Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/4351/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/4351/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа В.А. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 22 січня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : в лютому 2022 року позивач звернулася до суду з позовом у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8944-25 від 24.02.2021, прийняту ГУ ДПС у Житомирській області на суму 37788,74 грн. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від задовольнив частково. Визнав протиправною та скасував вимогу за №Ф-8944-25 від 24.02.2021 за період 2017 року, січень-червень 2018 року, лютий-грудень 2019 року, січень, лютий та травень-листопад 2020 року на суму 29878,20 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), окрім звільнених ст. 4 Закону категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, тобто змінено період (рік на квартал). Вважає, що оскільки позивач не повідомляв податковий орган про наявність підстав для звільнення зі сплати ЄСВ, тому за ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати ЄСВ на суму 37788,74 грн., яка виникла за рахунок відповідних нарахувань за період з з 2017 року по листопад 2020 року. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 була зареєстрована, як фізична особа-підприємець з 18.03.2013 по 22.10.2021. Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області було сформовано вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з ЄСВ від 24 лютого 2021 року № Ф-8944-25-У на суму 37788,74 грн. Водночас, зі змісту вимоги №Ф-8944-25-У від 24.02.2021 з єдиного соціального внеску на загальну суму 37788,74 грн не можливо встановити період за який нараховано борг. Разом з тим, за ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати ЄСВ на суму 37788,74 грн., яка виникла за рахунок наступних нарахувань: - 09.02.2018 нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік на суму 8448,00 грн. по терміну сплати до 09.02.2018. Сума заборгованості становила 8448,00 грн.; - 19.04.2018 нарахування єдиного внеску за січень - березень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.04.2018, сума заборгованості становила 10905,18 грн.; - 19.07.2018 нарахування єдиного внеску за квітень - червень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.07.2018. Сума заборгованості становила 13362,36 грн.; - 19.10.2018 нарахування єдиного внеску за липень - вересень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.10.2018. Сума заборгованості становила 15819,54 грн.; - 21.01.2019 нарахування єдиного внеску за жовтень - грудень 2018 року на суму 2457,18 грн., по терміну сплати 21.01.2019. Сума заборгованості становила 18276,72 грн.; - 19.04.2019 нарахування єдиного внеску за січень - березень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.04.2019. Сума заборгованості становила 21030,90 грн.; - 19.07.2019 нарахування єдиного внеску за квітень - червень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.07.2019. Сума заборгованості становила 23785,08 грн.; - 21.10.2019 нарахування єдиного внеску за липень - вересень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 21.10.2019. Сума заборгованості становила 26539,26 грн.; - 20.01.2020 нарахування єдиного внеску за жовтень - грудень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 21.10.2020. Сума заборгованості становила 29293,44 грн. - за січень - лютий 2020 року на суму 2078,12 грн. по терміну сплати 21.04.2020. Сума заборгованості становила 31371,56 грн.; - за червень 2020 року на суму 1039,06 грн. по терміну сплати 20.07.2020. Сума заборгованості становила 32410,62 грн.; - за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн. по терміну сплати 19.10.2020. Сума заборгованості становила 35588,74 грн.; - за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00 грн. по терміну сплати 19.01.2021. Сума заборгованості становила 37788,74 грн. Вважаючи протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8944-25-У від 24.02.2021, позивач звернувся до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон України № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Положення підпункту 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст. 2 Закону України № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Приписами п. 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вказаної вище мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI, на якому наполягає апелянт, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону України № 2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04.12.2019 в адміністративній справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 27.03.2020 у справі № 140/2214/19, від 03.04.2020 у справі № 140/642/19, від 19.06.2020 у справі № 824/876/19-а. У ході розгляду справи судом першої інстанції було витребувано в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області індивідуальні відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування за формою ОК-5, зміст якої свідчить, що у період з 2017 року по листопад 2020 року, за період нарахування недоїмки з ЄСВ, яка є предметом даного спору, сума страхового внеску ОСОБА_1 не була сплачена у липні-грудні 2018 року, січні 2019 року, у березні, квітні 2020 року. У інші періоди, а саме: у 2017 році, січень-червень 2018 року, лютий-грудень 2019 року, січень-лютий 2020 року, травень-жовтень 2020 року сплата страхових внесків проведена роботодавцями за позивача. Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у розмірі 3723 гривень, Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у розмірі 4173 гривень, Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у розмірі 4723 гривень. З огляду на наведені норми законодавства розмір мінімального страхового внеску за місяць у 2018 році становив 819,06 грн, у 2019 році - 918,06 грн, у 2020 році -1039,06 грн. Тобто, позивачем не сплачено мінімальну суму страхового внеску у липні-грудні 2018 року - 4914,36 грн , січні 2019 року - 918,06 грн, березні-квітні 2020 року - 2078,12 грн. При цьому встановлено, що докази працевлаштування ОСОБА_1 у відповідні періоди та сплати єдиного внеску роботодавцями суду надано не було. Враховуючи вищезазначене, зважаючи на те, що у ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 суму страхового внеску було сплачено у 2017 року, січень-червень 2018 року, лютий-грудень 2019 року, січень-лютий, травень-жовтень 2020 року, тому оскаржувана вимога за цей період є протиправною та підлягає скасуванню на суму 29878,20 грн, у іншій частині вимога є правомірною, оскільки не доведено сплату позивачем мінімального страхового внеску. При цьому, факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює наведених вище висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі осіб, які провадить незалежну професійну діяльність або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.