Постанова 4824 № 367/5354/23

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 367/5354/23 Номер провадження: 22-ц/824/13864/2023 Головуючий у суді першої інстанції Н. Ф. Карабаза Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 10 листопада 2023 року місто Київ Справа № 367/5354/23 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Пасічник К. В. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 24 липня 2023 року, постановленуу складі судді Карабаза Н. Ф., в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області, у с т а н о в и в : У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 510 819,71 грн матеріальної шкоди і 50 000,00 грн моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій він просив забезпечити поданий ним позов шляхом накладення арешту на домоволодіння відповідача, а саме: дерев`яний житловий будинок загальною площею 72,9 кв. м., житловою площею 44,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна-2239026932109. Заяву мотивує тим, що 08 грудня 2022 року Радивилівський районний суд Рівненської області розглянув обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 , вирок Радивилівського районного суду Рівненської області від 08.12. 2022 доводить його вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд призначив йому покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, і на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням - іспитовим строком, тривалістю 2 роки, якщо протягом указаного строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. В результаті ДТП, яка трапилась з вини ОСОБА_2 був повністю знищений автомобіль марки «Volvo ХС-70», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . Позивач звернувся до суду з позовом з метою відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 510 819,71 грн. та моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн., спричиненої йому дорожньо-транспортною пригодою. Виходячи з того, що розмір матеріальної шкоди є досить великим і вона завдана внаслідок кримінального правопорушення забезпечення позову є необхідною мірою для гарантування виконання рішення суду в разі, якщо він отримає рішення суду на свою користь, але відповідач не виконає цього рішення добровільно. Забезпечення позову дає можливість зберегти права позивача та отримати компенсацію в разі, якщо відповідач не зможе виконати свої зобов`язання за рішенням суду. Невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення та порушить право позивача на ефективний захист. Ухвалою Ірпінського міського судуд Київської області від 24 липня 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Ухвалою Ірпінського міського судуд Київської області від 24 липня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, позивач надав належні докази на обґрунтування необхідності застовування судом заходів забезпечення позову, вказаних у заяві, чого судом враховано не було. Суд дійшов помилкового висновку про те, що заявником не було зазначено вартість самого майна, оскільки вказана обставина підтверджується наданою суду інформаційною довідкою від 30.06.2023, яка містить інформацію про вартість нерухомого майна, яке було подароване відповідачу. Також звернув увагу, що необхідність у забезпеченні позову виникла через недобросовісність дій відповідача, вину якого у скоєній ДТП встановлено вироком суду ще у грудні 2022 року, проте добровільно відповідач відшкодовувати завдану ним матеріальну шкоду не бажає. При цьому позивач вказує на те, що вартість майна, на яке він просить накласти арешт є значно меншою за розмір завданої матеральної шкоди. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповіач не скористався. У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідача не надходило. Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Новіцької І. Л. надішло клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість в іншому судовому процесі. З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності представника позивача Новіцької І. Л. , оскільки її неявка не перешкоджає розгляду питання про забезпечення позову. Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Враховуючи те, що учасники судового процесу були повідомлені про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч.2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає вирішенню питання про забезпечення позову, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 08.11.2023. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що забезпечення позову у спосіб, вказаний у заяві є неспівмірними із заявленими позовними вимогами та не відповідає вимогам закону, а викладені в заяві мотиви не дають підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, крім того заявником не зазначено вартість самого майна. Проте із такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитися не може, оскільки вони суперечать матеріалам справи з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав. Так, відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Згідно положень ч.1 ст 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №331/1255/17 зазначено, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17). Тобто, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 просив суд застосувати вид забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно належне відповідачу на праві власності, що підтверджувалося Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 337652298 від 30.06.2023. Згідно із інформацією, зазначеною у довідці ОСОБА_2 є єдиним власником нерухомого майна домоволодіння, а саме: дерев`яний житловий будинок загальною площею 72,9 кв. м., житловою площею 44,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна-2239026932109. Підстава виникнення права власності: договір дарування, 1612, 13.08.2003, посвідчений приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчук В. І. Вказана інформація актуальна станом на 30.06.2023, заява про забезпечення позову датована 06.07.2023 та отримана судом 19.07.2023, що вбачається із штампу вхідної кореспонденції суду. Так, заявник просив забезпечити поданий ним позов шляхом накладення арешту на домоволодіння, а саме: дерев`яний житловий будинок загальною площею 72,9 кв. м., житловою площею 44,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна-2239026932109. Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що фактично заявник просить вжити заходи забезпечення позову з метою можливості зберегти свої права на отримання відшкодування шкоди за пошкоджений автомобіль в разі, якщо відповідач не зможе виконати свої зобов`язання за рішенням суду у добровільному порядку, урахувавши, що розмір матеріальної шкоди є досить великим і вона завдана внаслідок кримінального правопорушення, забезпечення позову є необхідною мірою для гарантування виконання рішення суду в разі, якщо він отримає рішення суду на свою користь, але відповідач не виконає цього рішення добровільно. Заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 08 грудня 2022 року Радивилівський районний суд Рівненської області розглянув обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 , вироком суду доведена його вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд призначив ОСОБА_2 покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, і на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням - іспитовим строком, тривалістю 2 роки, якщо протягом указаного строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Як зазначає позивач, в результаті ДТП, яка трапилась з вини ОСОБА_2 був повністю знищений автомобіль марки «Volvo ХС-70» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить позивачу - ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . Він звернувся до суду з метою відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 510 819,71 грн. та моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пошкодженням його транспортного засобу. Колегія суддів вважає, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, не пересвідчився, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з`ясував обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. А тому суд безпідставно відмовив заявнику у вжитті заходів забезпечення позову, посилаючись на те, що забезпечення позову у заявлений позивачем спосіб є неспівмірним із заявленими позовними вимогами та не відповідає вимогам закону заявником. Суд помилково вважав, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не відповіадє вимогам закону, оскільки такий вид забезпечення позову як накладення арешту на майно відповідача передбачений п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України. При цьому колегія суддів вважає, що обраний позвачем спосіб забезпечення позову є співмірним заявленим ним позовним вимогам про відшкодування матераільної та моральної шкоди, завданої протиправними діями ОСОБА_2 , вина якого в порушенні правил дорожнього руху, а відповідно і у вчиненні ДТП встановлена вироком суду від 08.12.2022. При цьому заявлений у позові розмір матеральної і моральної шкоди є значно вищим за вартість нерухомомго майна, на яке позивач просить накласти арешт. Крім цього суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження вартості нерухомомго майна, на яке позивач просить накласти арешт, оскільки на підтвердження вартості домоволодіння, а саме: дерев`яний житловий будинок загальною площею 72,9 кв. м., житловою площею 44,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна-2239026932109, позивачем було надано інформцію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 337652298 від 30.06.2023. Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішив порушене заявником питання щодо забезпечення позову з порушенням положень цивільного процесуального закону, безпідставно відмовивши у застосуванні заходів забезпечення позову ОСОБА_1 . Колегія суддів, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, вважає за необхідне застосувати вид забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно, належне на праві власності відповідачу, а саме: дерев`яний житловий будинок загальною площею 72,9 кв. м., житловою площею 44,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна-2239026932109, оскільки такий вид забезпечення позову співмірний заявленим позовним вимогам, та є ефективним способом захисту прав позивача. Апеляційний суд вважає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування такого виду забезпечення позову, оскільки у суду є підстави вважати наявність ухилення ОСОБА_2 від виконання свого зобов`язання перед позивачем по відшкодуванню завданої йому, як власнику автомобіля, пошкодженого в результаті ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , що встановлено вироком суду від 08.12.2022. Такий захід забезпечення позову може гарантувати виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Вказаний вид забезпечення позову колегія суддів вважає ефективним заходом захисту прав позивача, оскільки він пов`язаний з предметом позову, співмірний із позовною вимогою. Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Враховуючи викладене, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу. Також слід відмітити, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті спору, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Не можна вважати, що накладення арешту на нерухоме майно відповідача порушує права його власника, оскільки такий вид забезпечення тимчасово обмежує власника у розпорядженні належним йому майном (відчуженні), проте не обмежує його у користуванні цим майном. Слід відмітити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Окрім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Колегія суддів вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно захистить права позивача у випадку задоволення його позовних вимог. Інтереси та права відповідача таким забезпеченням не будуть порушені або обмежені, оскільки заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий характер і після вирішення спору по суті, вони будуть скасовані і у випадку ухвалення рішення не на користь позивача, відповідач і надалі зможе безперешкодно реалізувати своє право на влолодіння майна. Стороною позивача належними та допустимими доказами доведено, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне на праві власності відповідачу нерухоме майно може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення, у випадку ухвалення на його користь. За таких обставин, враховуючи предмет і підстави позову, характер спірних правовідносин, обраний вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що, в силу положень статей 149-153 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 24 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. Накласти арешт на домоволодіння, а саме: дерев'яний житловий будинок загальною площею 72,9 кв.м., житловою площею 44,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна - 2239026932109. Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 . Боржник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 . Постанова підлягає негайному виконанню. Строк пред`явлення постанови до виконання три роки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна