції України, оскільки звільнення від відповідальності за вчинення правопорушення у разі пом`якшення відповідальності стосується виключно фізичної особи, а не позивача, який є юридичною особою. Натомість, Верховний Суд звертав увагу скаржника, що зі змісту судових рішень у цій справі вбачається, що скасування податкового повідомлення-рішення від 05.06.2019 суди обґрунтували двома підставами: доведеність факту отримання товару за зовнішньоекономічним контрактом та безпідставне застосування контролюючим органом у червні 2019 року Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», який втратив чинність з 07.02.2019 у зв`язку з введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні цінності». При цьому, суд зазначив, що принцип дії закону у часі був предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, який наголошував, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-7рп/1999). Висновок щодо неможливості суб`єктом владних повноважень застосовувати норму закону, яка втратила чинність у зв`язку з введенням Закону України «Про валюту і валютні цінності» висловлено Верховним Судом у постанові від 26.02.2020 у справі №640/5376/19, в якій подібність правовідносин полягає в тому, що оскарженими наказами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14.02.2019 №229 від 14.02.2019 та №228 до позивачів були застосовані санкції у вигляді переведення їх на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності з посиланням на статтю 37 Закону України від 16.04.1991 №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» у той час, коли норма, що передбачала таку санкцію, втратила чинність з 07.02.2019. Верховний Суд зазначив, що з 07.02.2019 застосування до позивачів адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 37 Закону №959-XII, стало неможливим, у зв`язку з відсутністю їх закріплення на законодавчому рівні. Також, суд касаційної інстанції звернув увагу на принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, який полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В уточненій касаційній скарзі скаржник посилається на необхідність відступлення від цієї позиції, проте, обґрунтування таких міркувань ГУ ДПС є формальним і незмістовним до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2020 у справі №640/5376/19. Крім того, аналогічно первісній касаційній скарзі, в уточненій не міститься визначених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження судових рішень в частині висновків про відсутність порушення строку проведення розрахунків за контрактом, встановленого діючою на момент проведення розрахунків та отримання товару статтею 6 Закону №185/94-ВР. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і досліджених ними доказів. Таким чином, дослідивши наведене скаржником обґрунтування, є підстави вважати, що скаржником не виконано вимоги ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху, оскільки доводи скаржника є незмістовними до мотивів колегії суддів, з яких касаційна скарга була залишена без руху. Відповідно до частин другої і шостої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, яке є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2020 у справі №640/5106/19 за позовом Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення форми «С» - повернути скаржнику. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак С.С. Пасічник