Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 161/1556/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 161/1556/20 пров. № А/857/4914/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М. з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року в справі №161/1556/20 (суддя Пушкарчук В.П., час ухвалення 16 год. 21 хв., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського роти №3 Управління патрульної поліції ДПП старшого сержанта поліції Васюти Володимира Миколайовича про скасування постанови про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,- ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського роти №3 Управління патрульної поліції ДПП старшого сержанта поліції Васюти Володимира Миколайовича, в якому просив постанову поліцейського роти №3 УПП у Волинській області ДПП старшого сержанта поліції Васюти Володимира Миколайовича від 20 січня 2020 року ДП18 №245906 по справі про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.121 КУпАП та ч.1 ст.126 КУпАП відносно ОСОБА_1 скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення. Рішенням від 25 лютого 2020 року Луцький міськрайонний суд Волинської області адміністративний позов задовольнив частково. Скасував постанову поліцейського роти №3 УПП у волинській області ДПП старшого сержанта поліції Васюти В.М. від 20 січня 2020 року ДП18 №245906 в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП. У решті позовних вимог відмовив. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги його доводи, що вимозі поліції щодо пред`явлення для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов`язково має передувати порушення водієм ПДР, скоєння дорожньо-транспортної пригоди або інші підстави, передбачені ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Оскільки суд у рішенні в частині, що позивач не оскаржує, дійшов висновку про безпідставність притягнення позивача до відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАп, у відповідача не було підстав для зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 , та відповідач не мав права вимагати для перевірки документи, зазначені в п.2.1 ПДР України. З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Відповідачі правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до постанови серії ДП18 №245906 від 20.01.2020 у транспортному засобі АЗЛК 21412, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким 16.01.2020 керував ОСОБА_1 по вул. Рівненській, 128 у м. Луцьку , під час різкої зупинки транспортного засобу не працювали світлові сигнали гальмування та під час перевірки документів водій не пред`явив дійсного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чим порушив п.31.4.3 (а) та 2.1 (г) ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.121 КУпАП та ч.1 ст.126 КУпАП. Не погоджуючись із постановою про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 оскаржив її до суду з підстав відсутності складу адміністративного правопорушення. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню в частині вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП, з підстав відсутності складу адміністративного правопорушення. Натомість в частині порушення ч.1 ст.126 КУпАП постанова поліцейського роти №3 УПП у Волинській області ДПП старшого сержанта поліції Васюти В.М. від 20 січня 2020 року ДП18 №245906 є законною. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини п`ятої ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9). У розділі 2 ПДР України закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів. Так, зокрема, відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України. Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII. Також, відповідно до пункту 21.3 статті 21 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті (підрозділів Національної поліції), на їх вимогу. Поряд з цим, за правилами п.2 ч.1 ст.32 вказаного Закону поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках, зокрема, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.35 наведеного Закону поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема, якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося позивачем у суді першої інстанції, що на час перевірки документів строк пред`явленого полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів закінчився, що свідчить про те, що поліс фактично був відсутнім. Згідно зі статтею 53 Закону № 1961-IV, посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Позивачем не враховано, що положеннями статті 53 Закону № 1961-IV передбачено право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а підпунктами 2.1, 2.4 ПДР України встановлено обов`язок водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такий поліс. При цьому колегія суддів відхиляє покликання апелянта на те, що в даному випадку вимога поліцейського була незаконною, з наступних підстав. Так, в силу вищенаведених норм Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. У випадку, що розглядається, підставою для зупинення автомобіля позивача слугував факт порушення ним вимог п.31.4.3 (а) ПДР; вказане порушення також відображено в спірній постанові від 20 січня 2020 року ДП18 №245906. Звідси, дії інспектора поліції щодо зупинки керованого позивачем автомобіля та його вимога пред`явлення водієм відповідних документів, в тому числі страхового полісу, ґрунтуються на вимогах закону. При цьому, факт недоведеності порушення позивачем ч.1 ст.121 КУпАП, не спростовує правильності зупинки поліцейським керованого позивачем автомобіля. В частині покликання на п.21.2 ст.21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» колегія суддів виходить з того, що вказаний нормативно-правовий акт регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. При цьому, цей Закон не визначає коло повноважень органів поліції щодо можливості перевірки відповідних документів. За таких обставин, перевагу у застосуванні слід надати спеціальному акту - Закону України «Про Національну поліцію» та ПДР, які безпосередньо регулюють відносини, що розглядаються. Отже, матеріалами справи стверджується факт керування транспортним засобом позивачем, який не пред`явив (закінчився строк дії) для перевірки поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, через що в діях ОСОБА_1 є наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП. Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року в справі №161/1556/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 21.05.2020.