Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 161/18069/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 161/18069/19 пров. № А/857/8177/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2020 року (головуючого судді Кирилюк В.Ф. ухвалене у відкритому судовому засіданні о 17 год. 47 хв. в м. Луцьку) у справі №161/18069/19, провадження №2-а/161/94/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 29.10.2019 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області в якому просить визнати протиправними дії інспектора роти №3 батальйону УПП у Волинській області Огорілка В.З. та скасувати постанову серії ДП18 №238508 від 20.10.2019 про накладення адміністративного стягнення на нього у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, провадження в адміністративній справі закрити на підставі ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП) через відсутність події адміністративного правопорушення. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В якій просить рішення скасувати в частині накладення штрафу на нього за ч.1 ст. 126 КУпАП і скасувати постанову серії ДП18 №238508 від 20.10.2019 та закрити провадження у справі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норми процесуального та матеріального права та неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи. Вважає, що суд неправильно оцінив докази, в частині притягнення його до відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП, оскільки на одному із відеозаписів зробленому з нагрудної камери поліцейського час розгляду справи та винесення постанови про накладення на позивача, адміністративного стягнення за ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП о 17 год. 30 хв, не співпадає з часом 16 год. 25 хв. зазначеним у постанові серії ДП 18 №238508 від 20.10.2019, що була надана суду, як доказ із зазначенням технічних засобів фіксації адміністративного правопорушення. Крім того ознайомлення позивача з правами та обов`язками особи, яка притягується до відповідальності, що слідує з відеозапису інспектора роти №3 БУПП у Волинський області ДПП Огорілка В.З., відбулось о 16 год. 50 хв. після прийняття рішення про накладення на позивача адміністративного стягнення, передбаченого ч.1 ст. 122. ч.1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн., що свідчить порушення права на захист позивача під час розгляду справи. Докази, які суд поклав в основу оскаржуваного рішення не узгоджуються між собою і суперечать, фактичним обставинам справи, сумніви щодо законності дій поліцейських під час розгляду справи судом відповідачем не усунуто, оскільки винесена постанова о 16 год. 25 хв., уповноваженою на розгляд справи особою, є кінцевим процесуальним рішення. Судом першої інстанції також не взято до уваги доводи позивача про те, що відповідач неодноразово допускав грубі порушення вимоги КУпАП, Розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 №1395, що підтверджується відеозаписом з мобільного телефону «iPhone XR», наданого позивачем у додатку до позовної заяви. Отже відповідач під час розгляду справи про порушення ПДР не довів суду належними та допустимими доказами законність дій під час розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейського Огорілко В.З., а суд посилаючись на рішення у справі №161/17821/19 від 26.05.2020 Волинського апеляційного суду у справі про вчинення позивачем злісної непокори прийшов до помилкових висновків, що не відповідають обставинам справи. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів зауважує, що оскільки судове рішення щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог жодною із сторін не оскаржується, то згідно із положеннями частини 1 статті 293 КАС України в цій частині воно не підлягає апеляційному перегляду. Сторони в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до частин 1, 2 статті 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Згідно з частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подану скаргу слід залишити без задоволення з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що постановою інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Огорілка Віталія Зіновійовича від 20 жовтня 2019 року серії ДП 18 №238508, про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, позивач ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, з накладенням, на підставі ст.36 КУпАП, остаточного адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. З тексту постанови слідує, що позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що 20 жовтня 2019 року близько 15 год. 00 хв. на автодорозі Н22 у с. Піддубці на 101 км. + 800 м., керуючи транспортним засобом KIA Sportage, НОМЕР_1 , здійснив виїзд на зустрічну смугу для руху транспортних засобів, перетнувши при цьому подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки, чим порушив п.8.5.1 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП. Також у постанові вказано, що позивач на вимогу поліцейського не пред`явив посвідчення водія, чим вчинив адміністративне правопорушення, яке передбачене ч.1 ст.126 КУпАП. Приймаючи рішення по справі та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі наданих доказів встановлена необґрунтованість та неправомірність оскаржуваного рішення відповідача в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, але правомірність рішення відповідача в частині притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП. Перевіривши наявні у справі матеріали, доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів з обумовленими висновками суду першої інстанції погоджується виходячи із наступного. Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху). Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Підпунктами «а», «б» пункту 2.1 Правил дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб. Підпунктом «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху встановлено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Згідно із статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до статті 32 Закону № 580-VIII поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення. Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. Згідно пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП. Пункт 2 розділу ІІІ Інструкції визначає що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені серед інших статтею 126 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Відповідно до пункту 1 розділу ІV Інструкції розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Суд першої інстанції досліджуючи відеозаписи наданими сторонами встановив, що позивач порушив частину 1 статті 126 КУпАП щодо не пред`явлення для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, оскільки на неодноразові вимоги поліцейських не пред`явив для перевірки посвідчення водія. Факт відмови пред`явити посвідчення водія, в момент зупинки транспортного засобу, не заперечується самим позивачем у судовому засіданні суду першої інстанції та підтверджується відеозаписами наявними в матеріалах справи. Крім того, постановою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 січня 2020 року у справі №161/17821/19, яка залишена без змін постановою Волинського апеляційного суду від 26 травня 2020 року, встановлено, що громадянин ОСОБА_1 20 жовтня 2019 року близько 15 год. 24 хв. на автодорозі Н22 у с. Піддубці на 101 км + 800 м. керував автомобілем KIA Sportage, НОМЕР_1 , вчинив злісну непокору законній вимозі працівника поліції при виконанні службових обов`язків, а саме