Постанова 4824 № 344/19009/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 344/19009/18 провадження № 22-ц/824/1028/2020 04 червня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів : судді-доповідача Кирилюк Г. М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. при секретарі Примушку О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , до якої приєднався ОСОБА_1 , нарішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року у складі судді Савицького О. А., встановив: 16.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 14-11/ФК-17 від 14.11.2017 та договір про відступлення прав вимоги за договорами поруки від 14.11.2017, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» ( далі - ТОВ «ФК «Укрфінстандарт») та ОСОБА_2 . Посилався на ті підстави, що між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено: Генеральну кредитну угоду №98 від 28.08.2008; кредитний договір №014/14-10/437 G 98 від 28.08.2008; кредитний договір №014/0031/82/82982 від 31.10.2007; кредитний договір №014/0031/84/36070 від 14.10.2005. 14.11.2017 між ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 14-11/ФК-17 від 14.11.2017, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору або можуть виникнути в майбутньому, за виключенням права нарахування процентів за користування коштами в майбутньому, на підставі Генеральної кредитної угоди №98 від 28.08.2008, в рамках якої укладено кредитний договір №014/14-10/437 G 98 від 28.08.2008; кредитний договір №014/0031/82/82982 від 31.10.2007; кредитний договір №014/0031/84/36070 від 14.10.2005, додаткова угода №014/0031/84/36070/00000060 від 14.10.2005 (основні договори), укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", право вимоги по яким перейшло до ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" відповідно до договору про відступлення права вимоги від 14.11.2017, що був укладений між ПАТ "Кристалбанк" та ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" із ОСОБА_3 (боржник) в день повної оплати новим кредитором по цьому договору, згідно п.2.1., 2.2. Відповідно до п.2.1, 2.2 договору відступлення права вимоги здійснюється на платній основі. Ціна відступлення права вимоги становить: 1) за кредитним договором №014/14-10/437G98 від 28.08.2008 - 300 000 грн; 2) за кредитним договором №014/0031/82/82982 від 31.10.2007 - 50 000 грн; 3) за кредитним договором №014/0031/84/36070 від 14.10.2005 року - 400 000 грн, а всього 770 000 грн, яка сплачується новим кредитором на користь первісного кредитора шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Альфа-банк», МФО 300346, ЄДРПОУ 41153878. Ціна відступлення в сумі, яка вказана в п.2.1 цього договору, має бути сплачена новим кредитором в день укладення цього договору. Враховуючи оплатний характер договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами, вважає, що останній за своєю правовою природою є договором факторингу , у якому ОСОБА_2 виступив фактором, передавши грошові кошти в розпорядження клієнту ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" за плату, а клієнт ТОВ ФК "Укрфінстандарт" відступив факторові ОСОБА_2 своє право грошової вимоги до боржника ОСОБА_3 . Відповідно до ч.2 ст.1079 ЦК України клієнтом у договорі факторингу може бути фізична особа або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Відповідно до ч. 3 ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа,яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. ОСОБА_2 не може бути клієнтом у договорі факторингу, оскільки не є суб`єктом підприємницької діяльності, а отже особою, яка відповідно до закону має право укладати правочини, пов`язані з факторингом. Посилаючись на вказані обставини, просив визнати вказаний договір недійсним з підстав порушення вимог ч.2 ст.203, ч. 2 ст.238, ч.2 ст.1083 ЦК України як такий, що укладений особами без необхідного обсягу цивільної дієздатності. Також посилався на те, що між сторонами оспорюваного договору не було проведено розрахунків, що свідчить про недотримання сторонами усіх його істотних умов та також є підставою для визнання його недійсним. З огляду на недійсність договору про відступлення права вимоги № 14-11/ФК-17 від 14.11.2017, вважав, що договір про відступлення права вимоги за договорами поруки від 14 листопада 2017, який є похідним від попереднього договору, також слід визнати недійсним, оскільки він не відповідає вимогам ст.4, 203, 215 ЦК України, які ставляться до правочинів. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Свої доводи мотивує тим, що судом першої інстанції не дослідив правову природу договору про відступлення права вимоги №14-11/ФК-17, не навів мотивів відхилення доводів позивача, що вказаний договір є договором факторингу, не надав правової оцінки тій обставині, що в один день було укладено три договори між трьома різними учасниками, а також не врахував відсутність доказів переходу права від ПАТ "Кристалбанк" до ТОВ "ФК Укрфінстандарт" та ОСОБА_2 та повідомлення боржника про відступлення права вимоги. До вказаної апеляційної скарги приєднався ОСОБА_1 , подавши відповідну заяву 13 січня 2019 року. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. В судовому засіданні третя особа ОСОБА_3 та представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гаврилець О.Б. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується учасниками справи, що між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено Генеральну кредитну угоду №98 від 28.08.2008, в рамках якої укладено кредитний договір №014/14-10/437 G 98 від 28.08.2008, кредитний договір №014/0031/82/82982 від 31.10.2007, кредитний договір №014/0031/84/36070 від 14.10.2005. 14.11.2017 року між ПАТ «Кристалбанк» (первісний кредитор), який відповідно до договору факторингу (портфельного відступлення права вимоги) від 24 травня 2017 року, набув права вимоги по частині активів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», які визначені відповідно до Реєстру відступлення прав вимоги від 25.05.2017, в тому числі права кредитора за Генеральною кредитною угодою №98 від 28.08.2008 року, та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (а.с. 17-19). Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір відступлення права вимоги від 14 листопада 2017, укладений між ПАТ "Кристалбанк" та ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" недійсним судом визнано не було. Судом також встановлено, що 14.11.2017 між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 14-11/ФК-17 (а.с.10-12). За умовами вказаного договору первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору або можуть виникнути в майбутньому, за виключенням права нарахування процентів за користування коштами в майбутньому, на підставі Генеральної кредитної угоди №98 від 28.08.2008, в рамках якої укладено кредитний договір №014/14-10/437 G 98 від 28.08.2008; кредитний договір №014/0031/82/82982 від 31.10.2007; кредитний договір №014/0031/84/36070 від 14.10.2005, додаткова угода №014/0031/84/36070/00000060 від 14.10.2005 (основні договори), укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", право вимоги по яким перейшло до ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" відповідно до договору про відступлення права вимоги від 14.11.2017, що був укладений між ПАТ "Кристалбанк" та ТОВ "ФК "Укрфінстандарт" із ОСОБА_3 (боржник) в день повної оплати новим кредитором по цьому договору, згідно п.2.1., 2.2. Відповідно до п.2.1, 2.2 цього договору, відступлення права вимоги здійснюється на платній основі. Ціна відступлення права вимоги становить: 1) за кредитним договором №014/14-10/437G98 від 28.08.2008 - 300 000 грн; 2) за кредитним договором №014/0031/82/82982 від 31.10.2007 - 50 000 грн; 3) за кредитним договором №014/0031/84/36070 від 14.10.2005 року - 400 000 грн, а всього 770 000 грн, яка сплачується новим кредитором на користь первісного кредитора шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Альфа-банк», МФО 300346, ЄДРПОУ 41153878. Ціна відступлення в сумі, яка вказана в п.2.1 цього договору, має бути сплачена новим кредитором в день укладення цього договору. Судом також встановлено, що 14.11.2017 між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги за договорами поруки (а.с.16). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за своєю правовою природою укладений між сторонами 14.11.2017 договір відступлення права вимоги № 14-11/ФК-17 не є договором факторингу, між сторонами укладено саме договір цесії, суб`єктний склад сторін договору відповідає вимогам закону, посилання позивача на удаваність договору є безпідставним. З огляду на недоведеність недійсності основного договору, похідний від нього договір відступлення прав за договорами поруки від 14.11.2017 також не може бути визнаний недійсним. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, який викладений в постанові від 11 вересня 2018 року (справа №909/968/16), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність. За висновками Великої Палати загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні визначені положеннями статей 512, 514 ЦК України, в силу яких кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення правами вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним. В останньому випадку на відносини цесії розповсюджується положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Норми цивільного права не встановлюють суб`єктивних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Отже, здійснивши правовий аналіз наведених правових норм, Велика Палата дійшла висновку, що цивільним законодавством проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, і зокрема, правочинів з відступлення права вимоги (цесія) та договорів факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Разом з тим, із частини 1 статті 1077 ЦК України, частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором. Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги ( як такої, строк платежу за якої настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України). Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є фінансування клієнта, або обов`язок такого фінансування, під відступлення права грошової вимоги. При цьому передача або обов`язок передати такі грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) здійснюється за плату. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відбувається фінансування клієнта, або обов`язок такого фінансування, під відступлення права грошової вимоги, і таке фінансування - передача грошових коштів чи обов`язок такого відбувається виключно за плату. Отже таке фінансування клієнта, або обов`язок його, передбачає оплату, а відтак і отримання винагороди фактором за такі дії (наприклад: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартість вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Згідно з частиною 1 статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Відповідно до умов договору відступлення права вимоги №14-11/ФК-17 від 14.11.2017, загальна сума заборгованості за основними договорами на день укладення цього договору становить 382 085,59 доларів США та 5 366 836,53 грн, з яких:

1. Заборгованість за кредитним договором №014/0031/84/36070 від 14.10.2005 року - 104 379,03 дол. США - основний борг; 117 992,82 дол. США - нараховані відсотки; 4 873 024,95 грн - штрафні санкції до 25.05.2017 р.;

2. Заборгованість за кредитним договором №014/0031/82/82982 від 31.10.2007 року - 201 852,53 грн - основний борг; 246 438,33 грн - нараховані відсотки; 33 588,49 грн - штрафні санкції до 25.05.2017 р.;

3. Заборгованість за кредитним договором №014/14-10/437G98 від 28.08.2008 року - 63 133,94 дол. США - основний борг; 96 579,80 дол. США - нараховані відсотки; 11 932,23 грн - штрафні санкції до 25.05.2017 р. Остаточна сума заборгованості, що відступається, визначається відповідним Актом приймання-передавання права вимоги за основними договорами. Відступлення права вимоги за кредитними договорами здійснюється в повному обсязі та на умовах, які існуватимуть на момент переходу права вимоги (за виключенням права нарахування процентів за користування коштами в майбутньому та права стягнення та нарахування пені, комісійної винагороди та інших платежів, встановлених умовами основних договорів) ( п. 1.3 договору). Відповідно до Акту приймання-передавання права вимоги за Генеральною кредитною угодою № 98 від 28.08.2008 року в рамках якої укладено кредитний договір № 014/14-10/437 G 98 від 28.08.2008 року, кредитний договір № 014/0031/82/82982 від 31.10.2007 року, кредитний договір № 014/0031/84/36070/ від 14.10.2005 року, від 14 листопада 2017 року, ТОВ «ФК «Укрфінанстандарт» передає, а ОСОБА_2 приймає право вимоги в розмірі :

1. Заборгованість за кредитним договором №014/0031/84/36070 від 14.10.2005 року - 104 379,03 дол. США - основний борг; 117 992,82 дол. США - нараховані відсотки; 4 873 024,95 грн - штрафні санкції до 25.05.2017 р.;

2. Заборгованість за кредитним договором №014/0031/82/82982 від 31.10.2007 року - 201 852,53 грн - основний борг; 246 438,33 грн - нараховані відсотки; 33 588,49 грн - штрафні санкції до 25.05.2017 р.;

3. Заборгованість за Генеральною кредитною угодою №98 від 28.08.2008 року, в рамках якої укладено кредитний договір №014/14-10/437G98 від 28.08.2008 року - 63 133,94 дол. США - основний борг; 96 579,80 дол. США - нараховані відсотки; 11 932,23 грн - штрафні санкції до 25.05.2017 р. (а.с.15). Судом встановлено, що за спірним договором ОСОБА_2 було передано право вимоги у чітко визначеному розмірі, без права на стягнення від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору у майбутньому, які можуть характеризувати таку передачу як факторинг. При перегляді рішення в апеляційному порядку не було встановлено, що суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що мало б наслідком скасування судового рішення. Виходячи з правової оцінки умов спірного договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладений між сторонами договір не є договором факторингу, оскільки при цесії право вимоги також може бути передано за плату, При цьому позивачем не доведено, що ціна відступлення права вимоги становить різницю між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо. Факт фінансування клієнта, або обов`язок такого за плату, з умов договору не вбачається. До ОСОБА_2 перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам ст. 514 ЦК України. Оскільки між сторонами було укладено саме договір відступлення права вимоги, який не підпадає під ознаки договору факторингу, та не вимагає у відповідача ліцензії на здійснення фінансових операцій або статусу суб`єкта підприємницької діяльності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, наведених позивачем у позовній заяві, для визнання такого договору недійсним. За таких обставин доводи скаржника про те, що за своєю правовою природою спірний договір є договором факторингу, визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими. Доводи позивача про відсутність доказів проведення розрахунків за укладеними договором відступлення прав вимоги спростовується обставинами, встановленими Верховним Судом в постанові від 04.09.2019 року та Івано-Франківським апеляційним судом в постанові від 11 грудня 2019 року в справі №344/17081/14-ц. Крім цього, питання невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, в тому числі щодо передання всіх документів, які підтверджують право вимоги до боржника, має значення лише для визнання наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК України). Не може слугувати підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договорами поруки від 14 листопада 2017 року та обставина, що на адресу позивача не надходило письмового повідомлення про відступлення права вимоги. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєднався ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 червня 2020 року. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк