Постанова 4802 № 159/820/20

Справа № 159/820/20 Головуючий у 1 інстанції: Денисюк Т. В. Провадження № 22-ц/802/832/20 Категорія: 39 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 серпня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А. К., суддів - Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 03 листопада 2010 року, покликаючись на такі обставини. Між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 03 листопада 2010 року укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 10 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписані нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають договір про надання банківських послуг. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав можливість відповідачу розпоряджатись кредитними коштами. Проте, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого станом на 10 грудня 2019 року утворилась заборгованість на загальну суму 31 222 грн 63 коп., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту - 19 054 грн 95 коп., заборгованості по відсотках, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК - 3 202 грн 81 коп., заборгованості по пені - 7001 грн 89 коп., а також штрафу 500 грн + 1 462 грн 98 коп., які позивач просив стягнути на його користь. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати. Зазначає, що висновки суду про недоведеність позивачем укладення договору на умовах, передбаченими Умовами і Правилами надання банківських послуг, у довідці про умови кредитування, не відповідають правовим позиціям Верховного Суду. Списання внесених на погашення кредиту коштів проводилось відповідно до положень ст. 534 ЦК України. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Тому датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення - 17 серпня 2020 року. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем заявленої суми боргу. Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи у зв`язку з таким. 03 листопада 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві приєднання ОСОБА_1 засвідчила своїм підписом те, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить договір про надання банківських послуг, виявила намір отримати платіжну кредитну картку «Універсальна», бажаний ліміт 4 000 грн. Будь-яких інших Умов та Правил кредитування та Тарифів відповідач не підписувала. Згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 на підставі кредитного договору від 03 листопада 2020 року були видані кредитні картки : -03 листопада 2010 року терміном дії до липня 2014 року ( НОМЕР_1 ), -09 жовтня 2014 року терміном дії до вересня 2018 року ( НОМЕР_3), -26 вересня 2018 року терміном до серпня 2022 року ( НОМЕР_2 ). Банком відповідачу встановлювався кредитний ліміт: -з 03 листопада 2010 року в розмірі 3 000 грн, -з 23 грудня 2010 року в розмірі 3 600 грн, -з 21 січня 2011 року в розмірі 4 200 грн, -з 23 лютого 2011 року в розмірі 5 000 грн, -з 19 березня 2011 року в розмірі 6 000 грн, -з 21 червня 2011 року в розмірі 8 000 грн, -з 17 серпня 2017 року в розмірі 10 000 грн, -з 19 липня 2018 року в розмірі 0 грн. Тобто, з 19 липня 2018 року відповідач не мала фактичної можливості користуватись кредитними коштами через відсутність кредитного ліміту, а перевипуск картки здійснено лише з метою нарахування заборгованості по кредитному договору та внесення відповідачем платежів. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за кредитним договором станом на 10 грудня 2019 року становить 31 222 грн 63 коп. та складається з: - 19 054 грн 95 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту; - 3 202 грн 81 коп. заборгованості по відсотках, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК; - 7 001 грн 89 коп. пені; - штрафів 500 грн + 1 462 грн 98 коп. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання В анкеті-заяві позичальника від 03 листопада 2010 року процентна ставка не зазначена (а.с.18). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині нарахування процентів пені штрафів, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в Приватбанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в Приватбанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в Приватбанку розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «Приватбанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 листопада 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21 лютого 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в Приватбанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в Приватбанку, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані АТ КБ «Приватбанк» Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в Приватбанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 листопада 2010 року шляхом підписання анкети-заяви. Проте, у довідці про умови кредитування від 03 листопада 2010 року зазначено про умови кредитування за карткою «Універсальна» «30 днів пільгового періоду», згідно якої тип кредитної лінії - відновлювальний, базова ставка в місяць у валюті кредиту UAH-3%, розмір щомісячного платежу 7% від заборгованості, строк щомісячного платежу - до 25 числа місяця наступного за звітним, визначений розмір комісії за зняття готівки, комісії за несвоєчасне повернення заборгованості - 1% від загальної суми заборгованості, процентна ставка за несанкціоноване перевищення ліміту - 4,5%, комісія за безготівковий платіж - 2% (а. с. 19). Зазначена довідка підписана від імені ОСОБА_1 . Судом апеляційної інстанції встановлено, що банк, визначаючи кредитну заборгованість, до тіла кредиту зарахував не тільки кошти, які фактично були отримані боржником, але і списані з ініціативи банку за рахунок кредитних коштів «Страхові платежі за договором «Страхування кредитного ліміту», щомісячний платіж за страховку «Захист на кожен день», проценти відповідно до ст. 625 ЦК України, хоча у довідці про умови кредитування не передбачено таких платежів та не визначено права банку здійснювати самостійне списання з карткового рахунку за рахунок кредитних коштів зазначених платежів. У такому ж порядку банком списувались проценти, пеня, унаслідок чого банк необґрунтовано збільшив заборгованість за тілом кредиту, на яку нараховувались проценти та пеня. Наведене підтверджується виписками по рахунку за період з 05 листопада 2010 року по 03 березня 2020 року (а.с.112-117, 122-127, 99-105). З розрахунку заборгованості станом на 30 вересня 2019 року також вбачається про щомісячне списання банком кредитних коштів на погашення відсотків (а.с.10-16). Належить відмітити, що автоматичне списання коштів на погашення процентів, пені, процентів на підставі ст. 625 ЦК України, у разі виникнення заборгованості, передбачене Умовами і Правилами надання банківських послуг, які відповідачем не підписані, тому не можуть застосовуватись. Судом не заперечується право банку здійснювати у визначеній ст. 534 ЦК України черговості погашення заборгованості, але таке погашення здійснюється із внесених боржником коштів, а не за рахунок кредитних коштів, шляхом їх списання і зарахування у борг. З виписок по рахунках вбачається, що при внесені відповідачкою коштів на погашення кредиту, банк проводив таке зарахування відповідно до ст. 534 ЦК України. Разом з тим, банк також здійснював списання неустойки за рахунок кредиту. Аргументи апеляційної скарги про безпідставну відмову у стягненні процентів на підставі ст. 625 ЦК України суд відхиляє, оскільки здійснити нарахування передбачених цією нормою процентів можливо лише у разі доведеності розміру порушеного зобов`язання і часу виникнення прострочки по кожному із платежів, відповідно до погоджених сторонами умов, чого банком виконано не було. Судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується наданими банком виписками по рахунках, за весь час користування кредитними коштами відповідач використала кредиту на суму 29 181 грн 04 коп., на погашення кредиту внесла 39 232 грн, використання кредитних коштів здійснювалось шляхом періодичного зняття незначних сум та періодичного їх повернення. Тому банк безпідставно вказує про безпроцентне користування кредитними коштами відповідачем ОСОБА_1 . Посилання в апеляційній скарзі на відповідні правові висновки, висловлені Верховним Судом, до уваги не приймаються, так як у даній справі фактичні обставини відмінні від обставин у справах, що були предметом розгляду Верховного Суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем заборгованості за кредитом відповідно до умов, зазначених у Довідці про умови кредитування. Рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін на підставі положень ст. 375 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді: