Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/2479/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2479/19 пров. № А/857/4408/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів - Затолочного В. С., Онишкевича Т. В., за участі секретаря судового засідання - Цар М. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Могилою А. Б. об 11:53 год у м. Івано-Франківську, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування рішень, ВСТАНОВИВ: 17.12.2019 ОСОБА_3 звернулася до суду із адміністративним позовом до Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, в якому просить визнати протиправними і скасувати рішення відповідача від 26.09.2019 № 663-27/2019 про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність площею 0,0867 га на АДРЕСА_1 та від 26.09.2019 № 664-27/2019 про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність площею 0,08 га на АДРЕСА_1 . На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що рішенням Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 13.10.2009 їй надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,06 га для обслуговування багатоквартирного житлового будинку та господарських споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка може бути передана у приватну власність, становить 0,1590 га., відтак, розподілу за певних обставин підлягає лише решта земельної ділянки площею всього 0,099 га. Натомість, спірними рішеннями відповідач надав дозвіл на виготовлення проектів із землеустрою щодо земельної ділянки загальною площею, більшою від фактично наявної у розмірі 0,1590 га, що вказує на протиправне приєднання до неї частини території прибережної смуги р. Млинівка та позбавлення позивача права користування земельною ділянкою будь-якої площі за цією адресою. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 позов задоволено. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Лисецька селищна рада Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких покликаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі. Лисецька селищна рада Тисменицького району Івано-Франківської області вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Зазначає, що оскаржуваними рішеннями жодним чином не порушуються права, свободи чи інтереси позивача, оскільки у неї відсутні будь-які правовстановлюючі документи як на житлове приміщення, так і на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, відтак, дана справа повинна розглядатись в порядку цивільного судочинства. В судове засідання з апеляційного розгляду справи учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив розгляд справи здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь головуючого судді, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 зареєстрована у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , дані про власника якого відсутні. Рішенням Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 13.10.2009 надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,06 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку та господарських споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . 24.12.2009 відповідачем прийнято рішення про надання ОСОБА_3 дозволу на приватизацію земельної ділянки по передачі у власність по АДРЕСА_1 площею 0,06 га. Рішенням Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 26.09.2019 № 663-27/2019 шляхом внесення змін в рішення від 26.06.2007 надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність площею 0,0867 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Рішенням Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 26.09.2019 №664-27/2019 шляхом внесення змін в рішення від 24.02.2010 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність площею 0,08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи спірні рішення, Лисецька селищна рада не перевірила факт перебування земельної ділянки в користуванні ОСОБА_3 на момент звернення третіх осіб із заявами про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність, чим створила передумови для позбавлення ОСОБА_3 того, на що вона мала законне очікування. Фактично оскаржуваними рішеннями відповідач переглянув своє попереднє рішення про надання згоди ОСОБА_3 на приватизацію земельної ділянки по передачі у власність та відмовив їй в цьому, вирішивши передати її іншим особам. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в селищах - не більше 0,15 гектара (пункт «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України). Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідного органу із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якої органи, визначені в статті 118 Земельного кодексу України, в місячний строк приймають одне з відповідних рішень. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати такий дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року (справа № 804/1469/17). Поряд із цим, варто зауважити, що право на землю гарантовано однаково і у рівному обсязі усім без виключенням громадянам відповідно до Конституції та законів України. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2020 у справі № 569/14686/16-а, у разі звернення декількох осіб з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення однієї і тієї ж самої земельної ділянки у власність або в користування орган місцевого самоврядування, уповноважений на розпорядження землями комунальної власності, не може відмовити у наданні такого дозволу жодній з цих осіб, якщо ними дотримані усі вимоги, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, стосовно оформлення таких клопотань та комплектності доданих до них документів. У такому випадку, прийняті органом місцевого самоврядування рішення, вчинені ним дії або бездіяльність не породжує взаємного впливу на права цих осіб, оскільки вищезгадані клопотання є самостійним і окремим предметом розгляду і стосуються прав лише їх заявників, які, до того ж, на цій стадії не мають жодних юридичних підстав володіти, розпоряджатися або ж користуватися земельною ділянкою, а лише виявили бажання (проявили інтерес) стосовно отримання її у власність або в користування. В свою чергу, колегія суддів відзначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а так само й розробка такого проекту на підставі абзацу третього статті 118 Земельного кодексу України не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_3 має право користування приміщенням у будинку АДРЕСА_1 , як зареєстрованим місцем її проживання. Доказів в підтвердження інших прав на згаданий будинок чи земельну ділянку за цією ж адресою позивачем не надано. Що стосується позиції суду першої інстанції щодо наявності судових спорів, які підтверджують намір позивача закріпити за собою земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та законні очікування останньої на її приватизацію, що необхідно було врахувати відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень, то апеляційний суд вважає такі безпідставними, оскільки статтею 125 Земельного кодексу України чітко визначений момент виникнення права на земельну ділянку, а стаття 126 Земельного кодексу України регулює порядок оформлення такого права. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, які оскаржує позивач, не призвели до порушення її прав, свобод та інтересів, оскільки за своєю правовою природою не породжують виникнення у осіб, які отримали право на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), права власності або користування на таку ділянку, натомість є всього лиш наслідком звернення особи за отриманням такого дозволу. Вищенаведене дає підстави для висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. Крім того, слід звернути увагу на те, що дозвіл на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 отримав ще у 2007 році, а ОСОБА_2 - у 2009 році, оскаржуваними рішеннями лише внесені зміни до попередніх рішень в частині розміру земельних ділянок. Тому покликання позивача на першочерговість виникнення у неї права на користування земельною ділянкою є безпідставні. Додатково апеляційний суд враховує і те, що в оскаржуваних рішеннях відсутня чітка вказівка на місце розташування земельних ділянок (зазначена лише вулиця), тому твердження позивача про ідентичність відповідних земельних ділянок необґрунтовані. Щодо доводів скаржників про непідсудність даного спору адміністративному суду апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб`єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій. Натомість, в межах спірних правовідносин у даній справі відсутній спір про право, що дає підстави для висновку про поширення на неї юрисдикції адміністративних судів. За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову, судові витрати суб`єкта владних повноважень відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 310, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 300/2479/19 - скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 до Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області про визнання протиправними та скасування рішень відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді В. С. Затолочний Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 11.08.2020