Постанова 4814 № 543/939/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 543/939/20 Номер провадження 22-ц/814/507/21Головуючий у 1-й інстанції Смілянський Є. А. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Абрамова П.С., Суддів: Бондаревської С.М., Пилипчук Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулися з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В позові прохали, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк»: -заборгованість за кредитним договором про надання банківський послуг б/н від 09.09.2010 року у розмірі 86600,26 грн. станом на 16.09.2020, яка складається з наступного: 51648,85 грн.- заборгованість за тілом кредиту; в т. ч. 0,00 грн.- заборгованість за поточним тілом кредиту; 51648,85 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн.- заборгованість за простроченими відсотками; 18047,52 грн.- заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 16903,89 грн.- нарахована пеня; 0,00 - нараховано комісії. Судові витрати у розмірі 2102 грн. судовий збір. Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 09.12.2020 року у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено. короткого змісту вимог апеляційної скарги; З даним рішенням не погодилися АТ КБ «ПриватБанк» та оскаржили його в апеляційному порядку. В своїй скарзі прохають, скасувати рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; Апелянт вказує, що вважає рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 09.12.2020 року незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення суду. Зазначає, що при вирішенні даної справи судом першої інстанції неправильно визначений характер правовідносин між сторонами, неправильно застосовано закон, що їх регулює, неповно досліджено матеріали справи та не надано належну правову оцінку доводам і зібраним у справі доказам. Відповідно до укладеного договору б/н від 09.09.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 16 520,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При укладенні договору сторони керувались положеннями ч.1 ст. 634 ЦК України, який визначає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Також апелянт зазначає, що виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання Відповідачем кредитних коштів Банку. Вважає, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції. встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; Судом першої інстанції встановлено ОСОБА_1 звернувся 09.09.2010 року із анкетою-заявою до публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПРИВАТБАНК « ( на даний час правонаступник - акціонерне товариство комерційний банк « ПРИВАТБАНК « ) про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. В заяві- анкеті не визначено кредитний ліміт, процентна ставка та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Надані позивачем Витяг з Умов і Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256 не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними. Оцінивши наявні в справі докази місцевий суд дійшов висновку про те, що кредитні картки відповідачу в 2010 році не видавалися, та що позивач належними доказами не довів, що відповідач фактично отримував та користувався кредитними коштами. Оскільки позивач не довів, що відповідач фактично отримував кредитні кошти та що відкривався картковий рахунок суд приходить до висновку, що банк не вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом стягнення з відповідача фактично отриманої суми кредитних коштів у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок. Крім того місцевий суд дійшов висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності є обґрунтованою . З врахуванням зазначених обставин місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Апеляційний суд вважає, що висновки місцевого суду суперечать вимогам матеріального та процесуального права. За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування. Як вбачається з матеріалів справи

мотивувальна частина судового рішення не містить правових висновків щодо наявності чи відсутності заборгованості за отриманими кредитними картками , та в мотивувальній частині судового рішення місцевий суд зробив два несумісні висновки : щодо безпідставності позовних вимог та щодо пропуску строку позовної давності , що не відповдає вимогам процесуального закнодавства. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. В разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Щодо умов договору про визначення розміру відсоткової ставки та штрафних санкцій. Апеляційним судом встановлено , що 09.09.2010 року між сторонам укладено кредитний договір у формі заяви - анкети (без номеру) про приєднання до Умов та правил наданя банківськиї послуг у Приват Банкку. В зазначеній заяві сторони не визначили розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами та розміру штрафних санкцй.