Постанова 4857 № 159/1324/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 159/1324/20 пров. № А/857/6728/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Хомича О.Р., а також сторін (їх представників): від позивача - не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської обл. від 12.05.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській обл. Департаменту патрульної поліції, інспектора Відділу організації несення служби в м.Ковелі Управління патрульної поліції у Волинській обл. Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції (рота № 1 батальйон № 2) Кобиш Олени Олександрівни про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Лесик В.О.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11 год. 59 хв. 12.05.2020р., м.Ковель Волинської обл.; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 18.05.2020р.),- В С Т А Н О В И В: 23.03.2020р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову серії № 2249895 від 15.03.2020р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 грн. за порушення вимог Правил дорожнього руху /ПДР/ (а.с.1-3). Ухвалою суду від 26.03.2020р. залучено до участі в справі у якості співвідповідача Управління патрульної поліції /УПП/ у Волинській обл. Департаменту патрульної поліції /ДПП/ (а.с.11). Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської обл. від 12.05.2020р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.25-26). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та заявлений позов задовольнити (а.с.30-31). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про достатність доказів для з`ясування дійсних обставин справи, що перешкодило прийняттю правильного рішення. Під час несправності світлового показника повороту апелянт скористався можливістю показати поворот рукою згідно вимог п.9.3 ПДР. За таких обставин порушення ПДВ він не вчиняв. Надані відеоматеріали не підтверджують відсутність виконання водієм вимог п.9.3 ПДР, тобто, відеозйомка не відображає повної картини події, а відсутність відповідного ракурсу відеозйомки не підтверджує факту порушення ПДР. Судом не враховано, що відеофіксація проведена на особистий мобільний телефон інспектора, а не професійним пристроєм поліції, а тому останній не може бути визнаний допустимим доказом по справі. Таким чином, заявлений позов підлягає задоволенню через недостатність доказів допущення позивачем порушення ПДР. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи (в тому числі оглянувши представлені відповідачем відеоматеріали) та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови серії ЕАК № 2249895 від 15.03.2020р., винесеної інспектором Відділу організації несення служби в м.Ковелі УПП у Волинській обл. ДПП Кобиш О.О., о 14 год. 47 хв. 15.03.2020р., позивач ОСОБА_1 , керуючи легковим автомобілем марки «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул.Брестській у м.Ковелі та здійснюючи поворот праворуч на вул.В.Кияна, не подав сигнал світлового покажчика повороту відповідного напрямку, чим порушив правила користування попереджувальними сигналами згідно вимог п.9.2 «б» ПДР. На підставі наведеного, відповідачем визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. (а.с.4). Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідачем доведений, що стверджується належними доказами - представленим відповідачем відеозаписом. Колегія суддів вважає наведені висновки такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Відповідно до п.9.2 ПДР, затв. постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001р., водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом. Згідно ч.2 ст.122 КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Із змісту спірної постанови слідує, що позивачем допущено порушення правил користування зовнішніми попереджувальними сигналами при зміні напрямку руху автомобіля. При цьому, у складеній постанові серії ЕАК № 2249895 від 15.03.2020р. вказано серійний номер мобільного телефону, за допомогою якого здійснювався відеозапис правопорушення. Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення як один із можливих доказів по справі не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Стосовно представленого під час судового розгляду справи відеозапису (а.с.20) колегія суддів враховує наступне. Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Згідно з ст.31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Належність представленого відповідачем доказу слідує з приписів ст.251 КУпАП, відповідно до яких доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Таким чином, чинним законодавством не передбачено особливих вимог до доказів, на яких зафіксовано вчинення водієм порушення вимог ПДР. Водночас, такий доказ повинен бути повністю ідентифікований, зокрема, інспектору повинні бути відомі ідентифікаційний номер приладу, яким проведено відеозапис, при цьому такі реквізити мають знайти своє відображення у складеній постанові по справі про адміністративне правопорушення. Оцінюючи вказані докази, колегія суддів вважає їх належними, оскільки такі відображені в спірній постанові. Зафіксовані на них обставини не викликають обґрунтованого сумніву в тому, що саме позивач ОСОБА_1 допустив порушення правил користування зовнішніми попереджувальними сигналами при зміні напрямку руху автомобіля. Зокрема, представлений відеозапис фіксує здійснення повороту праворуч керованого позивачем автомобіля без використання світлового покажчика повороту відповідного напрямку (місце та час вчинення вказаного порушення сторонами не заперечується). Щодо доводів апелянта про ракурс проведеної відеозйомки, яка унеможливила фіксацію використання ним руки для подачі сигналу відповідного повороту, колегія суддів наголошує на наступному. Відповідно до п.9.3 ПДР у разі відсутності або несправності світлових покажчиків повороту сигнали початку руху від правого краю проїзної частини, зупинки зліва, повороту ліворуч, розвороту або перестроювання на смугу руху ліворуч подаються лівою рукою, витягнутою вбік, або правою рукою, витягнутою вбік і зігнутою у лікті під прямим кутом угору. Сигнали початку руху від лівого краю проїзної частини, зупинки справа, повороту праворуч, перестроювання на смугу руху праворуч подаються правою рукою, витягнутою вбік, або лівою рукою, витягнутою вбік і зігнутою у лікті під прямим кутом угору. У разі відсутності або несправності сигналів гальмування такий сигнал подається лівою або правою рукою, піднятою вгору. Згідно з п.9.4 ПДР подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху. Подавання попереджувального сигналу не дає водієві переваги і не звільняє його від вжиття запобіжних заходів. Із представленого відеозапису чітко та однозначно слідує, що позивачем не подавалася будь-які сигнали руками на виконання вимог п.9.3 ПДР із урахуванням відстані до початку здійснення повороту відповідно до приписів п.9.4 ПДР. Водночас, здійснюючи зупинку автомобіля на вимогу поліцейського, позивач скористався світловим покажчиком повороту праворуч, що спростовує доводи останнього про його несправність. Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Спірна постанова серії ЕАК № 2249895 від 15.03.2020р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Із змісту вказаної норми слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку. Вказана постанова містить посилання на доказ вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення, а саме на відеозапис, який здійснений за допомогою ідентифікованого мобільного телефону. Отже, за наведених обставин колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що дійсно о 14 год. 47 хв. 15.03.2020р., позивач ОСОБА_1 , керуючи легковим автомобілем марки «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул.Брестській у м.Ковелі та здійснюючи поворот праворуч на вул.В.Кияна, не подав сигнал світлового покажчика повороту відповідного напрямку, чим порушив правила користування попереджувальними сигналами згідно вимог п.9.2 «б» ПДР. На підставі наведеного, відповідачем правомірно визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Додатково колегія суддів враховує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено. Таким чином, відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, а відтак заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що не підлягає до задоволення. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.271, 272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської обл. від 12.05.2020р. в адміністративній справі № 159/1324/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 05.08.2020р.