Постанова 4818 № 643/468/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 643/468/19 Головуючий суддя І інстанції Букреєва І. А. Провадження № 22-ц/818/3055/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Яцини В.Б. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Кругової С.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Букреєвої І.А., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: 14 січня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеної генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11 червня 2015 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 13416,75 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана генеральна угода разом з запропонованими банком Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Вказав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Проте, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 13.12.2018 року має заборгованість - 32031.27 грн., яка складається з наступного : 8 298,78 грн. - заборгованість за тілом кредита; 4 107,83 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом ; 9958,50 грн. - заборгованість пенею та комісією ; 9666,16 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди ; а також 1921,00 грн. - судові витрати. На підставі вищевикладеного, банк просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 червня 2015 року в розмірі 32031.27 грнгрн станом на 13 грудня 2018 року, яка складається з заборгованості за кредитом 8 298,78 грн. - заборгованість за тілом кредита; 4 107,83 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом ; 9958,50 грн. - заборгованість пенею та комісією ; 9666,16 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди ; та судові витрати в розмірі 1921,00 грн. Відповідач у письмовій заяві до суду позов визнав лише в частині 14631,75 - 1215 - 6740 = 6676 грн., в інший частині вважав, що він вже повернув кошти банку і просив взяти до уваги здійсненні ним платежі на 6740 грн. При цьому він визнав факт отримання у Приватбанку у 2006 році кредиту на суму 1935,70 грн, з яких повернув 1361,12 грн, однак банк у 2015 році нарахував йому суму заборгованості 22 252,05 грн., яку він погасив в сумі 1215 грн. та уклав з банком генеральну угоду від 11.06.2015 на суму 14631,75 грн., яку він частково виконав та сплатив банку 6740 грн. Також вказав на те, що з приводу вказаної заборгованості Приватбанк вже звертався до нього з позовом, який був залишений без розгляду (а.с. 54). Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2020 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 8 298 грн.78 коп заборгованості за кредитом від 11.06.2015 року та судовий збір у розмірі 497 грн. 54 коп., в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом та неустойки та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, стягнути з відповідача на користь банку судові витрати. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав доводи та вимоги позову. При цьому зазначив, що уклавши генеральну угоду про реструктуризацію боргу відповідач зобов`язався сплатити існуючу заборгованість перед банком на умовах згідно угоди; що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів; що суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом, враховуючи передбачений договором розмір відсотків 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості та нарахування штрафу; що в даній справі істотні умови кредитування погоджені сторонами, про що свідчить підписана генеральна угода про реструктуризацію заборгованості від 11 червня 2015 року. У своїх письмових поясненнях до суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 скаргу не визнав з мотивів, наведених на обґрунтування вищевказаної заяви про часткове визнання позову (а.с. 143-144). У додаткових поясненнях до апеляційної скарги представник банку звертає увагу, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим позивачем доказам, Генеральну угоду від 11.06.2015, яка діяла до 30.06.2017 року, а також розрахунку заборгованості, який їй відповідає, що підтверджують заявлені підстави позову про стягнення відсотків за користування кредитом у сумі 1983,35 грн. та штрафу у сумі 9666,16 грн (а.с. 156-159). Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія розглянула справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» необхідно задовольнити, а рішення суду в оскаржуваній частині - скасувати. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету та генеральну угоду про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Публічному акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів). Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції неможна, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку у Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк». 11 червня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За змістом статті 1056 - 1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно з вищевказаною угодою ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 13416,75 грн на строк 24 місяців з 11 червня 2015 року по 30 червня 2017 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 13416,75 грн, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом зазначені в заяві та Умовах і правилах строки, що відповідає 18 відсотків річних. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 671,37 грн для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотків, а також інших витрат у відповідності з Умовами та правилами. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 30 червня 2017 року (а.с.6). Крім відсотків, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та генеральна угода передбачають стягнення неустойки (штрафу, пені), що відповідно до статті 549 ЦК України може бути грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства (стаття 551 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Аналізуючи наведені норми права слід зазначити, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та пеня поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Так, пунктами 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів за кожним з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн + 5% від суми заборгованості від за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій. Пунктом 1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг за незгодою зі зміною Правил та/або Тарифів банку, позичальник зобов`язується надати банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед банком заборгованість. У відповідності до пункту 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Пунктом 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта до банку згідно чинних тарифів. Пунктом 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що строки та порядок погашення кредиту (кредитний ліміт) за кредитними картками з встановленим мінімальним обов`язковим платежем, а також овердрафту, який виник за такими картками, наведено в Пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування, яка є невід`ємною частиною договору, а також встановлюються даним пунктом. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом. У разі наявності простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту (овердрафту) у повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості; строк повернення овердрафту у повному обсязі - протягом 30 днів з моменту виникнення овердрафту; строк погашення процентів за овердрафтом - щомісячно за попередній місяць до 25-го числа. Пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що в разі виникнення прострочених зобов`язань на суму від 100,00 грн, враховуючи прострочені зобов`язання, передбачені пунктами 2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.8.1 Умова та правил, клієнт сплачує банку пеню, яка розраховується як: пеня = базова процентна ставка за договором / 30 (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 50,00 грн (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом. Відповідно до пункту 2.2 генеральної угоди в разі порушення позичальником строків погашення заборгованості, вказаних в цій генеральній угоді, Умовах та правилах, більше ніж на 31 день за зобов`язаннями, строк яких не наступив, сторони погодили, що строк повернення кредиту вважається 32 день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 32 дня порушення, вважається простроченим. Позичальник сплачує банку штраф в розмірі 9666,16 грн. Згідно з пунктом 2.8 генеральної угоди в разі порушення позичальником зобов`язань щодо погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах та правилах за кожен день прострочення. Таким чином, розмір пені встановлено тільки Умовами та Правилами надання банківських послуг, які відповідачу не були відомі, оскільки він їх не підписував. Відповідач підписав лише заяву позичальника від 04 квітня 2006 року та генеральну угоду, однак, заява не містить відповідальності у вигляді пені, а генеральна угода містить лише посилання на Умови та правила надання банківських послуг. Як вбачається з матеріалів справи за розрахунком банку станом на 13 грудня 2018 року, яка складається з заборгованості за кредитом 8 298,78 грн. - заборгованість за тілом кредита; 4 107,83 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом ; 9958,50 грн. - заборгованість пенею та комісією 9666,16 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди. Позивач не звернув увагу, що у заяві позичальника від 04 квітня 2006 року та в генеральній угоді відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Тому, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за пенею, їх розмір і порядок нарахування, банк посилався на генеральну угоду та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Умовами ознайомився відповідач і з ними погодився, підписуючи заяву-анкету та генеральну угоду про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати пені у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування. Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (04 квітня 2006 року підписання заяви-анкети та 11 червня 2015 року укладення генеральної угоди) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14 січня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві та генеральній угоді домовленості сторін про сплату пені, надані банком витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника та генеральній угоді, які безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у банку, який є в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 червня 2015 року шляхом підписання генеральної угоди. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» пені у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 04 квітня 2006 року та у генеральній угоді від 11 червня 2015 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в банку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України судом не розглядалося. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 . Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк в частині нарахування неустойки - пені та комісію на суму 9958,50 грн. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18) тощо. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення суду про те, що банк не довів укладення договору кредиту в частині сплати пені та комісії через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 04 квітня 2006 року та в генеральній угоді від 11 червня 2015 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в банку не можуть вважатися належним і допустим доказом укладення кредитного договору на цих умовах. Доводи скарги з цього приводу не доведені і висновків суду про недоведеність позову в цій частині не спростовують. Проте, колегія суддів не погоджується з оскарженим рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом, виходячи з наступного. Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, банк посилався на генеральну угоду, яка була підписана відповідачем. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Всупереч вказаній норми цивільного процесуального права, суд не з`ясував, що сторони узгодили у вказаній Генеральній угоді від 11.06.2015, яка діяла до 30.06.2017, розмір процентів та штрафу на порушення її умов, факт підписання якої та її зміст підтвердив відповідач у своїй заяві до суду першої та апеляційної інстанції, надавши копію свого примірнику згаданої Генеральної угоди від 11.06.2015, зміст якого співпадає з наданою банком до суду копії свого примірнику Генеральної угоди від 11.06.2015 (а.с. 6, 58, 153). Суд не звернув уваги, що відповідно до пункту 2.1 Генеральної угоди, яка підписана ОСОБА_1 11 червня 2015 року, позичальник має сплатити проценти в розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, що відповідає 18 відсоткам річних (а.с. 6, 58). Взяті на себе зобов`язання за генеральною угодою від 11 червня 2015 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси. У порушення зазначених умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконав. Із розрахунку заборгованості, наданого банком, вбачається, що станом на 13 грудня 2018 року, яка складається з заборгованості за кредитом 8 298,78 грн. - заборгованість за тілом кредита; 4 107,83 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом 9666,16 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди. Вказаний розрахунок відповідає змісту укладеної сторонами 11.06.2015 Генеральної угоди, тому у суду першої інстанції за відсутності спростування цього розрахунку відповідачем належними і допустимими доказами, не було підстав його відхилити. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. 02 червня 2020 року до суду апеляційної інстанції надані додаткові пояснення банку, відповідно до яких банк просить стягнути з відповідача за період з 11.06.2015 по 30.06.2017, в межах строку дії Генеральної угоди заборгованість за відсотками за користування кредитом за генеральною угодою від 11 червня 2015 року, що розмір процентів складає 1983,35 грн, який відповідачем не спростовано. З огляду на викладене, з урахуванням відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України згаданої правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, - правових підстав для відмови в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за відсотками за користування кредитом за час дії Генеральної угоди від 11 червня 2015 року в розмірі 1983,35 грн у суду першої інстанції не було. Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами. Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і дійшов помилкового висновку в оскаржуваній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів. Посилання банку в апеляційній скарзі на правовий висновок Верховного суду від 03 жовтня 2019 року по справі №645/4387/16-ц знайшов підтвердження, і колегія суддів його враховує відповідно до ч.4 ст.263ЦПК України при перегляді справи в апеляційному порядку. За таких обставин рішення суду в оскаржуваній частині з передбачених п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підстав підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню. В іншій частині рішення не оскаржувалося та не переглядалося. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, а позовні вимоги задоволено на 62,28 %, тому слід стягнути додатково до вже присудженого рішенням суду першої інстанції: судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції у розмірі (1196,40-497,54)= 698,86 грн та судовий збір в розмірі 1794,60 грн за подачу апеляційної скарги, а всього 2493,46 грн сплаченого позивачем судового збору підлягає відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» -задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2020 року в оскаржуваній частині - скасувати в частині відмови у задоволені позову про стягнення заборгованості про процентам та штрафу. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Московським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області 19.03.2012 року, що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570 рах.№ НОМЕР_3 МФО 305299) заборгованість за процентами за користування кредитом за кредитним договором №б/н від 11 червня 2015 року в розмірі 1983 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят три) гривні 35 коп, та штраф у розмірі 9666 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 16 коп, а всього 11 649 (одинадцять тисяч шістсот сорок дев`ять) гривень 51 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» додатково до вже присудженого рішенням суду першої інстанції: судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції в сумі 698,86 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1794,60 грн., а всього судовий збір у розмірі 2493 (дві тисячі чотириста дев`яносто три гривні) грн.46 коп. В іншій частині оскаржене рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 18 серпня 2020 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді А.В.Котелевець. С.С.Кругова.