( а. с. 13) Долучені до позовної заяви Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт « Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-210-256 відповідачем у справі ОСОБА_1 не підписані.( а. с. 14- 39) Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту і заборгованість за відсотками, а також пеню за несвоєчасну сплату кредиту, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємні частини спірного договору. Однак, позивач не надав доказів того, що саме ці Тарифи та Витяг з Умов і Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною по справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року. Враховуючи викладені обставини та норми права, якими вони врегульовані, суд вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню правила ч.1ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин ( 09 вересня 2010 року) до моменту звернення в суд із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. На цю обставину звернула увагу Велика палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Враховуючи, що відповідачем зазначені вище умови та правила не підписані , суд дійшов висновку, що між сторонами не було визначено розміру відсоткової ставки та штрафних санкцій в зв`язку з чим нарахування банком цих платежів не відповідає вимогам як укладеного між сторонами договору так і вимогам закону. Щодо наявності заборгованості за тілом кредиту в розмірі 51648, 85 грн. та 16903 грн 89 коп. нарахованої пені, 128047,52 грн заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений борг у відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України. 03.10.2012 року вперше кредитну картку ОСОБА_1 отримав за № НОМЕР_1 з терміном дії до березня 2016 року , з кредитним лімітом 300 грн., який в межах дії кредитної картки був збільшений до 800 грн., 11.10.2013 року кредитний ліміт збільшено до 2000 грн., а 14.10.2013 року до 5000 грн.. Після закінчення терміну дії даної кредитної картки банком видано відповідачу інші кредитні картки та продовжено збільшення кредитного ліміту : з 12.11.2016 року до 10 000 грн., , з 19.10.2017 року 11 000 грн., з 23.11.2017 року 16 000 грн., з 07.02. 2018 року 16 000 грн, , а з 18.07.2018 року 0 грн. ( а. с. 11) Як вбачається з виписки за кредитним договором в межах дії кредитної картки № НОМЕР_1 (з терміном дії до березня 2016 року) станом на квітень 2016 року згідно обрахунку банку борг за цією картою становить 5148 грн. 16 коп. (а. с. 50). 19.04.2016 року ОСОБА_1 отримав кредитну карту з номером НОМЕР_2 з терміном дії - листопад 2019 року. З виписки за кредитним договором за даною картою вбачається, що після поповнення цієї кредитної картки на 250 грн. наявний борг в розмірі 4898 грн. 16 коп. Станом на 05.10.2017 року , ( останні платіжні операції по цій картці) заборгованість за даною карткою становить - 39 грн. 59 коп. 07.05.2017 року ОСОБА_1 отримав кредитну картку з номером НОМЕР_3 з терміном дії по травень 2021 року. З виписки за кредитним договором за цією карткою вбачається, що вперше вказаною карткою відповідач скористався 02.06.2017 року поповнивши її на 1100 грн. після чого її баланс склав : борг - 9174 грн. 64 коп. Останню операція (поповнення картки готівкою на 40 грн.) за цією платіжною карткою відповідачем зроблено 27.10. 2017 року , після чого залишок після операції становив 0,41 коп. 09.11.2017 року відповідач отримав кредитну картку з № НОМЕР_4 з терміном дії до жовтня 2021 року. З виписки за кредитним договором вбачається, що вперше відповідач використав кредитну картку здійснивши 9.11.2017 року її поповнення на суму 50 грн. після чого її баланс склав 1, 41 грн. Відповідач зняв з цієї кредитної картки 20.01. 2018 року зняв 600 грн. баланс по карті становить - борг 15939 грн. 93 коп. 07.02.2018 року відповідач отримав кредитну картку з номером НОМЕР_5 з терміном дії до листопада 2021 року. З виписки за кредитним рахунком вбачається, що на цю кредитну картку з 07.02.2018 року встановлено борг в розмірі 16 513 грн. 10 коп. за тілом кредиту. 