залишатися на місці вчинення адміністративного правопорушення, здійснив самовільно рух транспортного засобу не реагуючи на вимогу, після чого був затриманий. Цими судовими рішеннями позивач був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення. Згідно із частиною 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. З наведених вище обставин колегія суддів вважає, що відповідач належними та допустимими доказами довів суду факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП у вигляді не пред`явлення поліцейському для перевірки посвідчення водія відповідної категорії. Суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що вимоги поліцейських надати документи та назвати ім`я були незаконними, оскільки такі дії були здійснені ними правомірно, у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», для встановлення особи, яку підозрювали у вчиненні адміністративного правопорушення. Наявність чи відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення пов`язаного з порушенням Правил дорожнього руху, не звільняло його від обов`язку на першу вимогу працівника поліції виконати положення підпункту «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху, а саме зупинитися з дотриманням вимог Правил дорожнього руху, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 Правил дорожнього руху, в тому числі і посвідчення водія. Власна думка і позиція позивача на місці події щодо правомірності чи неправомірності вимоги поліцейського, а також стосовно наявності чи відсутності в його діях порушень Правил дорожнього руху, не звільняли його від обов`язку виконати положення підпункту «А» 2.4 Правил дорожнього руху, статтю 32 Закону України «Про Національну поліцію». Також, доводи позивача про відсутність в нього обов`язку пред`явити документи на вимогу поліцейських були предметом перевірки судами у справі про адміністративне правопорушення №161/17821/19 відносно ОСОБА_1 щодо притягнення його за статтею 185 КУпАП, яка встановлює, що злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку - із накладенням на нього адміністративне стягнення у вигляді восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн., відповідно такі ж доводи визнані необґрунтованими, при цьому як судом першої, так і апеляційної інстанції. Суд також не бере до увагу доводи позивача про те, що поліцейський Огорілко В.З. не представився під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, не роз`яснив йому його права, оскільки вказане спростовуються наданими відеозаписами події, з яких слідує, що після зупинки транспортного засобу поліцейський представився, а під час розгляду справи стосовно нього роз`яснив йому його права. До того ж, обставини роз`яснення позивачу його прав та обов`язків встановлені і у постанові Волинського апеляційного суду від 26.05.2020 №161/17821/19, у якій зазначено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП доводиться протоколом про адміністративне затримання останнього від 22 жовтня 2019 року, який складений відповідно до вимог чинного законодавства, порушнику роз`яснено його права та обов`язки, передбачені Конституцією України. Помилковими є твердження позивача про те, що поліцейський позбавив його можливості надати свої пояснення стосовно правопорушення, чим порушив право на захист, оскільки з наданих відеозаписів слідує, що позивач неодноразово висловлював свої усні пояснення стосовно правопорушення, що було підтверджено вищенаведеною постановою апеляційного суду. До того ж, право на захист позивача було забезпечено, оскільки з наданих відеозаписів чітко вбачається, що на місце складання адміністративних матеріалів, до винесення відповідної постанови, прибули два захисники ОСОБА_1 , які не пасивно спостерігали за ходом розгляду, а брали активну участь у ньому, оскільки висловлювали свої зауваження, заперечення, наполягали на безпідставності притягнення позивача до відповідальності. Крім того, і на стадії судового розгляду в суді першої інстанції при оскарженні спірної постанови позивач представлений саме адвокатом, а отже на всіх стадіях процесу була забезпечена участь адвоката, тобто право на захист. Щодо посилань апелянта на те, що у відеозаписі з нагрудних камер поліцейського вказаний час, який відрізняється від часу відеозапису, який був здійснений на власний мобільний телефон, суд вважає, що під час судового розгляду позивач визнав, що на відеозаписах зображений саме він і саме ті обставини і події, які передували винесенню спірного рішення. Будь-яких сумнівів щодо достовірності цих записів у суду не виникає, враховуючи також те, що правову оцінку їм вже надали під час розгляду справи про адміністративне правопорушення №161/17821/19 про притягнення позивача за статтею 185 КУпАП. Доводи позивача про те, що суд не мав права приєднувати до матеріалів справи та досліджувати постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 січня 2020 року у справі №161/17821/19 та відповідну постанову Волинського апеляційного суду, оскільки відповідно до положень частини 4 статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Отже, на відмінно від цивільного судочинства, в адміністративному судочинстві суд, керуючись принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, має право витребувати та виявляти докази з власної ініціативи, що ним і зроблено шляхом дослідження відомостей, які розміщені у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України). Відповідно до статті 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП). Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Посилання апелянта на упередженість дій поліцейського під час притягнення його до адміністративної відповідальності, що судом першої інстанції також не взято до уваги доводи позивача про те, що відповідач неодноразово допускав грубі порушення вимоги КУпАП, Розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 №1395, що підтверджується відеозаписом з мобільного телефону «iPhone XR», наданого позивачем у додатку до позовної заяви є необґрунтованими та не відповідають матеріалам справи. Колегія суддів погоджується із зазначеним судом першої інстанції, що з наданих відеозаписів не вбачається прояву жодної упередженості до позивача, оскільки поліцейський протягом довгого часу систематично та спокійно просить позивача пред`явити документи, а застосовує заходи фізичного примусу у вигляді затримання із застосування спеціального засобу - кайданок, тільки після того, як позивач самовільно намагається покинути місце події. Жодної дискримінації позивача за будь-якими ознаками при цьому не вчинялося, а його зухвала поведінка під час спілкування з поліцейськими та не реагування на їх неодноразові вимоги, на що звернув увагу апеляційний суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке передбачене статтею 185 КУпАП, не є підставою для визнання дій поліцейських упередженими щодо нього. Таким чином на переконання суду доводи позивача викладенні в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Перевіряючи всі доводи скаржника, колегія суддів також приймає до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» рішення від 21 січня 1999 року, яким зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Відповідно до частини 1 статті 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Частина 3 встановлює, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст.ст. 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2020 року у справі №161/18069/19, провадження №2-а/161/94/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль