Постанова 4801 № 127/28748/19

Справа № 127/28748/19 Провадження № 22-ц/801/1443/2020 Категорія: 3 Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 рокуСправа № 127/28748/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Марчук В.С., Панасюка О.С., за участю секретаря судового засідання Богацької О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/28748/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Ярослава Івановича про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрації прав та їх обтяжень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2020 року, яке ухвалене суддею Іщук Т.П. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області, о 16 год 34 хв, повний текст складено 22 червня 2020 року, в с т а н о в и в : В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я.І. про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрації прав та їх обтяжень, позовні вимоги мотивовані тим, що право вимоги ПАТ «Дельта Банк» до позивача за кредитним договором №0101/1207/01-018 від 14 грудня 2007 року, яке перейшло до ТОВ «Фінансова компанія Довіра та Гарантія», вже було захищено судом шляхом ухвалення рішення про стягнення з нього на користь банку заборгованості за цим кредитним договором, а тому вчинення ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» будь-яких дій в позасудовому порядку призводить до подвійної відповідальності позивача. Крім того, наслідком прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зокрема, державному реєстратору для проведення реєстрації права власності на квартиру не було надано підтвердження отримання позивачем письмової вимоги кредитора про усунення порушень та завершення 30-денного строку з моменту її отримання. Також зазначив, що під час державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» оцінка предмета іпотеки не проводилась. Таким чином, просив визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Ярослава Івановича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер №47819687 від 17 липня 2019 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності номер №32429992, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1689015305101, за ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №32429992. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2020 року прийнято відмову позивача від позову в частині позовних вимог про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер 32429992 та закрито провадження в справі в цій частині. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2020 року позов задоволено. Не погодившись з цим рішенням, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необгрунтованим, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» вказало, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими та безпідставними, оскільки реєстрація права власності на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» відповідає вимогам чинного законодавства та здійснено без порушень. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав. Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судом встановлено, 14 грудня 2007 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. за реєстровим номером 7678, позивач набув у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру ОСОБА_1 зареєстроване 14 грудня 2007 року КП «ВООБТІ» в реєстровій книзі №603, за реєстровим №649/52710 (т.1 а.с.194 - 198). Право власності позивача на квартиру зареєстроване 07 листопада 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1689015305101, номер запису про право власності 28822805 (т.1 а.с.14). 14 грудня 2007 року між ВАТ «Сведбанк» та позивачем, як позичальником, укладено кредитний договір №0101/1207/01-018, згідно якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 66500 доларів США на строк по 13 грудня 2027 року включно (т.1 а.с.234 - 242). Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №0101/1207/01-018 від 14 грудня 2007 року, між ВАТ «Сведбанк» та позивачем укладено іпотечний договір №0101/1207/01-018-Z-01, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу за реєстровим номером 7766. Відповідно до договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно - трикімнатна квартира загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 37,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.15, 16, 199 - 202). ВАТ «Сведбанк» відступило право вимоги за кредитним договором №0101/1207/01-018 від 14 грудня 2007 року ПАТ «Дельта Банк» (т.1 а.с.208 - 218). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2014 року в справі №127/11703/14-ц задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк», стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 601037,09 грн та судові витрати (т.1 а.с.17 - 18). Рішення набрало законної сили 26 липня 2014 року. Боржником рішення суду не виконано, доказів його виконання матеріали справи не містять. 11 липня 2018 року ПАТ «Дельта Банк» відступило своє право вимоги за кредитним договором та договором іпотеку ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» відповідно до Договору купівлі-продажу майнових прав №678/К від 11 липня 2018 року. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2019 року (справа №127/11703/14-ц) замінено стягувача за виконавчим листом, виданим 25 вересня 2014 року Вінницьким міським судом Вінницької області, з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (т.1 а.с.19 - 20). 17 липня 2019 року державним реєстратором Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоником Я.В. прийнято рішення за №47819687 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за відповідачем ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі документів: іпотечного договору №0101/1207/01-018-Z-01 від 14 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» №52124 від 25 липня 2018 року, Договору купівлі-продажу майнових прав №678/К від 11 липня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В., кредитного договору №0101/1207/01-018 від 14 грудня 2007 року (т.1 а.с.21 - 23). Позивач, звертаючись до суду, вказує на незаконність рішення державного реєстратора, тому просив його скасувати. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, неможливо встановити, які саме документи були направлені та отримані позивачем, що не дає можливості стверджувати про надання ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» належних та допустимих доказів отримання боржником письмової вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, направлення позивачу повідомлення відповідно до вимог частини першої ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та дотримання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Також, під час здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно позивачів за ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» не здійснювалася оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, що є порушенням статті 37 ЗУ «Про іпотеку» та порушує права власника нерухомого майна. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення державного реєстратора Сімоника Я.І. від 17 липня 2019 року прийнято в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів і іноземній валюті», який забороняв примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки, за споживчими кредитами в іноземній валюті, та поширюється, в тому числі, на позасудовий спосіб набуття права власності на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Колегія суддів, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Як вбачається з матеріалів справи, на забезпечення виконання кредитного договору від 14 грудня 2007 року, між позивачем та банком було укладено іпотечний договір № 0101/1207/01-018-Z-01, за яким банку в іпотеку було передано належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 . Пунктом 11 іпотечного договору встановлено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день визначений основним зобов`язанням, позичальник не поверне іпотекодержателю суму кредиту та/або проценти за користування кредитом та/або пеню або іншу заборгованість та/або платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання як основного боргу, так і процентів. При настанні цих випадків іпотекодержатель надсилає позичальнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та/або зобов`язань, передбачених цим договором, у не менш ніж 30-денний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Згідно п.12.3. іпотечного договору згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в п.п 12.3.1 та 12.3.2. Задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в п.12.3. договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за ціною, що визначена на підставі висновку незалежного експерта (п.12.3.1). Тобто сторони узгодили позасудовий порядок звернення стягнення. Разом з тим визначили і порядок такого звернення стягнення. Вказане узгоджується з положеннями статей 35 та 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до підпункту 1 ч. 3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Відповідно до ч. 1 ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. За змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції чинній на момент прийняття рішення про реєстрацію права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 липня 2019 року за №175266825 вбачається, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена на підставі таких документів: іпотечний договір, серія та номер:7765, виданий 14 грудня 2007 року, видавник: Куранова О.О. приватний нотаріус ВМНО; Вимога, серія та номер: 52124, видана 25 липня 2018 року, видавник ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»; Договір купівлі-продажу майнових прав, серія та номер 678, виданий 11 липня 2018 року, видавник Антипова І.В., приватний нотаріус Київського МНО; кредитний договір, серія та номер: 0101/1207/01-018, виданий 14 грудня 2007 року (т.1 а.с.21 - 23). Відповідно до ст.35 Закону України «Про іпотеку» та згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором. В матеріалах справи наявна вимога ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (вих. №52124 від 25 липня 2018 року) про усунення порушень умов кредитного договору № 0101/1207/01-018 від 14 грудня 2007 року, адресована позивачу ОСОБА_1 , в якій зазначено, що прострочена заборгованість за кредитним договором складає 2442025,65 грн, а тому позивач має її погасити шляхом перерахування грошових коштів новому кредитору ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Дана вимога містить попередження про те, що якщо протягом 30-ти днів вимога не буде виконана, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», умов кредитного договору та договору іпотеки, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або ст. 38 Закону України «Про іпотеку» згідно якою ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» має право продати предмет іпотеки. В матеріалах копії електронної реєстраційної справи №1619015305101 (т.1 а.с.193 - 250) на спірний об`єкт нерухомого майна наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, адресоване позивачу, з відміткою про вручення 07 серпня 2018 року. Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, що з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке адресоване позивачу, неможливо встановити, які саме документи були направлені та отримані ним, що не дає можливості стверджувати про надання ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» належних та допустимих доказів отримання боржником письмової вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, направлення позивачу повідомлення відповідно до вимог частини першої ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та дотримання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, позивачу не було відомо про направлення банком відповідного повідомлення, та він заперечує отримання цього повідомлення. Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях. Відповідно до частин першої, четвертої, п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Як вбачається з матеріалів справ, державним реєстратором Сімоником Я.В. під час здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно позивача за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не здійснювалася оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності та не надсилалася ОСОБА_1 , що є порушенням статті 37 Закону України «Про іпотеку» та порушує право власника нерухомого майна, а тому доводи апеляційної скарги в тому, що оцінка майна не відносить до переліку документів, які надаються державному реєстратору, не заслуговують на увагу. Таким чином, державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» проведена всупереч норм чинного законодавства. Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07 червня 2014 року (далі - Закон № 1304-VII), протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку (п.1). Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Вказаний Закон встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). У вказаній справі, майно, що є предметом іпотеки, вибуло з власності іпотекодавця без його згоди, як власника. Крім того, площа квартири не перевищує 140 кв. метрів. Отже, на спірні квартири, які не перевищує 140 кв. метрів, використовується як місце постійного проживання позивачами та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону № 1304-VII. Аналогічний паровий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19). Доводи скаржника про відсутність порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», (Закон № 1304-VII) є безпідставними. Таким чином, за наслідками прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом № 1304-VII. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону № 1304-VII. Вказана правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справах №127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18) та № 607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18). Таким чином суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що на час дії Закону № 1304-VII не може бути здійснено стягнення шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем без його згоди іпотекодавця на його відчуження. Щодо неналежності відповідача- державного реєстратора. Суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4 ст.367 ЦПК України). Позивач заявив вимогу про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я.І., суд першої інстанції вважав останнього належним відповідачем. Проте апеляційний суд з цим висновком суду не погоджується. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)). Апеляційний суд вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи та встановлені обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» з приводу порушення ним права власності позивача на квартиру внаслідок дій ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до державного реєстратора, яку позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор (зокрема і приватний нотаріус), зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)). З огляду на те, що позивач заявив позов також до неналежного співвідповідача-державного реєстратора, висновки суду першої інстанцій про задоволення позову щодо нього та про покладення на останнього судових витрат є помилковими. Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19). Колегія суддів, приходить до висновку, що суд першої інстанцій ухвалив рішення суду з додержанням норм матеріального та процесуального права у частині вимоги позивача до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» і помилково задовольнив ту саму вимогу, звернуту до державного реєстратора, поклавши на останнього судові витрати позивача. Оскільки державний реєстратор, є неналежним відповідачем у справі, слід скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2020 року в частині задоволення позову до державного реєстратора та покладення на нього судових витрат позивача; ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову до відповідача Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я.І. та покласти судові витрати позивача на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»; в іншій частині - щодо задоволення позову до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» рішення суду залишити без змін. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2020 року скасувати в частині задоволення позову до Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Ярослава Івановича та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 384,20 грн. У цій частині ухвалити нове рішення: В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Ярослава Івановича відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору. У частині задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 05 серпня 2020 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Марчук В.С. Панасюк О.С.