Постанова 4822 № 718/797/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 травня 2024 року м. Чернівці Справа № 718/797/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., секретар: Тодоряк Г.Д., позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Масюк Л.О., - В С Т А Н О В И В: У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне відшкодування відповідачами понесених ним витрат на проведення ремонтних та будівельних робіт в порядку поділу спільного майна подружжя. 12 березня 2024 року ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, а ухвалою цього ж суду від 27 березня 2024 року позовну заяву позивача повернуто. Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду є передчасними та безпідставними. Наголошує, що в такий спосіб суд першої інстанції формально відноситься до вирішення процесуального питання та чинить свідомі перешкоди на шляху до правосуддя, чим порушує ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. На підставі наведеного просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі у справі просять ухвалу суду залишити без змін, скаргу апелянта без задоволення. Провадження №22-ц/822/454/24 Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. За приписами ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в п.6 ч.1 ст.353 цього Кодексу, а саме про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В силу ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступних висновків. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вказав, що 25.03.2024 року позивач ОСОБА_1 скерував на адресу суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та подав позовну заяву у новій редакції, однак жодного з недоліків, зазначених в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху від 12.03.2024 року, не усунув, тобто доказів на підтвердження здійснення будь-якого будівництва за вказаною позивачем адресою чи підстав для здійснення такого будівництва на користь відповідачів, а також існування договірних (чи інших) зобов`язань між позивачем та кожним із відповідачів, а також доказів на підтвердження права власності на майно (правовстановлюючі документи) суду не надав, що і стало підставою для повернення позовної заяви. Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне. В силу ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. За правилом статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції. З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві позивач вказував, що розпочав будівництво житлового будинку для відповідачів з встановленням різного роду обладнання, на що витратив особисті кошти в розмірі 22 000 дол. США, які останні зобов`язувалися повернути ОСОБА_1 на першу вимогу згідно розписки від 2019 року, однак цього не зробили, а позивач дізнавшись про існування спору між подружжям відповідачів звернувся за захистом свого права. Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12.03.2024 року позовну заяву залишено без руху з підстав того, що позивачем в порушення п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України не зазначено доказів, що підтверджують обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а саме щодо здійснення будь-якого будівництва та, зокрема, за вказаною позивачем адресою; підстав для здійснення вказаного в позові будівництва на користь відповідачів; існування договірних (чи інших) зобов`язань між сторонами; підтвердження права власності на майно (правовстановлюючі документи); підставності заявлених вимог до відповідачів саме в порядку поділу спільного майна подружжя. Не зазначено, в чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи законних інтересів, а також позивачем некоректно сформульовано позовні вимоги та без зазначення таких вимог щодо кожного з відповідачів (а.с.7). На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 25.03.2024 року було подано заяву (а.с.9). В подальшому, 27.03.2024 року ухвалою Кіцманського районного суд Чернівецької області позовну заяву ОСОБА_1 повернуто з підстав того, що у встановлений законом строк ним недоліки ухвали про залишення позову без руху не усунуті (а.с.17). Форма і зміст позовної заяви передбачені положеннями ст.175 ЦПК України, згідно пунктів 4 та 5 ч.3 якої, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визнати у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Згідно зі ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду заяви постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. Якщо заявник не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважаться неподаною і повертається заявникові. У ч.2 вказаної статті ЦПК України зазначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з метою захисту своїх порушених прав звернувся до суду з позовом до відповідачів про солідарне відшкодування відповідачами понесених ним витрат на проведення ремонтних та будівельних робіт в порядку поділу спільного майна подружжя, в якому на підтвердження позовних вимог на власний розсуд виклав обґрунтування і підстави позову, а також зазначив предмет позову. На підставі ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, позивач, скориставшись своїм правом, визначеним ЦПК України на власний розсуд, визначив у своїй позовній заяві позовні вимоги стосовно яких просить прийняти судове рішення, які опосередковуються відповідним способом захисту прав або інтересів. При цьому, незгода суду з наведеними у позовній заяві вимогами та правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тобто, визначення предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року). За таких обставин, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зобов`язаний сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, а також роз`яснювати у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Крім того, що стосується ненадання доказів на підтвердження обставин, на які посилається ОСОБА_1 в позовні заяві, слід зазначити, що ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної особи довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ч.1, 2, 10 ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Аналіз наданих сторонами доказів здійснюється судом при вирішенні справи по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху. Як роз`яснено в п.7 Постанови Пленуму ВСУ №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року, подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати її заявнику. За таких обставин, колегія суддів вважає, що в суді першої інстанції були відсутні достатні підстави для визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу. В силу статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набула чинності для України з 11 вересня 1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99). Так, у рішенні від 13 січня 2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням §1 ст.6 конвенції. Отже, виходячи з вказаних норм, повертаючи позовну заяву з підстав того, що позивачем не було викладено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги; не зазначено доказів, що підтверджують вказані обставини суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, і вказані дії суду унеможливили доступ позивача до правосуддя для захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 27 січня 2021 року по справі №757/6159/19, останній вважає, що чітке дотримання вимог процесуального закону є необхідним явищем, оскільки забезпечує вірне дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»). Відповідно до практики ЄСПЛ на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голднер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року, серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Герен проти Франції» від 29 липня 1998 року, § 37, рішення у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року, заява №23436/03). ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «DeGeouffre dela Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року). Колегія суддів констатує, що повернення заяви за надуманими підставами порушує право заявника на доступ до правосуддя, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Приписами ч.6 ст.374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 березня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Головуючий І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк