Постанова 4820 № 678/814/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 678/814/19 Провадження № 22-ц/4820/530/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Талалай О.І. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., П`єнти І.В., секретар судового засідання Садік Н.Д. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №678/814/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 18 грудня 2019 року (суддя Галиш І.Б., повне судове рішення складено 26 грудня 2019 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до державного нотаріуса Летичівської державної нотаріальної контори Босманової Світлани Цезарівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне територіальне управління юстиції у Хмельницькій області, про визнання незаконною та скасування постанови, визнання права на обов`язкову частку у спадщині та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний нотаріус Летичівської державної нотаріальної контори Босманова Світлана Цезарівна, про визнання права власності в порядку спадкування на частину житлового будинку з господарськими будівлями та земельних ділянок. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд у с т а н о в и в : У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до державного нотаріуса Летичівської державної нотаріальної контори Босманової С.Ц., в обґрунтування якого зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . За життя вона заповіла належні їй житловий будинок по АДРЕСА_1 та присадибні земельні ділянки синові ОСОБА_2 . Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17.04.2018 року за ОСОБА_2 визнано право власності на ѕ частини спадкового майна - житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельних ділянок. Він відповідно до ст. 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині - ј частину неуспадкованого майна, чого не заперечує брат. Проте, нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ј частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельних ділянках у зв`язку з ненаданням правовстановлюючих документів на спірне майно та документів про його оцінку. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31.05.2018 року йому відмовлено в позові до ОСОБА_2 , Летичівської державної нотаріальної контори про визнання дій і бездіяльності незаконними, витребування правовстановлюючих документів на спадкове майно, оскільки цей спосіб судового захисту є неефективним, та роз`яснено право звернення до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно. Тому, позивач просив визнати незаконною та скасувати постанову державного нотаріуса Летичівської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області від 16 червня 2017 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнати за ним право власності на ј обов`язкової частки у спадщині (житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 та земельних ділянок для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення осообистого селянського господарства). У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому зазначав, що мати заповіла йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі 3,13 га та вклади в ощадному банку, а брату ОСОБА_2 - житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 та земельні ділянки площею 0,847 га. Проте, він має право на обов`язкову частку у спадщині. ОСОБА_2 успадкував ѕ частини майна за заповітом і не заперечує проти оформлення за ним права на ј частину цього майна. Тому, позивач просив визнати за ним право власності на спадкове майно - ј частину житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 та земельних ділянок, право власності ОСОБА_3 на які посвідчувалось державними актами на право власності на земельну ділянку: державним актом ЯМ 934814 від 21.06.2012 року на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га; державним актом ЯМ 934811 від 17.06.2012 року на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1120 га; державним актом ЯМ 934812 від 17.06.2012 року на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3940 га; державним актом ЯМ 934813 від 21.06.2012 року на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0910 га. Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 27 вересня 2019 року залучено до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне територіальне управління юстиції у Хмельницькій області. Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року цивільні справ №678/1107/19 і №678/814/19 об`єднані в одне провадження. Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 18 грудня 2019 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме право власності на ј частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на ј частину присадибних земельних ділянок, право власності ОСОБА_3 на які посвідчувалось державними актами на право власності на земельну ділянку: державним актом ЯМ 934814 від 21.06.2012 року на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га; державним актом ЯМ 934811 від 17.06.2012 року на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1120 га; державним актом ЯМ 934812 від 17.06.2012 року на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3940 га; державним актом ЯМ 934813 від 21.06.2012 року на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0910 га. У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 відмовлено. ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає протиправною відмову в позові про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій. У відзиві Летичівська державна нотаріальна контора Хмельницької області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що рішенням суду за позивачем визнано право власності на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 , а тому нотаріального оформлення спадщина не потребує. Головне територіальне управління юстиції у Хмельницькій області у відзиві вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а дії державного нотаріуса Летичівської державної нотаріальної контори правомірними. Підставою для відмови ОСОБА_1 в оформленні спадкових прав стала відсутність необхідних для оформлення спадщини документів. Фактично рішення суду в частині задоволення вимог не оскаржується позивачем, а тому не переглядається апеляційним судом. У засідання апеляційного суду учаснки судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені відповідно до вимог ЦПК України. ОСОБА_1 у заявах, надісланих до апеляційного суду, просить проводити розгляд справи в його відсутності. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (т.1, а.с.154. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є синами померлої. 04 серпня 2008 року ОСОБА_3 склала заповіти, за якими заповіла: ОСОБА_2 належні їй на праві власності житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку площею 0,847 га, що знаходяться в АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 належний їй земельний пай в розмірі 3,13 га згідно з державним актом серії Р1 №793514 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданий Меджибізькою селищною радою 12.11.2002 року та вклади в ощадному банку (т.1, а.с.157-158 на звороті). 10 березня 2017 року позивач звернувся до Летичівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом та на обов`язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України (т.1, а.с.152). 30 березня 2017 року із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_2 (т.1, а.с.153). Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2018 року визнано за ОСОБА_2 як за спадкоємцем за заповітом право власності на ѕ частини спадкового майна - житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок, право власності ОСОБА_3 на які посвідчувалось державним актом ЯМ 934814 від 21.06.2012 року на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га; державним актом ЯМ 934811 від 17.06.2012 року на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1120 га; державним актом ЯМ 934812 від 17.06.2012 року на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3940 га; державним актом ЯМ 934813 від 21.06.2012 року на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0910 га (т.1, а.с.22-23). Позивач на час відкриття спадщини після смерті матері був непрацездатною за віком особою (т.1, а.с. 234). 16 червня 2016 року Летичівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на земельну ділянку розміром 3,13 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області, належну спадкодавцеві на підставі державного акта серії Р1 №793514 (т.1, а.с.166). Постановою державного нотаріуса Летичівської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Босманової Світлани Цезарівни від 16 червня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ј обов`язкову частку у житловому будинку та земельних ділянкках за адресою - АДРЕСА_1 з підстав відсутності правовстановлюючих документів на майно та вартісну оцінку спадкового майна (т.1, а.с. 162). Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 травня 2018 року, що набрало законної сили 06 вересня 2018 року, відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Летичівської державної нотаріальної контори про визнання дій і бездіяльності незаконною, зобов?язання надання правовстановлюючих документів (т.1, а.с.25-37). Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи та не заперечуються сторонами. Відмову в позові в частині вимог про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса, суд першої інстанції мотивував відповідністю дій нотаріуса вимогам закону. Відмову в позові в частині вимог ОСОБА_1 до державного нотаріуса про визнання права власності на ј частину спадкового майна суд обґрунтував тим, що нотаріус є неналежним відповідачем. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону. Оскаржуваною постановою державного нотаріуса Летичівської державної нотаріальної контори Босманової С.Ц. від 16 червня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині (житловий будинок та земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ), у зв`язку з ненаданням нотаріусу правовстановлюючих документів на спадкове майно та його вартісної оцінки. За змістом ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. На підставі ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Згідно зі ст 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов`язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов`язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов`язкову частку. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах щодо спадкування», перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. На час відкриття спадщини позивач досяг встановленого законом пенсійного віку і відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» вважався непрацездатним, а тому має право на обов`язкову частку у спадщині вдповідно до ст. 1241 ЦК України. За змістом ч. 1 п. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. На підставі ч. 1 ст. 68 цього Закону нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. Відповідно до п.п. 4.12 п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок), свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Згідно з п.п. 4.14 і п.п. 4.15 п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку (п.п. 4.18 п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку). У п.п. 5.11 п. 5 глави 10 розділу 2 Порядку передбачено, що при визначенні розміру обов`язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі). Отже, при визначенні розміру обов`язкової частки та видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину нотаріусу необхідні від спадкоємців, серед іншого, документи, що посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно, та щодо вартості спадкового майна. Оскільки такі документи на спадкове майно спадкоємцями не були надані державному нотаріусу Летичівської державної нотаріальної контори Босмановій С.Ц., то відмова останньої у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину за законом є правомірною. Висновок суду першої інстанції в цій частині також є вірним та відповідає нормам закону. Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду в частині відмови в позові про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса є безпідставними. Апеляційний суд погоджується також з висновком суду першої інстанції, що державний нотаріус є неналежним відповідачем у справі щодо вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на ј частину спадкового майна. За положеннями ст. 30 ЦПК України відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси. Державний нотаріус не має такого безпосереднього зв`язку зі спірними матеріальними правовідносинами в справі. Згідно з п. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні в справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року відстрочено сплату ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення в справі. На підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у сумі 1152,60 грн підлягає стягненню з позивача на користь держави. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 18 грудня 2019 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 1152 грн 60 коп (одна тисяча сто п`ятдесят дві грн 60 коп). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 серпня 2020 року. Суддя-доповідач О.І. Талалай Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта