Ухвала КЦС ВС № 344/19009/18

У Х В А Л А 07 серпня 2020 року м. Київ справа № 344/19009/18 провадження № 61-10448 ск 20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Івано-Франківської ОД АТ «Райффайзен Банк Аваль», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Івано-Франківської ОД АТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», ОСОБА_3 , в якому просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 14-11/ФК-17 від 14 листопада 2017 року та договір про відступлення прав вимоги за договорами поруки від 14 листопада 2017 року, які укладені між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_3 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. 14 липня 2020 року, засобами поштового зв`язку, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає як підставу касаційного оскарження судових рішень пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України. Скаржник вважає, що суд застосував положення статті 203 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до спірних правовідносин без врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11, від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 у яких зазначено, що договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність. Також, ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України та вважає, що суд не дослідив всі докази у справі, а саме додаток №1 до договору відступлення права вимоги; акт прийому-передачі документів від 14 листопада 2017 року. На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року на підставі пунктів першого, четвертого частини другої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд враховувавши предмет позову, характеру правовідносин, складності справи, вважає, за необхідним відкрити касаційне провадження у цій справі. Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження). Керуючись статтями 389, 394, 395, 436 ЦПК України, У Х В А Л И В: Відкрити касаційне провадження у вказаній справі. Витребувати із Шевченківського районного суду м. Києва матеріали справи № 344/19009/18 за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Івано-Франківської ОД АТ «Райффайзен Банк Аваль», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк, що не перевищує п`ятнадцять днів з дня отримання цієї ухвали. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Сімоненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров