Постанова Одеський апеляційний суд № 496/1101/17

Номер провадження: 22-ц/813/2548/20 Номер справи місцевого суду: 496/1101/17 Головуючий у першій інстанції Драніков С.М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.07.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Сегеди С.М., Громіка Р.Д., з участю секретаря Воронової Є.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 січня 2018 року, постановлене під головуванням судді Дранікова С.М., - в с т а н о в и в: У квітні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , зазначаючи в якості третьої особи ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування свого позову, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначило, що 08 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-502/099/2008. Свої зобов`язання за кредитним договором ЗАТ «ОТП Банк» виконав належним чином, кредитні кошти в сумі 49 379,75 доларів США були направлені на рахунок позичальника, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк». В забезпечення належного виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором 08 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №PML-502/099/2008. Відповідно до договору іпотеки у заставу банку було передано: земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 28 травня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг України» було укладено договір про відступлення права вимоги. Оскільки, боржник не виконував свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про стягнення боргу, який рішенням Приморським районним судом м. Одесивід 17 червня 2014 року був задоволений, проте рішення суду не виконано. У зв`язку з викладеним, позивач просив суд звернути стягнення на предмети іпотеки, а саме: земельну ділянку, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче звичайних ринкових цін з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальній сумі 2 491 772,96 грн., яка складається з боргу за тілом кредиту у розмірі 1 003 991,46грн., боргу за процентами у розмірі 241 679,95 грн., боргу за пенею у розмірі 1 246 101,55 грн. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 23 січня 2018 року позов ТОВ «ОТП «Факторнинг Україна» задоволений. Звернуто стягнення на предмети іпотеки за договором іпотеки №PML-502/099/2008, посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Галайко О.Д. та зареєстрований в реєстрі під номером 2644, а саме: земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,150 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯЕ № 649435, кадастровий номер 5121080300:05:001:0456, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче звичайних ринкових цін з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальній сумі 2 491 772,96 гривень, яка складається з боргу за тілом кредиту у розмірі 1 003 991,46 гривень, боргу за процентами у розмірі 241 679,95 гривень, боргу за пенею у розмірі 1 246 101,55 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що оскільки позивач змінив строк основного зобов`язання за кредитним договором від 08 липня 2008 року, то початком перебігу строку позовної давності є строк зміненого зобов`язання, яким, відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору є 12 лютого 2011 року. Отже за цих обставин та за відсутності інших умов строк позовної давності за кредитним договором та договором іпотеки від 08 липня 2008 року № PML -502/099/2008 року закінчився 11 лютого 2014 року. Із позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач звернувся 05 квітня 2017 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності. Відзиву до суду надано не було. Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі. Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Частиною 5 ст. 31 ЦПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду. На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи суду визначено 03.01.2019, до якого підлягають передачі всі справи, що перебували в провадженні Апеляційного суду Одеської області. За результатами автоматичного розподілу після створення нового суду визначено головуючого суддю Комлева О.С. зі складом колегії суддів. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 була прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 209-210 т. 1). Справа призначалась до розгляду у судові засідання на 08.05., 18.09.2019 року, 26.02.2020 року, однак її розгляд було відкладено з об`єктивних причин, а саме: неналежне сповіщення, неявка сторін, хвороба суддів. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Поняття розумних строків розгляду справи в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами. В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу. У пункті 33, 35 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати. У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал. Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв`язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством. З січня 2019 року по липень 2020 року внаслідок автоматизованого розподілу в провадження судді Комлевої О.С. надійшло понад 900 справ. З урахуванням надмірного навантаження, яке виходить за межі фізичних можливостей, недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.), суд апеляційної інстанції позбавлений можливості розглянути справу у строки, передбачені національним законом. Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , перебуває у провадженні суду апеляційної інстанції з березня 2018 року (а.с. 177 т. 1). Сторони про розгляд справи на 22 липня 2020 року були сповіщені належним чином (а.с. 239-241 т. 1). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 08.07.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-502/099/2008 зі всіма змінами, доповненнями та додатками до нього (а.с. 43-51). Свої зобов`язання за кредитним договором ЗАТ «ОТП Банк» виконав належним чином, кредитні кошти в сумі 49 379,75 доларів США були направлені на рахунок позичальника. В забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 08.07.20108 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №PML-502/099/2008, посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу, Галайко О.Д. та зареєстрований в реєстрі під номером 2644. Відповідно до договору іпотеки у заставу банку було передано: земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 52-59). 28 травня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг України» було укладено договір про відступлення права вимоги. Згідно з вищевказаним договором ПАТ «ОТП Банк» відступив, а позивач прийняв право вимоги за договором іпотеки (а.с. 8-26). ОСОБА_2 , відповідно до кредитного договору, зобов`язалася належним чином використати та повернути кредиторові вказані кредитні кошти у строки, зазначені у кредитному договорі, а також сплатити відповідну платню за користування кредитом, в порядку та на умовах, що зазначені у кредитному договорі. Однак, в порушення умов кредитного договору, погашення належних сум у належні строки не відбувалися. Оскільки, боржник не виконував свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, кредитор звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (поручителя) про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 27.10.2011 року складала 105 920,44 дол. США та 1 246 101,55 грн.: з яких заборгованість за кредитом у розмірі 85370,20 дол. США (1 003 991,46 грн.); заборгованість за відсоткамиу розмірі 20 550,24 дол. США (241 679,95 грн.); заборгованість за пенею у розмірі 105 957,02 дол. США (1 246 101,55 грн.). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (поручителя) заборгованість за кредитним договором № ML-502/099/2008 від 08.07.2008 року та №CNL -502/044/2007 від 19.11.2007 року у сумі 161594,88 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 1900427,54 грн. та 1963020,03 грн. (а.с. 35-37). Вказаним судовим рішенням був встановлений факт наявності боргу у відповідачів у розмірі 2 491 772,96 грн. У зв`язку з тим, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 рокуне виконувалося, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у квітні 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо обґрунтованості матеріально-правової вимоги по ст. 7, 33 Закону України «Про іпотеку». Поряд з цим має місце сплив позовної давності, тобто сплив строку, у межах якого ТОВ «ОТП Факторінг України» міг звернутися з позовом до суду з вимогою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, у розумінні статті 256 ЦК України позовна давність є строком, протягом якого громадянин має права вимагати захисту, тобто звернутися з вимогою про прийняття рішення про захист. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 3,4,5 ст. 257 ЦК України). Судом встановлено, що 12.01.2011 року ТОВ «ОТП Факторінг Україна» звернулося до ОСОБА_2 з досудовою вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором №МL-502/099/2008 DD від 08.07.2008 року (а.с. 85). У 2011 році ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося з позовними вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, що підтверджується ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2011 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17822917). Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 була подана заява про застосування строків позовної давності (а.с. 80-84). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. У пункті 2.1 договору іпотеки сторони узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у розмірі, валюті, порядку та у строк, які встановлені в кредитному договорі з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії. Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту - 08 липня 2023 року. Разом з тим, сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частині (пункт 1.9 кредитного договору (а.с. 47). При цьому сторони передбачили, що зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги (пункт 1.9.1). Банк 12.01.2011 року направив боржнику ОСОБА_2 досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором (а.с. 85). Пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання. За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний. Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників. Колегія суддів звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Судувід 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18), від 10 жовтня 2019 року у справі №357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18). У зв`язку із цим, звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості у 2011 року, ТОВ ОТП «Факторінг Україна» перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем щодо погашення останньою спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у квітні 2017 року до суду із позовом у цій справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив строк позовної давності. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, предметом якого є звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки, висновки суду першої інстанції зроблені при невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за спливом строків позовної давності. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові на позивача. При зверненні до суду апеляційної інстанції відповідачем було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2400 грн. (а.с. 164). З урахуванням того, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову, колегія суддів дійшла до висновку про те, що з ТОВ «ОТП «Факторинг Україна»підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2400 грн. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 січня 2018 року - скасувати. Прийняти постанову. В задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП «Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП «Факторинг Україна»(код ЄДРПОУ 36789421) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 400 (дві тисячі чотириста) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 29 липня 2020 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ Р.Д. Громік