Постанова 4809 № 405/9076/18

ПОСТАНОВА Іменем України 13 серпня 2020 року м. Кропивницький справа № 405/9076/18 провадження № 22-ц/4809/1019/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Черненка В.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк», розглянув порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 серпня 2019 року у складі судді Іванової Л. А. і В С Т А Н О В И В : В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк») в інтересах якого діє відділення Центр обслуговування клієнтів в м. Кропивницький ПАТ «Акцент-Банк» та просив: - визнати безпідставними списання 05 листопада 2018 року АТ «Акцент-Банк» грошових коштів в сумі 14 083 грн 42 коп в рахунок кредитних коштів та грошових коштів в сумі 18 800 грн власних коштів зі свого карткового рахунку, за яким обліковуються операції з використанням платіжної картки № НОМЕР_1 ; - зобов`язати АТ «Акцент-Банк» зарахувати в рахунок поновлення кредитних коштів грошові кошти в сумі 14 083 грн 42 коп та грошові кошти в сумі 18 800 грн на свій рахунок. Позовна заява мотивована тим, що між сторонами було укладено угоду SAMAB00000001144256 від 19.04.2013 та угоду SAMAB00000002308649 від 05.02.2015, за якими позивач отримав платіжні картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 відповідно. 05.11.2018 з 19 години 06 хвили до 19 години 07 хвилин з платіжної картки № НОМЕР_2 не санкціоновано та без згоди позивача здійснено переведення коштів в сумі 1 800 грн та в сумі 17 000 грн на іншу картку позивача № НОМЕР_1 . В подальшому, 05.11.2018 в період з 19 години 07 хвилин до 19 години 10 хвилин власні кошти позивача в розмірі 18 800 та кредитні кошти в розмірі 14 082,82 грн з картки № НОМЕР_1 , невідома особа, якій не належить рахунок, не санкціоновано перевела кошти на неналежного отримувача. Вказані обставини стали можливими внаслідок викрадення в позивача номеру мобільного телефону, який є фінансовим. Про факт викрадення фінансового номеру мобільного телефону і втрату контролю за електронними платіжними засобами ОСОБА_1 повідомив банк о 19 годині 06 хвилин, однак, банк заблокував платіжні засоби лише тоді, коли були повністю виведені кошти з рахунків позивача. Позивачем 07.11.2018 написано заяву про злочин до Кропивницького МВ УМВС України в Кіровоградській області, яку зареєстровано в ЄРДР та розпочато досудове розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України. Окрім того, позивач звертався до банку з листом про зарахування відповідних сум на рахунок, однак на момент звернення до суду жодних відповідей не отримав. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 серпня 2019 року позов задоволено. Визнано безпідставним списання 05 листопада 2018 року Акціонерним товариством «Акцент-Банк» грошових коштів в сумі 14 083 грн 42 коп в рахунок кредитних коштів та грошових коштів в сумі 18 800 грн 00 коп власних коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 , за яким обліковуються операції з використанням платіжної картки № НОМЕР_1 . Зобов`язано Акціонерне товариство «Акцент-Банк» зарахувати в рахунок поповнення кредитних коштів грошові кошти в розмірі 14 083 грн 42 коп та грошові кошти в розмірі 18 800 грн 00 коп, на рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ «Акцент-Банк». Стягнуто з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704 грн 80 коп. Рішення суду мотивовано тим, що обставини, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції відсутні. При цьому про списання коштів з його рахунку позивач невідкладно повідомив відповідача та просив заблокувати його, проте банк своєчасно не перевірив обставин, наведених у зверненні позивача, на підставі чого безпідставно списав із рахунку позивача № НОМЕР_1 грошові кошти. В апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене судом з порушенням норм матеріального права. При отриманні банківської картки позивач підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку. У вказаній анкеті ОСОБА_1 зазначав про свою згоду з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку. Позивачем зазначено, що шахраї отримали дублікат його СІМ-карти та отримали несанкціонований доступ до послуги «А24», що не відповідає дійсності, оскільки для отримання доступу до послуги «А24» окрім телефону потрібен пароль, а у разі використання послуги «забув пароль» та зміни паролю - потрібно знати ПІН-код від однієї з банківських карток АТ «А-Банк». Окрім того, факт звернення позивача до правоохоронних органів та порушення кримінальної справи не підтверджує наявність факту шахрайства сторонніми особами до закінчення проведення досудового розслідування та постановлення відповідного судового рішення. Твердження суду, що банк не перевірив відомості у зверненні позивача про шахрайство з його коштами та не заблокував своєчасно рахунки, провівши операцію, не відповідає дійсності, оскільки банківські операції було проведено до звернення позивача з повідомленнями про шахрайство і банк не міг передбачити наступні дії, а позивач не повідомив банк про блокування його номеру до проведення фінансових операцій. Відразу після отримання повідомлення банком видаткові операції по рахункам позивача було заблоковано. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну каргу в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки ціна позову становить 32 883,42 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2020 становить 210200 грн), апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 19.04.2013 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Акцент-Банк» було укладено угоду № SAMAB00000001144256 за якою позивачем отримано платіжну картку № НОМЕР_1 . 05 лютого 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду SAMAB00000002308649, за якою позивачем отримано платіжну картку № НОМЕР_2 . 05 листопада 2018 року ОСОБА_1 о 19 годині 06 хвилин з мобільного номеру НОМЕР_3 повідомив банк про викрадення у нього фінансового номеру мобільного телефону і втрати ним контролю за електронним платіжним засобом. Позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача АТ «Акцепт-Банк» з заявою, яка надіслана на адресу відповідача поштою 12 листопада 2018 року та в якій просив переказати на його рахунок за рахунок коштів АТ «Акцент-Банк» грошові кошти в сумі 18 800 грн, а також визнати безпідставним списання 05 листопада 2018 року АТ «Акцент-Банк» грошових коштів в сумі 14 083 грн з його карткового рахунку, за яким обліковуються операції з використанням платіжної картки № НОМЕР_1 (а. с. 9). У вказаній заяві позивач повідомив банк про те, що 05 листопада 2018 року о 19 годині 06 хвилин з платіжної картки № НОМЕР_2 , яка є його платіжним засобом не санкціоновано та без його згоди було здійснено переведення коштів сумою 1 800 грн на його картку № НОМЕР_1 . Окрім того, в заяві він також повідомив, що 05 листопада 2018 року о 19 годині 07 хвилин з платіжної картки № НОМЕР_2 , яка є його платіжним засобом, не санкціоновано та без його згоди здійснено переведення коштів в сумі 17 000 грн на іншу його картку № НОМЕР_1 . Загалом без його згоди було переведено 18 800 грн та в подальшому, без його згоди не санкціоновано 05 листопада 2018 року в період часу з 19 годин 07 хвилин до 19 години 10 хвилин власні кошти позивача в розмірі 18 800 грн, та кредитні кошти в розмірі 14 082 грн 42 коп виведено в невідомому ОСОБА_1 напрямку. Про те, що у позивача викрали фінансовий номер мобільного телефону і він втратив контроль за електронними платіжними засобами, він повідомив банк з мобільного номеру НОМЕР_3 о 19 годині 06 хвилин та в розмові з оператором останній повідомив йому, що він бачить, як по його платіжним засобам відбуваються операції, однак, з невідомих для нього причин, заблокував платіжні засоби лише тоді, коли були повністю виведені кошти з рахунків. 12 листопада 2018 року позивач звернувся з заявою в Центр абонентського обслуговування ПрАТ «ВФ Україна», в якій повідомив, що 05 листопада 2018 року приблизно о 18 годині 50 хвилин його мобільний номер НОМЕР_4 пропав з мережі зв`язку. Перед цим надійшло повідомлення щоб він зателефонував на номер НОМЕР_5 та заблокував номер. У м. Львові він перебував у відрядженні де отримав нову сім-карту, де йому також повідомили про те, що пін його карти було отримано в м.Київ, внаслідок чого невідомі йому особи викрали грошові кошти з його банківського рахунку та просив надати детальну інформацію про заміну картки та за яких обставин вона була видана в м. Київ (а. с. 10). 14 листопада 2018 року ПрАТ «ВФ Україна» повідомив позивача, що вказаний у зверненні мобільний номер є номером передплаченого сегменту (надання послуг здійснюється анонімно, без ідентифікації власника та без реєстрації даних користувача). Заява на заміну SIM-карти анонімного обслуговування приймається при дзвінку до Центру обслуговування абонентів або при зверненні абонента до офіційного представництва із стартовим пакетом та SIM-картою (при її наявності). При анонімному користуванні послугами передбачена обов`язкова ідентифікація власника мобільного номера, яка передбачає ряд питань щодо обслуговування, відповіді на які може надати тільки його користувач. Також це може бути названий PUK-код або спеціальне кодове слово, яке встановлюється абонентом. Отримавши звернення, фахівці провели аналіз обслуговування номера телефону НОМЕР_4 та підтвердили, що 05.11.2018 у вказаний заявником проміжок часу відбувалася заміна SIM-карти в результаті розгляду заявки, поданої при зверненні в ЦОА. Ця операція була проведена згідно з вимогами законодавства та чинними процедурами компанії щодо ідентифікації, а особа, яка звернулася, надала необхідні для ідентифікації відомості стосовно обслуговування згаданого вище номера. Також зазначено, що заміна SIM-карти була проведена без звернення в магазин, оскільки компанія пропонує окремий сервіс, який дозволяє виконати вказану операцію дистанційно (в разі попереднього придбання спеціального стартового пакету) (а. с. 11). Випискою АТ «Акцент-Банк» від 06.11.2018 по картковому рахунку № НОМЕР_2 (угода SAMAB00000002308649 від 05.02.2015), відкритому на ім`я ОСОБА_1 , підтверджується, що 05 листопада 2018 року з даного рахунку було здійснено перерахування грошових коштів двома транзакціями на суму 1 800 грн та 17 000 грн, а всього на загальну суму 18 800 грн на власну картку позивача № НОМЕР_1 (а. с. 5). Крім того, випискою АТ «Акцепт-Банк» від 06.11.201 по картковому рахунку № НОМЕР_1 (угода SAMAB00000001144256 від 19.04.2013), відкритому на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що 05 листопада 2018 року з даного рахунку було здійснено перерахування грошових коштів дев`ятьма транзакціями на загальну суму 32 883 грн 53 коп (а. с. 6). Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативнее зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно з частиною третьою статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження (частина перша статті 1071 ЦК України). Частиною 2 статті 1071 ЦК України передбачено, що грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Згідно з пунктом 14.12 статті 14 Закону користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Відповідно до статей 32.1, 32.7 Закону банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання. Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Згідно з пунктом 2 розділу 6 «Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу. Відповідно до пункту 3 розділу 6 Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій. Згідно з пунктом 5 розділу 6 Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися. Пунктом 7 розділу 6 Положення визначено, що емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Згідно з пунктом 8 розділу 6 Положення, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Відповідно до пункту 9 розділу 6 Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу 6 Положення). Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року в справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 725/314/15-ц (касаційне провадження № 61-5769св18), від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (касаційне провадження № 61-16504св18) вказану правову позицію підтримав. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBOBEHEERB.V. v. THENETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Про втрату фінансового номеру та втрату контролю над електронними платіжними засобами позивач невідкладно повідомив відповідача та просив заблокувати його. Позивач також письмово звернувся до банку з заявою в якій зазначив, що без його згоди не санкціоновано власні кошти позивача в розмірі 18 800 грн, та кредитні кошти в розмірі 14 082 грн 42 коп виведено в невідомому йому напрямку. Даних про те, що банк розглянув заяву позивача, провів службове розслідування, перевірив наведені позивачем обставини та підтвердив чи спростував доводи позивача суду не надано. Наведене свідчить, що банк самоусунувся від покладених на нього обов`язків перевірки наведених позивачем обставин, поклавши на позивача весь тягар з`ясування обставин списання коштів з його рахунків. Ураховуючи що відповідачем не доведено наявність обставин, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, правильним є висновок суду першої інстанції про несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку позивача, а тому вони підлягають поверненню. Безпідставним є доводи апеляційної скарги, як на правову підставу відповідальності позивача за несанкціоноване списання грошових коштів з його рахунків, на положення пункту 2.1.1.9 Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, які в матеріалах справи відсутні. Не є обґрунтованим доводи апеляційної скарги про те, що для отримання доступу до послуги «А24» окрім телефону потрібен пароль, а у разі використання послуги «забув пароль» та зміни паролю - потрібно знати ПІН-код від однієї з банківських карток АТ «А-Банк», адже матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт списання коштів, що є предметом спору, через послугу «А24». Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що факт звернення до позивача до правоохоронних органів та порушення кримінальної справи не підтверджує наявність факту шахрайства сторонніми особами до закінчення проведення досудового розслідування та постановлення відповідного судового рішення з огляду на те, що відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 , не є підставою для відмови у задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 серпня 2019 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді О. Л. Карпенко В. В. Черненко