Постанова Вінницький апеляційний суд № 129/3181/21

Справа № 129/3181/21 Провадження № 22-ц/801/85/2023 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Корнієнко О. М. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2023 рокуСправа № 129/3181/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 липня 2022 року, ухвалене суддею Корнієнко О.М. в м. Ладижин, повне рішення складено 06 липня 2022 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час, встановив: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти за минулий час у твердій сумі 255 000 гривень. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 07.02.2007 вона з відповідачем уклала шлюб, який розірвано за рішенням суду 04.12.2014. У шлюбі у них народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що дочка проживає разом із нею та перебуває на її утриманні з 2016 року. Дитина навчається на гуртках та на платних підготовчих курсах. Відповідач веде асоціальний спосіб життя, намагався в судовому порядку зняти дитину з реєстрації місця проживання у належній йому квартирі. Відповідач ОСОБА_3 ухиляється від сплати аліментів за минулий час, а саме з 14.09.2016 по 22.12.2020. Вона намагалася вживати заходи щодо одержання аліментів за минулий час і шляхом перемов з відповідачем, і надсилаючи листи поштою та на телефон з вимогою про сплату коштів за минулий період. За рішенням суду з 23.12.2020 з відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 з усіх його доходів. З позовом до суду про стягнення аліментів за минулий час за період з 14.09.2016 по 22.12.2020 вона не зверталась. Відповідач є здоровою та працездатною особою, отримує дохід та працює в ПрАТ «АК Київводоканал» на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Його дохід за рік склав приблизно 242000 грн, що становить близько 20 000 грн на місяць. Аліменти присуджені в розмірі 1/4 доходу, тобто приблизно 5 000 грн за місяць. Сума аліментів за минулий час за 51 місяць становить 255 000 грн. Раніше вона не могла звернутись з позовом про стягнення аліментів тому, що їй необхідно було зібрати докази щодо цього, а також через те, що її стан здоров`я не завжди дозволяв займатись юридичними питаннями. Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 липня 2022 року відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із вказаним позовом, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти за минулий час у твердій сумі 255 000 грн. У скарзі ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які офіційні документи з відповідним призначенням платежу за період з 14.09.2016 по 22.12.2020, а надані відповідачем папери створені ним самим та не підтверджені представником платіжної установи. Висновок суду з приводу визнання позивачем факту сплати коштів відповідачем згідно доданих ним квитанцій є припущенням, оскільки вказані кошти сплачені за майно. Не відповідає також дійсності висновок суду з приводу не надання позивачем доказів про вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача за період з 14.09.2016 по 22.12.2020, тому що вона з самого початку намагалася вживати заходи щодо одержання аліментів та відповідно до закону заключити нотаріально засвідчений договір, але відповідач не хотів його завіряти нотаріально. Також вона усно по телефону та в мобільному додатку, а також шляхом надсилання листів поштою вимагала сплатити їй аліменти за минулий період, про що вказує відповідач у відзиві. Довідка про заробітну плату відповідача від 18.11.2021 підтверджує нарахування аліментів по рішенню суду. Суду відомо про наявність між сторонами спору щодо майна. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відповіді на відзив ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та стягнути на її користь аліменти за минулий час. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не підтверджено належними, допустимими і достатніми доказами вжиття нею заходів щодо отримання аліментів з відповідача, а також не підтверджено дій останнього, направлених на ухилення від їх сплати, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Встановлено, що з 07 лютого 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 грудня 2014 року (а.с.6 т.1). У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01 червня 2007 року відділом РАЦС Деснянського районного управління юстиції у м. Києва (а.с.24 т.1). Відповідно до копії довідки №263 від 16 червня 2021 року, виданої Жерденівським старостинським округом Гайсинської міської ради Вінницької області, ОСОБА_3 , 2007 року народження, проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні з 2016 року (а.с.9). За рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 14 травня 2021 року в цивільній справі №129/108/21 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 грудня 2020 року і до повноліття дитини (а.с.137 т.1). ОСОБА_1 , стверджуючи, що вона неодноразово вживала заходи щодо одержання з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання їхньої дитини за минулий час, але не могла і не може їх отримати у зв`язку з ухиленням відповідача від їх сплати, звернулася до суду із вимогою про стягнення з відповідача аліментів за минулий час, а саме з 14 вересня 2016 року по 22 грудня 2020 року в розмірі 255 000 грн. Частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз змісту наведеної норми закону дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, а також неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають. На підтвердження факту звернення до ОСОБА_2 із вимогою щодо необхідності сплати аліментів за минулий час ОСОБА_1 до позовної заяви додала копії бланків опису вкладення у цінний лист, де зазначені вимоги від 16 червня 2021 року та від 18 червня 2021 року про сплату коштів на утримання дитини за минулий період з 21 червня 2018 року по 22 грудня 2020 року у повному обсязі (а.с.12,13 т.1). Також позивачка надала копію вимоги про сплату коштів на утримання дитини за минулий період з 14 вересня 2016 року по 22 грудня 2020 року у повному обсязі, яка вкладена до листа на ім`я Деснянського районного суду м.Києва, що слідує з опису вкладення від 07 жовтня 2021 року (а.с.19 т.1). Однак, дві перші вимоги датовані червнем 2021 року, тоді як ОСОБА_1 просить стягнути аліменти за період з 2016 по 2020 рік. Докази відправлення ОСОБА_2 вимоги від жовтня 2021 року взагалі відсутні, оскільки вказана вимога надсилалася ОСОБА_1 разом з іншими документами Деснянському районному суду м. Києва. Таким чином, факт вживання ОСОБА_1 заходів щодо одержання від ОСОБА_2 аліментів протягом 2016-2020 років не підтверджується матеріалами справи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вона також вимагала від відповідача сплати аліментів за минулий період усно в телефонному режимі та шляхом надсилання повідомлень в мобільному додатку «Вайбер», однак, жодних листувань між сторонами, телефонних розмов, з яких можна було б встановити факт звернення позивача до відповідача із вимогами щодо сплати аліментів, відмову відповідача від сплати аліментів в добровільному порядку, тощо, суду надано не було. Оскільки будь-яких письмових (електронних) доказів на підтвердження вказаних доводів позивачем до суду надано не було, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити вказані твердження. Крім того, позивач, подаючи позов на підставі ч. 2 ст. 191 ЦПК України, разом із доведенням факту вживання заходів щодо одержання аліментів з відповідача має довести також і факт його ухилення від їх сплати. Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини. Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії. Тобто, коли відповідач вживав заходів які б унеможливлювали звернення позивача з позовом про стягнення аліментів. Тому, позивач має надати суду докази того, що, вчиняючи тим чи іншим способом, відповідач свідомо прагнув ухилитися від виконання обов`язку по утриманню дитини. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що вона хотіла укласти з відповідачем нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів на дитину, але він не хотів його нотаріально посвідчувати, однак, такі доводи відхиляються апеляційним судом До відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 додав копію договору, який укладений 08 червня 2017 року між ним та ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язався виплачувати кожного місяця аліменти на його доньку ОСОБА_3 в розмірі 1 500 грн протягом року, з 08 червня 2017 року по 08 червня 2018 року (а.с.62 т.1). Вказаний договір хоча підписаний обома сторонами, однак нотаріально не посвідчений. Відповідно до ч. 1 ст. 189 СК України, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом . Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. ОСОБА_1 у скарзі не вказує, що від посвідчення саме цього договору в нотаріальному порядку відмовлявся ОСОБА_2 . Доказів на підтвердження того, що позивач зверталась до відповідача з пропозиціями щодо укладення договору між батьками про утримання дитини за вказаний у згаданому договорі періоді (з 08 червня 2017 року по 08 червня 2018 року) чи за інший період позивач до суду не надала. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів за період з 14 вересня 2016 року по 22 грудня 2020 року суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачка не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача, які вона не могла одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. Оскільки позивачка не довела наявності підстав для стягнення з відповідача на її користь аліментів на дитину за минулий час, що є її процесуальним обов`язком та має наслідком відмову в задоволенні позову, надавати оцінку доводам скарги з приводу відповідності (чи невідповідності) поданих відповідачем доказів на підтвердження факту сплати коштів в добровільному порядку не має. Решта доводів апеляційної скарги, які стосуються розгляду інших судових справ за участю сторін, відшкодування коштів за придбане у шлюбі майно, характеру відносин між сторонами, стану здоров`я позивача не стосуються предмету спору, а тому недоцільним є надання їм оцінки судом. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 липня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 лютого 2023 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук М.М. Якименко