Постанова 4856 № 240/415/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/415/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 04 серпня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Граб Л.С. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року (повний текст рішення складено 03.03.2020р. у м.Житомирі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2019 року №Ф-165191-50, видану Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області. визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0227835033 від 19 грудня 2019 року, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області. В обґрунтування позову зазначив, що з 21.03.2019 був працівником адвокатського об"єднання та лише у серпні 2019 став самозайнятою особою. Тому, роботодавцем за нього сплачувалися страхові внески, в тому числі, і за липень 2019. Крім того, починаючи з серпня 2019 він, як самозайнята особа, також сплачував щомісяця страхові внески. Отже, зазначає, що у відповідача були відсутні підстави застосовувати штрафні санкції за несвоєчасну сплату страхових внесків та приймати вимогу про сплату боргу. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2019 року №Ф-165191-50, видану Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області. Визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0227835033 від 19 грудня 2019 року, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок). Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що недоїмка виникла станом на 21.10.2019 фактично погашена 15.11.2019, тому за період з 22.10.2019 по 15.11.2019 контролюючим органом застосовано штраф у розмірі 20% від своєчасно не сплаченої суми, що становить 183,61грн., а також нараховано пеню у розмірі 22,95грн. з розрахунку 0,1% суми недоїмки за кожний день прострочення платежу. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено, що 20.03.2019 ОСОБА_1 , отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №001049, видане Радою адвокатів Житомирської області. При цьому, станом на дату отримання вказаного вище свідоцтва позивач перебував у трудових відносинах із Адвокатським об`єднанням "Вічинюк та Партнери". Так, відповідно до трудового договору №5 від 21.03.2019, ОСОБА_1 був переведений на посаду адвоката в Адвокатське об"єднання "Вічинюк та Партнери" з 21.03.2019. (а.с.38-39) Матеріали справи свідчать, що роботодавець, як страхувальник, сплачував за ОСОБА_1 відповідну суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою форми ОК-5 та випискою про трудовий стаж від 13.01.2020 .(а.с.15-16) 20.08.2019, звільнившись з 31.07.2019 із займаної посади адвоката в АО "Вічинюк та Партнери", позивач став на облік як самозайнята особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, та як платник єдиного соціального внеску та отримав довідку про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру (а.с.14, 18, 39-40). 15.11.2019 відповідачем було складено податкову вимогу №Ф-165191-50 про сплату боргу у сумі 918,06 грн. (а.с.11) Рішенням відповідача від 19.12.2019 №0227835033 на позивача накладено штраф у розмірі 183,61 грн. та нарахована пеня у розмірі 22,95 грн. на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування" за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування. (а.с.12) Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивачем було подано скаргу до ДПС України від 03.12.2019 (а.с.20-21). Рішенням про результати розгляду скарги від 08.01.2020 №650/6/99-00-08-06-01-06, ДПС України повідомила, що у зв`язку із тим, що згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості скаржника станом на 31.10.2019 становила 918,06 грн. та погашена, тому вимога вважається відкликаною. (а.с.22) 30.12.2016 позивачем було подано скаргу до ДПС на рішення від 19.12.2019 №0227835033, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 31.01.2020 №3907- 6/99-00-08-06-01-06 про залишення скарги без задоволення, а рішення без змін. Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено, суд апеляційної інстанції враховує наступне. Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної вимоги). Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у справі №480/4656/18 від 23.01.2020р. Як вбачається з матеріалів справи, спірними рішеннями позивачу нарахований борг та штрафні санкції за несвоєчасну сплату страхових внесків як самозайнятої особи за липень-вересень 2019. Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що відповідно до трудового договору №5 від 21.03.2019, ОСОБА_1 був переведений на посаду адвоката в Адвокатське об"єднання "Вічинюк та Партнери" з 21.03.2019. Одночасно, роботодавець сплачував починаючи з березня 2019 по липень 2019 включно за ОСОБА_1 відповідну суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою форми ОК-5 та випискою про трудовий стаж від 13.01.2020 . Лише у серпні місяці 2019, після звільнення з адвокатського об"єднання, позивач став на облік як самозайнята особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, та як платник єдиного соціального внеску, який, починаючи з серпня 2019, сплачувався позивачем щомісяця. Доказів отримання позивачем у період роботи за трудовим договором доходів від провадження професійної діяльності судом не встановлено та відповідачем не надано. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період з березня 2019 по липень 2019, нараховував та сплачував страхувальник, а тому обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем як самозайнятою особою, зокрема за липень 2019 року, відсутній. Щодо періоду серпень-вересень 2019 року то матеріалами справи підтверджено, що Позивач, як самозайнята особа, сплачував єдиний соціальний внесок щомісяця. При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що законодавством не заборонено сплату єдиного внеску щомісяця замість поквартальної сплати. Таким чином, Відповідач не навів суду переконливих доказів правомірності прийнятої оскарженої вимоги. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Граб Л.С. Смілянець Е. С.