Постанова Полтавський апеляційний суд № 524/635/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/635/20 Номер провадження 22-ц/814/1859/20Головуючий у 1-й інстанції Вінтоняк Н. Д. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Дряниці Ю.В., Лобова О.А. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача адвоката Шудрі Віктора Івановича на заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И В : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду із вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 28.02.2009 року між сторонами по справі було укладено шлюб, який розірвано за рішенням суду 24.09.2015 року. При цьому, сторони по справі мають двох спільних неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з матір`ю - позивачем у справі. Вказує, що діти потребують від батька матеріального утримання, якого відповідач добровільно не надає. Відтак, просила стягнути аліменти з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з дня пред`явлення первісної заяви про видачу судового наказу - 16.01.2020 року до суду і до досягнення дітьми повноліття. Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 лютого 2020 року і до досягнення старшою дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. Рішення в частині стягнення сум платежу за один місяць допущено до негайного виконання. З вказаним рішенням не погодилась позивач, представник якої у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального права, просить рішення місцевого суду скасувати частково, змінивши рішення в частині визначення дати стягнення аліментів. Вказує, що, місцевим судом не було взято до уваги доводи позову стосовно того, що аліменти у даній ситуації необхідно стягувати саме з 16.01.2020 року - дати, коли ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, що, на думку апелянта, обумовлено положеннями ч.2 ст.191 СК України. Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Як убачається з матеріалів справи, установлено місцевим судом та не заперечується сторонами по справі 28 лютого 2009 року Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Після укладення шлюбу прізвище ОСОБА_5 змінено на « ОСОБА_6 ». У подальшому, згідно актового запису №920 від 05.08.2009 року в Книзі реєстрації народжень Автозаводського ВРАЦС Кременчуцького МУЮ Полтавської області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_9 , батьками якого записані: ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_1 (мати) (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , а.с.10). Відповідно до актового запису №986 від 13.09.2010 року в Книзі реєстрації народжень Автозаводського ВРАЦС Кременчуцького МУЮ Полтавської області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_10 , батьками якого записані: ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_1 (мати) (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , а.с.11). Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 вересня 2015 року у справі №537/1132/15-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, задоволено. Шлюб, зареєстрований 28 лютого 2009 року Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області за актовим записом №114 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , розірвано. Місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено з матір`ю ОСОБА_1 (а. с. 9). Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий суд виходив із того, що, оскільки відповідач у справі є батьком малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і в добровільному порядку коштів на їх утримання не надає, то такі підлягають до стягнення за рішенням суду. При цьому, оскільки даний позов до суду подано 07.02.2020 року, то і аліменти підлягають до стягнення саме з цієї дати. Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права, виходячи з наступного. Як убачається зі змісту апеляційної скарги, спірним є питання визначення часу (моменту), з якого необхідно стягувати аліменти. Апеляційний суд, вивчивши матеріали даної справи, приходить до наступних висновків. Згідно положень ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Стягнення аліментів за час, що передує пред`явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов`язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати. Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такої вимогою чи на адресу його місця роботи тощо). Ухилення може виражатися у тому, що зобов`язана особа - відповідач ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи) та інші подібні дії. Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини. Звернення позивачки до суду 16.01.2020 року з заявою про видачу судового наказу, на що посилається апелянт у скарзі, не може бути підставою для стягнення аліментних платежів з цієї дати, оскільки судовий наказ щодо цього видано не було, більше того, ухвалою судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 січня 2020 року було відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментівна утримання дітей, оскільки заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України (а.с.15). Дана ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили, а тому, за змістом ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину мають бути присуджені за рішенням суду від дня пред`явлення позову, про що і було вірно визначено судом першої інстанції. Окрім того, присудження аліментів за минулий час являється правом, а не обов`язком суду, з позовом до якого звернувся позивач. Суд, виходячи із конкретних обставин справи, проаналізувавши усі надані докази, може присудити аліменти на утримання дитини за минулий час, у межах трирічного строку, або відмовити у задоволенні таких позовних вимог. Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3). При цьому, як убачається з аналізу матеріалів справи, доказів винної поведінки відповідача, яка б обумовлювала факт його свідомого ухилення від сплати аліментів на користь позивача на утримання їх малолітніх дітей не міститься. Відтак, позивачем не доведено наявності обставин, за яких стягнення аліментів за минулий період є можливим, а саме, що ОСОБА_1 приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані саме у результаті ухилення ОСОБА_2 від їх сплати. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, стосовно того, що аліменти за даним позов підлягають до стягнення саме з 07.02.2020 року - дата подачі позовної заяви до суду, оскільки матеріалами справи не установлено та не доведено наявності підстав для застосування до даних правовідносин положень ч.2 ст.191 СК України. Апеляційна скарга жодних нових обставин справи, які б вказували на можливість стягнення аліментів за минулий період також не містись, фактично зводиться до переоцінки доказів, невірного, вибіркового трактування норм матеріального права та незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення аліментів саме з 07.02.2020 року, тобто з дня звернення до суду з даним позовом. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відтак, оскільки стороною позивача оскаржується рішення місцевого суду лише в частині визначення дати, з якої необхідно стягувати аліменти, то і судом апеляційної інстанції переглядається в цій частині, в іншій частині рішення місцевого не переглядається. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Шудрі Віктора Івановича,- залишити без задоволення. Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 червня 2020 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ Ю.В. Дряниця О.А. Лобов