10 лютого 2018 року відповідач зняв з даної кредитної картки 1768 грн. баланс за даною кредитною карткою згідно з розрахунком банку на цю дату становить борг в розмірі 16 481 грн. Після лютого 2018 року відповідачем на погашення кредитної заборгованості за карткою НОМЕР_5 сплачено на користь банку 10 150 грн. ( платежі 25.06.18, 25.07.18, 1.08.18, 28.08.18, 16.12.18, 12.12.18, 24.12.18, 29.01.19 року). Різниця між використаними кредитними коштами та погашеними кредитними коштами становить 16481- 10150 = 6331 грн. Станом на 11.05.2019 року банком за цією карткою обраховується заборгованість в розмірі 48443 грн. 16 коп. Апеляційний суд вважає нараховану банком заборгованість за вказаною кредитною карткою безпідставною. Зокрема банком визначено кредитний ліміт за тілом кредиту 16 000 грн. Жодних рішень банку щодо збільшення розміру кредитного ліміту матеріали справи не містять. Як зазначено вище між сторонами не було обумовлено розмір відсотків за користування кредитними коштами та право банку нараховувати штрафні санкції. Протягом 2012 - 2018 років банком в порушення умов кредитного договору нараховувалися та стягувалися з відповідача відсотки за користування кредитними коштами та штрафні санкції, сукупний розмір яких у відповідності до виписки з особового рахунку перевищує 6331 грн. Таким чином на час подачі позову у відповідача відсутній борг щодо сплати тіла кредиту та штрафних санкцій. Починаючи з червня 2019 року до березня 2020 року позивачем у справі по картці № НОМЕР_1 термін дії якої сплив у березні 2016 року нараховано борг в загальному розмірі 86 600 грн. 26 коп. яких формувався шляхом нарахуванням та додаванням розміру відсотків та штрафних санкцій., що не передбачено укладеним між сторонами договором. У відповідності з вимогами ст. ст. 12, 81 Цивільно процесуального Кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. У відповідності з вимогами ч.2 ст. 625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач у справі прохав стягнути з відповідача 18047 грн. 52 коп. заборгованості за відсотками нарахованими у відповідності із вимогами ст. 625 ЦК України. З розрахунку банку ( а. с. 10) вбачається, що при обрахуванні вказаної заборгованості за період з 01.10.2019 року по10.09.2020 року позивачем визначено борг за тілом кредиту в розмірі 51648, 85 грн. визначено розмір відсоткової ставки 84 % . Як зазначено вище апеляційним судом було встановлено відсутність у відповідача станом на жовтень 2019 року боргу за тілом кредиту , в зв`язку з чим нарахування заборгованості за відсотками у відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України є безпідставною. мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; Доводи апеляційної скарги позивача про те, що матеріали спарви містять належні докази про наявніст заборгованості відповдіача перед банком за тілом кредиту , розміром штрафних санкцій та відсотків обрахованих згідно вимог ст. 625 ЦК України є безпідставними ю. Як заначено вище аеляційним судом проаналізовано зміст укладеного між соонами кредитного догвоору, зроблений відповідний аналіз виписки з особового рахунку відповдіача , здійснені ним платежі та дан оцінку проведеним банком розрахунку заборгованості за кредитом, врахувавши при цьому і правові виснвоки висловлені в постанові Верховного Суду у справі № 200/5647/18 від 16.09.2020 року. Апеляційний суд вважає доводи відповідача у справі , про наявність підстав для застосування строків позовної давності необгрунтованою , оскільки судом не встановлено пропуск банком строків позовної давності . Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України). Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримував кредитні картки починаючи з 03.10.2016 року по 07.02.2018 року. Потягом часу дії кредитних карток періодично вносив платежі на погашення заборгованості. Останній платіж здійснено в січні 2019 року. До суду банк звернувся в жовтні 2020 року в межах трьохрічного сроку позовної давності . висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; У відповідності з вимогами п.2 ч.1 ст. 374 , п 1 ,4, ч.1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішенняв разі неповного з`ясування обставин, що мають значення для справита порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи , що при ухваленні рішення місцевий суд допустив порущення вимог матеріального та процесуального права апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню , рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення В мотивувальній частині даної постанови апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог позивача тому в їх задоволенні необхідно відмовити. Судові витрати понесені позивачем під час розгляду справи в місцевому та апеляційному судів відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст. п.2 ч. 1 ст. 374 , п 1 ,4, ч.1 ст. 376 , 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2020 року - задовольнити частково. Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2020 року - скасувати. Ва задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя П.С. Абрамов Судді С.М. Бондаревська Л.І. Пилипчук