Постанова 4818 № 2-4608/09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 12 серпня 2020 року м. Харків справа № 2-4608/09 провадження № 22-ц/818/669/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Кругової С.С., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання Прокопчук І.В., учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповідачі - Харківська міська рада, апелянт - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 23 лютого 2009 року, ухвалене суддею Сиротниковим Р.Є., в залі суду в м. Харків, В С Т А Н О В И В : Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із вказаним позовом до Харківської міської ради. В обґрунтування позовних вимог в судовому засіданні позивачі позов підтримали та зазначили, що ними за власні кошти виконана реконструкція квартири АДРЕСА_1 під нежитлові приміщення магазину непродовольчих товарів. Реконструкцію виконано без розробки проекту та отримання дозволу на початок будівельних робіт. Зазначена квартира перебуває у їхній власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22 червня 95 року та договору купівлі-продажу № У-12- 1331-Н від 05 грудня 1996 року. За даними технічної інвентаризації, проведеної 07.10.2008 року загально площа нежитлових приміщень першого поверху (колишньої квартири НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 житлового будинку у літ. «А-4» по АДРЕСА_5 складає - 61, 7 м2, де основна - 56, 2 м2, допоміжна - 5, 5 м2. З метою підтвердження можливості безпечної експлуатації нежитлових приміщень позивачами було замовлено відповідний технічний висновок у ТОВ «НТК Енерго-Тайм», що має державну ліцензію серії АВ № 193286. Відповідно до розділу «Висновки» основні будівельні конструкції у межах приміщень, що розглядаються, наявних деформацій не мають та знаходяться у задовільному технічному стані. Виконана реконструкція не вплинула негативно на несучу здатність основних будівельних конструкцій виробничої будівлі. Об`ємно-планувальні рішення реконструйованих приміщень відповідають вимогам архітектурних, будівельних, санітарних, пожежних та екологічних норм. Приміщення придатні до подальшої експлуатації за призначенням. Таким чином, позивачами самочинно виконана реконструкція квартири під нежитлові приміщення магазину непродовольчих товарів. З огляду на те, що реконструкція виконана без належно затвердженої проектної документації та дозволу на початок будівельних робіт не є можливим ввести дані приміщення до експлуатації та оформити права на них належним чином. Також, при здійсненні реконструкції права та охоронювані законом інтереси інших осіб порушено не було. У зв`язку з чим просили визнати за ними за кожною в рівних частинах права власності на нежитлові приміщення першого поверху (колишньої квартири НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_6 » по АДРЕСА_6 , загальна площа яких складає - 61, 7 м2, де основна - 56, 2 м2, допоміжна - 5, 5 м2. Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 23 лютого 2009 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право власності у рівних частинах на нежитлові приміщення першого поверху (колишньої квартири НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 житлового будинку у літ. «А-4» по АДРЕСА_6 , загальна площа яких складає -61,7 м2, де основна - 56, 2 м2, допоміжна - 5, 5 м2. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане судове рішення порушує її права та інтереси, оскільки станом на час розгляду справи апелянт була зареєстрована у відповідній квартирі та була неповнолітньою. Також посилається, що оскаржуване рішення суду було постановлено без залучення до участі у справі відповідного органу опіки та піклування, оскільки питання щодо зміни статусу житлового приміщення, в якому проживає малолітня дитина, на нежитлове повинно вирішуватися за участю органу опіки та піклування. Посилається на те, що визнавши за позивачами право власності на нежитлові приміщення у той час, як приміщення належали позивачам як житлові, суд вийшов за межі своєї компетенції, оскільки чинне на момент розгляду справи законодавство не передбачало можливості за рішення суду переводити, змінювати статус житлових приміщень на нежитлові. ОСОБА_3 надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відзив мотивований тим, що апелент вже два роки як повнолітня особа та була обізнана про переведення квартири з житлового в нежитловий фонд, оскільки постійно проживає з матір`ю ОСОБА_2 . Також вказує, що за рахунок здачі в оренду вказаного приміщення мати апелянтки забезпечувала останню. Вказує, що апелянт не є суб`єктом права власності чиї права мають захищатися судом, оскільки вона не була власником спірного приміщення під час його перебування у житловому фонді і не матиме таких правових підстав у разі скасування оскаржуваного судового рішення. Крім того, апелянт надає до суду в якості доказу того, що вона була зареєстрована за адресою АДРЕСА_7 копію вже недійного паспорту з недостовірними даними про місце реєстрації. Сторонам у справі достеменно відомо, що у апелянта наразі наявний паспорт у вигляді айді-картки і вона офіційно не була зареєстрована в спірному приміщенні. Вказані обставини також підтверджуються відповіддю відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області, з якої вбачається, що відомості про офіційне місце реєстрації ОСОБА_4 не значиться. Також посилається на те, що судом апеляційної інстанції було безпідставно поновлено строк на оскарження вказаного судового рішення, а апелянт не навела у належний спосіб факту наявності у неї порушеного права. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності передбачених статями 331, 392 ЦК України правових та фактичних підстав для визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 права власності на самочинно реконструйоване нерухоме майно. Проте погодитись з таким висновком не можна. Судом першої інстанції встановлено, що , відповідно до договору купівлі-продажу № У-12-1331-Н від 05.12.1996 року та Свідоцтва про право власності на житло від 22.06.1995 року, виданого ХМЦПДЖФ за реєстраційним НОМЕР_7 квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Право власності зареєстроване у КГІ «Харківське міське бюро технічної інвентаризації». Із технічного паспорту, виготовленого 07.10.2008 року КП «ХМБТІ» вбачається, що загальна площа нежитлових приміщень першого поверху (колишньої квартири НОМЕР_2 ) НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 житлового будинку у літ. «А-4» по АДРЕСА_5 складає - 61,7 м2, де основна - 56, 2 м2, допоміжна - 5, 5 м2. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини й громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення до суду зі скаргою), якими врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві. Згідно із частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права чи покладає на них додаткові обов`язки, що у будь-якому випадку тягне несприятливі наслідки для цих осіб. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов`язки, може бути зроблений лише після з`ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу. Так, матеріалами справи встановлено, що позивачами була виконана реконструкція квартири АДРЕСА_1 під нежитлові приміщення магазину непродовольчих товарів. Вказана квартира перебуває у власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22 червня 95 року та договору купівлі-продажу № У-12- 1331-Н від 05 грудня 1996 року. За приписами статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України). Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. За змістом частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно із частиною першою статті 356, частиною першою статті 357, частинами першою - другою статті 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Відповідно до статей 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом приведення самочинної будівлі у попередній стан у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом. Частиною першою статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У статті 382 ЦК України встановлено, що квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Згідно з частиною другою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Статтею 152 ЖК Української РСР встановлено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується. Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п.п. 9, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК). У звязку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Відповідно до ст. 8 ЖК України, переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням виконкому місцевої ради. Крім того, виконкомом Харківської міської ради рішенням від 04.06.03 року № 572 було затверджено Положення про порядок переведення жилих приміщень та жилих будинків в нежилі, яке діяло на момент ухвалення рішення суду. Матеріали справи не містять свідчень про те, що позивачі зверталися до Харківської міської ради щодо переведення жилого приміщення в нежиле. Порядок, встановлений законом для вирішення цього питання позивачами не дотримано. З матеріалів справи вбачається, що на момент винесення рішення суду першої інстанції у спірному приміщенні була зареєстрована ОСОБА_4 , та вказане житлове приміщення було її єдиним місцем проживання. На час постановлення оскаржуваного рішення ОСОБА_4 була неповнолітня. (а.с 138) Дійсно, позивач у справі ОСОБА_2 є рідною матір`ю ОСОБА_4 , однак звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_2 не представляла інтереси своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , а фактично діяла в супереч її інтересам, оскільки в результаті неправомірної зміни статусу приміщення з житлового на нежитлове ОСОБА_4 фактично позбавилася житла. За таких обставин доводи апелянта, що оскаржуваним рішення було порушено її права та законні інтереси, є обґрунтованими та такими, що підтверджуються належними, достатніми та допустимими доказами. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку що позовні необґрунтовані, спростовуються матеріалами справи, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню. З урахування викладеного, у суду першої інстанції не було підстав для визнання в судовому порядку за позивачем права власності на спірні нежитлові приміщення. Згідно п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про залишення позову без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити. Рішення Московського районного суду м.Харкова від 23 лютого 2009 року - скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - Н.П.Пилипчук Судді - С.С. Кругова О.В. Маміна