Постанова 4813 № 947/30068/19

Номер провадження: 22-ц/813/2264/22 Номер справи місцевого суду: 947/30068/19 Головуючий у першій інстанції Васильків О.В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.05.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі: головуючого Цюри Т.В. суддів Гірняк Л.А., Комлевої О.С., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача кредитну заборгованість у розмірі 30987,22 грн. та судові витрати в сумі 1921,00 грн. В своїх позовних вимогах АТ КБ "Приват Банк" посилається на те, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 30.10.2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 16785,31 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач відповідно до умов договору виконав свої зобов`язання по наданню кредитних коштів, однак відповідачем умови договору не виконуються, порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів, в зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості задоволенено. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) заборгованість за кредитним договором № б/н від 30.10.2014 року станом на 18.11.2019 року у розмірі 30987,22 грн. /тридцять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім гривень 22 копійки/. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) судовий збір у розмірі 1921,00 грн. /одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок/. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2020 року повністю та ухвалити нове рішення, яким у позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити повністю. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України). У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір б/н від 28.05.2010 року шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банку /а.с.11/. 30.10.2014 року між ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукта кредитних карт /а.с.12/, відповідно до умов якої заборгованість по Договору 1 з дати підписання становить 9302,77 грн., дата остаточного погашення заборгованості - 31.10.2015 року; заборгованість по Договору 2 з дати підписання становить 9522,54 грн., дата остаточного погашення заборгованості - 31.10.2015 року. Також умовами Генеральної угоди визначено, що Банк надає Позичальнику строковий кредит в сумі 16785,31 грн. на строк 12 місяців з 30.10.2014 року по 31.10.2015 року шляхом установлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в сумі 16785,31 грн. в обмін на зобов`язання Позичальника по поверненню кредита, сплаті відсотків в розмірі 0,833% в місяць на суму залишка заборгованості по Кредиту у вказані в Заяві, Умовах та правилах строки. Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов`язання по наданню кредитних коштів відповідачу та ОСОБА_1 тривалий час періодично ними користувався. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем до позову, вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 18.11.2019 року становить 30987, 22 грн., яка складається з 11255,66 грн. заборгованість за кредитом, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 5487,61 грн., заборгованість по пені - 14243,95 грн. /а.с.8-10/. Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ "Приват Банк", суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не здійснив повернення коштів у строк, визначений у Генеральній угоді, тим самим порушив права, свободи та інтереси позивача. ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, на підставві вказаного суд вважає, що стороною позивача доведено факт укладення кредитного договору, на умовах зазначених в позовній заяві. Апеляційний суд не погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає в повній мірі вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Положеннями ч. 1ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст.ст.610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Так, як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем було укладено договір б/н від 28.05.2010 року шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банку /а.с.11/. Факт укладення між сторонами кредитного договору підтверджується також копією Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 30.10.2014 року, підписаної сторонами. ОСОБА_1 своїм підписом в Генеральній угоді взяв на себе зобов`язання виконувати договір на умовах, визначених у самій Генеральній угоді, а також згідно Умов та правил надання банківських послуг. Відсутність у матеріалах справи підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, унеможливлює встановлення усіх умов кредитного договору, проте не свідчить про те, що сторони не перебувають у договірних правовідносинах. Проте, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог банку в частині стягнення з відповідача заборгованості по пені у розмірі 14243, 95 грн., оскільки такий висновок не узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на наступне. З наданої позивачем копії Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 30.10.2014 року вбачається, що сторони, досягнувши згоди щодо реструктуризації заборгованості за кредитним договором № б/н від 22.09.2011 року, №SAMDN51000113072066 від 11.10.2013 року, уклали дану угоду, у якій домовились зменшити розмір заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту, а саме проценти на 0,00 грн., комісії на 0,00 грн., пені на 719,8 грн., штрафу на 785,27 грн. В п. 2.1 Генеральної угоди, сторони погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, сторони погодили, що кредит надається відповідачу в сумі 16785,31 грн. на строк 12 місяців з 30.10.2014 року по 31.10.2015 року. Повернення кредиту та сплату процентів відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві з «1» по «25» число кожного місяця грошові кошти на погашення заборгованості по кредиту в сумі 1476, 75 грн. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.10.2015 року. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання. В п.2.2 Генеральної угоди згідно із ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України у випадку порушення позичальником строків погашення заборгованості, вказаних в цій Генеральній угоді, Умовах і правилах, більше ніж на 31 день, за зобов`язаннями, строк по яких не настав, сторони узгодили, що строком повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою, позичальник сплачує банку штраф в розмірі 1960,66 грн. Пунктом 2.3 визначено для надання послуг, банк видає позичальнику платіжну карту відповідно до п.2.1 Генеральної угоди. Пунктом 2.8 цієї угоди передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань щодо погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі, який вказаний в Умовах та Правилах за кожен день прострочки. До кредитного договору банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який відповідачем не підписано. Пунктами 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів за кожним з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій. Пунктом 1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг за незгодою зі зміною Правил та/або Тарифів банку, позичальник зобов`язується надати банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед банком заборгованість. У відповідності до пункту 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Пунктом 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії) за зверненням клієнта до банку згідно чинних тарифів. Пунктом 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що строки та порядок погашення кредиту (кредитний ліміт) за кредитними картками з встановленим мінімальним обов`язковим платежем, а також овердрафту, який виник за такими картками, наведено в Пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування, яка є невід`ємною частиною договору, а також встановлюються даним пунктом. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом. У разі наявності простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту (овердрафту) у повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості; строк повернення овердрафту у повному обсязі - протягом 30 днів з моменту виникнення овердрафту; строк погашення процентів за овердрафтом - щомісячно за попередній місяць до 25-го числа. Пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що в разі виникнення прострочених зобов`язань на суму від 100,00 грн, враховуючи прострочені зобов`язання, передбачені пунктами 2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.8.1 Умов та Правил, клієнт сплачує банку пеню, яка розраховується як: пеня = базова процентна ставка за договором / 30 (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 50,00 грн (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом. Таким чином, розмір пені встановлено тільки Умовами та Правилами надання банківських послуг, які відповідачу не були відомі, оскільки він їх не підписував. Відповідач підписав лише заяву позичальника від 28.05.2010 року та генеральну угоду від 30.10. 2014 року, однак, заява не містить відповідальності у вигляді пені, а генеральна угода містить лише посилання на Умови та Правила надання банківських послуг. За розрахунком банку станом на 18.11.2019 року розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 30987, 22 грн., яка складається з 11255,66 грн. заборгованість за кредитом, заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість - 5487,61 грн., заборгованість по пені - 14243,95 грн. /а.с.8-10/. Проте, позивач, розраховуючи заборгованість за кредитом, не звернув увагу на те, що у заяві позичальника від 28.05.2010 року та в генеральній угоді від 30.10.2014 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Всі ці умови визначені в Умовах та Правилах надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», які відповідачем не підписані. Матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Умовами ознайомився відповідач і з ними погодився, підписуючи заяву-анкету та генеральну угоду про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати пені у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування. Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві та генеральній угоді домовленості сторін про сплату пені, надані банком витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, надані позивачем Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника та генеральній угоді, які безпосередньо підписані відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у банку, який є в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 30.10. 2014 року шляхом підписання генеральної угоди. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі відповідальності у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Суд першої інстанції не звернув на вказане увагу та стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 30.10.2014 року також і суму заборгованості за пенею в розмірі 14 243, 95 грн., що не грунтується на законі. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991року № 1023-XI I« Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження№ 14-131цс19). Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов`язання за укладеною з банком генеральною угодою від 30 жовтня 2014 року, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про існування у відповідача перед банком боргу за тілом кредиту та процентами. Колегія суддів звертає увагу, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц. У пункті 2.1. генеральної угоди від 30 жовтня 2014 року сторони погодили, що кредит в сумі 16785,32 грн видається на строк з 30.10.2014 року по 31.10.2015 року. За користування кредитом передбачена сплата процентів в розмірі 0,833 % на місяць. Повернення кредиту та сплата процентів здійснюються шляхом внесення у період із 1 по 25 число кожного місяця щомісячного платежу в сумі 1476,75 грн. Крім того, пунктом 2.2 генеральної угоди передбачено, що при порушення позичальником строків повернення заборгованості, зазначених у цій генеральній угоді, Умовах та Правилах більш ніж на 31 день за зобов`язаннями, строк яких не настав, строком повернення кредиту вважається 32 день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи із 32-го дня порушення вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф в сумі 1960,66 грн. Отже, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови (обставини), за яких строк повернення кредиту змінюється. Як вбачається з виписки по рахунку відповідача ОСОБА_1 , наявної в матеріалах справи за період з 30.10.2014 року по 09.10.2020 року останнє погашення заборгованості мало місце 19.02.2020 року, тобто строк позовної давності для звернення позивачем до суду першої інстанції не сплинув. У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції подав заяву про застосування строку позовної давності та в апеляційній скарзі також посилається на застосування строків позовної давності. Апеляційний суд зазначає, що кредитор звернувся до суду із даним позовом 09.12.2019 року в межах строку позовної давності. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. В силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. За таких обставин апеляційний суд вважає, що в даному випадку відбулося переривання строку позовної давності шляхом визнання позичальником боргу та його погашення частинами, що вбачається з виписки по рахунку відповідача. Крім того, вказане визнає й сам апелянт, оскільки відповідно до наданого ОСОБА_1 розрахунком заборгованості, остання дата щодо погашення заборгованості відбулась взагалі у березні 2020 року. В поданій апеляційній скарзі апелянт наводить свої розрахунки щодо погашення заборгованості за кредитним договором та вважає, що заборгованість ним погашена, оскільки за період з 30 жовтня 2014 року по березень 2020 року відповідачем було сплачено на користь позивача грошову суму в розмірі 24950 грн.38 коп. та вважає, що суд першої інстанції на вказане не звернув уваги. На вказані посилання апелянта, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Так, відповдно до розрахунку заборгованості, наданим Банком до позовної заяви вбачається, що за договором № б/н від 30.10.2014 року, укладеним між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 станом на 18.11.2019 року загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту) складає 11255,66 грн., а заборгованість по відсоткам за користування кредитом складає 5487, 61 грн. Апеляційний суд вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є вірним, проведеним Банком з урахуванням всіх сум погашення відповідачем заборгованості за наданим кредитом та з урахуванням обумовленої сторонами у генеральній угоді від 30.10.2014 року процентної ставки у розмірі 0,833 % в місяць на суму залишку заборговності по кредиту. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовує правильних висновків суду першої інстанції щодо необхідності стягнення з відповідача загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), який складає 11255,66 грн. та заборгованість по відсоткам за користування кредитом, яка складає 5487, 61 грн., оскільки наданий відповідачем розрахунок заборгованості складений за період з жовтня 2014 року по 03.2020 року, при цьому апеляційний суд зазначає, що розрахунок заборгованості перевіряється судом апеляційної інстанції станом на 18.11.2019 року, оскільки позовна заява Банку обгрунтована саме щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на 18.11.2019 року, що і було предметом розгляду в суді першої інстанції та перевряється судом апеляційнї інстанції. Отже, доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу суду. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає лише частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині задоволення вимог банку про стягнення пені. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2020 року скасувати в частині задоволення вимог банку про стягнення пені. Прийняти в цій чатині постанову. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по пені в розмірі 14243,95 грн.- відмовити. В решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 03.05.2022 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А.Гірняк О.С.Комлева