Постанова 4824 № 381/722/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/9626/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 серпня 2020року місто Київ справа № 381/722/20 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Пікуль А.А. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2020 року про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Ковалевської Л.М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У квітні 2020 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив: вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту в межах заявленої суми позовних вимог на майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить відповідачу. Обгрунтовуючи вказану заяву позивач посилався на те, що у провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області знаходиться справа за його позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів на ремонт автомобіля, внаслідок ДТП, винуватцем якої визнано громадянина ОСОБА_1 . Вказував, що загальна сума позову базується на результаті незалежної експертної оцінки ремонту транспортного засобу позивача, а також на розмірі моральної шкоди, яку було обґрунтовано у позові. Зазначав, що клопотання обґрунтоване великою сумою позову на відшкодування матеріальних витрат, внаслідок дій громадянина ОСОБА_1 . Посилався на те, що на даний час відповідач не бажає у добровільному порядку компенсувати вищевказану матеріальну та моральну шкоду. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2020 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , шляхом заборони нотаріусам, державним реєстраторам на території України вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію відчуження даного нерухомого майна до набрання рішенням по справі законної сили. В іншій частині заяви відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якійпосилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що позивачу ОСОБА_3 страховою компанією ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» на момент розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову відшкодовано частину матеріальної шкоди та останнім подана заява про зменшення розміру позовних вимог та ціна позову зменшилась до 267 000 грн., з яких 100 000 становлять вимоги про відшкодування моральної шкоди. Вказував, що для підтвердження суми нанесеної матеріальної шкоди, позивач ОСОБА_3 надав звіт про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №123/03-20 від 03 березня 2020 року відповідно до якого, вартість відновлювального ремонту автомобіля MERCEDES-BENZ G-500, д.н.з. НОМЕР_1 , без урахування фізичного зносу вузлів і деталей на момент проведення дослідження становить 276168,08 грн. Ринкова вартість з урахуванням ПДВ автомобіля MERCEDES-BENZ G-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , до моменту ДТП становить 373957,49 грн. Зазначав, що даний звіт викликає сумніви щодо його правильності стосовно визначення суми матеріального збитку та позивачем заявлене клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи. Посилався на те, що 29 травня 2020 року під час розгляду даного клопотання встановлено, що звіт про оцінку вартості відновлюваного ремонту колісного транспортного засобу №123/03-20 від 03 березня 2020 року складено з порушенням ч.5 ст.106 ЦПК України, в зв`язку з чим клопотання задоволене та призначена судова автотоварознавча експертиза. Вказував, що на даний час фактично не встановлено сума матеріального збитку, яка нанесена позивачу, відповідно позивачем не надано доказів про заподіяння йому моральної шкоди, яку він оцінив у 100000 грн. Зазначав, що в ухвалі суду не вказано які обставини дають підстави вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову і якщо такий буде задоволено, то виконання рішення суду може бути утрудненим або неможливим. Посилався на те, що не з`ясовано всіх відомостей про особу відповідача ОСОБА_1 , його матеріальний стан, наявність чи відсутність постійного доходу. Вказував, що судом не взято до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Зазначав, що вказаний будинок, на який накладено арешт, був придбаний відповідачем ОСОБА_1 під час шлюбу із дружиною ОСОБА_4 , таким чином арешт накладено на будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя. Посилався на те, що у зазначеному будинку на момент розгляду заяви про вжиття заходів про забезпечення позову були зареєстровані та проживали: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , а тому при накладенні арешту на майно відповідача ОСОБА_1 не враховано інтереси вказаних осіб. Вказував, що враховуючи, що позивачем були суттєво зменшені позовні вимоги, накладення арешту на будинок, який належить відповідачу, є неспівмірним заходом у порівняння із сумою заявленої моральної шкоди та матеріальних збитків, які на даний час не встановлені. 21 липня 2020 року від позивача на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення, в яких останній посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Позивач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи на іншу дату після закінчення карантинних обмежень Вказував на те, що у зв`язку з запровадженням карантину на території України, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену корона вірусом COVID-19, він не зможе з'явитися на судове засідання. Колегія суддів відхиляє вказане клопотання, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22 травня 2020 року регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25 травня 2020 року перевезення пасажирів метрополітенами. Станом на 04 серпня 2020 року в країні діє адаптивний карантин, в приміщені Київського апеляційного суду вжиті всі можливі заходи для запобігання зараженню та розповсюдженню респіраторною хворобою COVID- 19, транспорт в місті Києві та міжміський транспорт працює в звичайному режимі. Таким чином, зазначені позивачемпідстави для відкладення розгляду справи визнані неповажними. Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності позивача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та його представника, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами . Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь 167000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Порушуючи питання про забезпечення позову, позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 добровільно відремонтувати автомобіль, який належить позивачу та компенсувати, завдану шкоду відмовляється, а тому невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позовних вимог може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. Викладені обставини, враховуючи положення ст.151 ЦПК України є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач просив накласти арешт в межах заявленої суми позовних вимог на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить відповідачу. На підтвердження своїх вимог позивач надав довідку КП Фастівської міської ради «Фастівське бюро технічної інвентаризації» від 06 квітня 2020 року №101, відповідно до якої станом на 01 січня 2013 року будинок АДРЕСА_2 ) зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_1 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку по праву особистої власності, посвідченого Фастівською міською держнотконторою від 09 січня 1985 року, №24. Акт державної прийомки в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 01 березня 1993 року, затверджений рішенням Виконкому Фастівської міської ради від 16 березня 1993 року за №51. Доказів того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належить відповідачу, позивачем надано не було. Як вбачається з матеріалів справи спір між сторонами виник з приводу відшкодування відповідачем на користь позивача шкоди у розмірі понад 267000 грн., а відтак з урахуванням ціни позову та належності відповідачу ОСОБА_1 будинку на праві власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що достатнім та співмірним є забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу, а саме на: будинок АДРЕСА_1 . Посилання представника відповідача на те, що позивачем були зменшені позовні вимоги, а тому накладення арешту на будинок є неспівмірним заходом у порівнянні із сумою заявленої моральної шкоди та матеріальних збитків колегія суддів відхиляє, оскільки стороною відповідача не надано доказів щодо дійсної ринкової вартості спірного будинку. Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. При цьому, вказаний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість його відчужити. Посилання представника відповідача на те, що спірний будинок, на який накладено арешт, був придбаний відповідачем ОСОБА_1 під час шлюбу із дружиною ОСОБА_4 , таким чином арешт накладено на будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки стороною відповідача не було надано доказів на підтвердження вказаних обставин. Доводи апеляційної скарги про те, що у зазначеному будинку на момент розгляду заяви про вжиття заходів про забезпечення позову були зареєстровані та проживали: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , а тому при накладенні арешту на майно відповідача ОСОБА_1 не враховано інтереси вказаних осіб колегія суддів відхиляє, оскільки накладенням арешту на майно відповідача не обмежується право на користування житлом осіб, які в ньому зареєстровані. Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Доводи представника відповідача про те, що стороною відповідача оспорюється розмір спричиненої шкоди не випливають на правильність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову. Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 06 серпня 2020 року. Головуючий: Судді: