LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Тернопільський апеляційний суд603/864/18

від 05.08.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні позовни…

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 603/864/18Головуючий у 1-й інстанції Іванчук В.М. Провадження № 22-ц/817/660/20 Доповідач - Дикун С.І. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 серпня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Дикун С.І. суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М., з участю секретаря - Кантицька О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №603/864/18 за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного Товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ухваленого суддею Іванчуком В.М., повний текст рішення суду складено 19 лютого 2020 року, - ВСТАНОВИВ: Акціонерне Товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі- АТ КБ "Приват Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 25.02.2011 року в сумі 21984,68 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до укладеного кредитного договору №б/н від 25.02.2011 року, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 3700.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами банку» які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Однак, відповідач ОСОБА_1 порушив зобов`язання за зазначеним кредитним договором, в результаті чого станом на 24.10.2018 року заборгованість відповідача за договором кредиту становить 21984,68 грн. У зв`язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та сплачений судовий збір. Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду, АТ КБ "Приват Банк" подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що вказане рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи та просить апеляційний суд скасувати рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2020 року по справі № 603/864/18 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви від 25.02.2011 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що Позичальник висловив згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що "Я згоден з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані мені у письмовому вигляді. Я зобов`язуюсь виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку". Згідно наказу № СП-2010-599 від 31.05.2010 року, при оформленні кредитної картки за ініціативою Клієнта забороняється повторне заповнення анкети-заяви, достатньо лише фотографування Клієнта з карткою. Відповідач після отримання картки здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними Умовах про надання та обслуговування платіжних карток. Довідка про надання карток була надана суду 1 інстанції, проте суд не дав оцінку наданому доказу. У постанові НБУ № 705, зокрема, вказано: «Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань», «Виписка про рух коштів за рахунком може надаватися власникові рахунку в банку, надсилатися поштою, електронною поштою, у вигляді текстового повідомлення на мобільний телефон, через банкомат тощо». Таким чином, позивачем надані суду саме первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за Кредитним договором. Виписка була надана суду першої інстанції, проте суд не дав оцінку наданому доказу. Сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору. Отже, є доведеним факт укладання між Позивачем та Відповідачем договору, який складається не лише з заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів. Оскільки кредитний договір укладений між сторонами є дійсним, а тому підлягає виконанню. Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якому посилається на те, що рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2020 року є законним та таким що відповідає нормам процесуального та матеріального права. Вважає, що при ухваленні рішення судом було досліджено всі обставини справи. Просить рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 10.02.2020 року у справі №603/864/18 залишити в силі. Відзив мотивований тим, що позивачем не доведено що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір по картці "Універсальна", оскільки із долученої до матеріалів справи Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у "Приватбанку", вбачається, що ОСОБА_1 просив банк надати йому послуги щодо видачі «Пенсійної картки». Позовна заява з доданими до неї додатками, грунтується на припущеннях, що суперечить вимогам ст.81 ЦПК України. Відповідно до вимог ч.1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову 21984.68 грн дана справа підлягала розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, однак, з урахуванням клопотання АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд призначив розгляд справи із повідомленням (викликом) учасників справи. Учасники справи - АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, АТ КБ "ПриватБанк" - шляхом повідомлення під розписку повноважного представника, ОСОБА_1 - шляхом повідомлення телефонограмою його представника адвоката Гнатишин В.В., у судове засідання не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи з метою особистої участі у судовому засіданні не подали. А тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів не вбачає перешкод щодо розгляду справи за відсутності учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 25.02.2011 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. згідно з якою, ознайомившись із умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами Приватбанку, просив надати йому перераховані нижче послуги, а саме - "Пенсійну картку", проставивши відповідну відмітку у вказаній анкеті-заяві. Із копії вищевказаної анкети-заяви від 25.02.2011 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 не мав наміру отримати будь-який кредитний ліміт за платіжною карткою кредитка "Універсальна". Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами банку» які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Також відповідач зобов`язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Згідно із наданим представником позивача розрахунком заборгованості за договором від 25.02.2011 року №б/н, станом на 24.10.2018 року відповідачу нараховано заборгованість у розмірі 21984,68 грн, яка складається з наступного: тіло кредиту - 4238,10 грн; нараховано відсотків за користуванням кредитом - 9426,33 грн; нараховано пені - 6797,17 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. «Умов та правил надання банківських послуг» - 500,00 грн (фіксована складова); 1023,08 грн. (процентна складова). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із обставин недоведеність факту укладення між АТ КБ "Приватбанк" та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору у письмовій формі, відкриття рахунку на ім`я відповідача, видачі йому картки «Універсальна» із зазначенням строку її дії та кредитного ліміту, на умовах, вказаних ним у позовній заяві, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду частково. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів. їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і проценти за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач окрім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25.02.2011 року, посилається на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському canTI:www:privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та прави.: надання банківських послуг в АТ ПриватБанк. що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштам і;, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальній: і сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтвердження, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку від 25.02.2011 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та про що зазначено в постанові Великої палати Верховного суду України № 342/180/17 і що не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. З урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у вищевказаній постанові по справі № 342/180/17 суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (25.02.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях. Як вказала Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові по справі 342/180/17, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг AT КБ ПриватБанк, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зробила висновок, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору AT КБ «ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк та те, що сторони обумовили; письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Аргументи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин: правил частини першої статті 634 ЦК України є неспроможними, оскільки Умови Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua). неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк». тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками на поточну заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами є безпідставними. Висновки суду щодо вирішення спору в даній частині позовних вимог є законними та обґрунтованими, зробленими на підставі повно та всебічно досліджених доказів у справі, відповідають висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. З урахуванням зазначеного, колегія суддів не вбачає підстав щодо задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду в цій частині. Однак, колегія суддів не може погодитися із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4238,10 грн. Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених цим Кодеком. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 фактично отримав кредитні картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , термін дії останньої - 02.2020 року (а.с.127). Після отримання карток відповідач здійснив дії щодо проведення їх активації, а також активно користувався картками, знімаючи кошти через банкомати та поповнюючи картки готівкою за місцем проживання у Монастириському відділенні "Приватбанку". Зазначене підтверджується випискою по рахунку (а.с.116-119), яка є документом за операціями та первинним бухгалтерським документом і може бути використана під час урегулювання спірних питань відповідно до п.5 розділу VII Постанови Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 "Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів", із змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку № 375 від 15.06.2015 № 382 від 06.09.2016 № 142 від 29.11.2019. Розрахунком заборгованості відповідача перед банком стверджується його заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4238,10 грн. ОСОБА_1 не подано доказів на спростування обставин фактичного користування ним коштами позивача. Сам по собі факт, що він не мав наміру отримувати кредит у позивача та 25.02.2011 року у Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку фактично висловив волю лише на отримання пенсійної картки, не спростовує обставин отримання ним кредитних карток позивача, використання коштів банку, котрі відповідачем не повернуто. Враховуючи наведене, посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на неукладення ним кредитного договору колегія суддів не може прийняти до уваги за наявності обставин фактичного використання відповідачем коштами позивача. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Враховуючи, що фактично отримані та використані ОСОБА_3 кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому, суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4238,10 грн. . Рішення суду у цій частині не відповідає обставинам справи та не узгоджується із правовими висновками Верховного Суду щодо правовідносин про стягнення заборгованості по карткових кредитах, викладеними, зокрема у постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019 при розгляді справи № 342/180/17. У постанові, зокрема, вказано, що, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4238,10 грн. підлягає скасуванню у зв`язку із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильним застосуванням норм матеріального права із ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4238,10 грн. Судові витрати, у відповідності до ст.141 ЦПК України, слід розподілити між сторонами, пропорційно до задоволених вимог. Позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" задоволені частково: 4238,10 грн.*100% : 21984,68 грн = 19,28%, а тому із відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у сумі 339,71 грн = 1762 грн*19,28%. Відповідно, за розгляд справи в апеляційній інстанції сплачений позивачем судовий збір у пропорційному розмірі до задоволених вимог апеляційної скарги слід стягнути із ОСОБА_1 на користь позивача у сумі 509,57 грн. = 2643,00 * 19,28%. Тобто, з відповідача на користь АТ КБ "Приватбанк" слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційному суді на загальну суму 849,28 грн. Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором №б/н 25.02.2011 року скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного Товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_5 ) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4238,10 грн. (чотири тисячі двісті тридцять вісім грн 10 коп) . У решті рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2020 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного Товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок НОМЕР_6) 849,28 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 06 серпня 2020 року. Головуючий Дикун С.І. Судді: Парандюк Т.С. Храпак Н.М.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»