Постанова 4818 № 643/6473/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2020 року м. Харків Справа № 643/6473/17 Провадження № 22-ц/818/503/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів - Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання - Супрун Я.С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Яровинська Кристина Вікторівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Московського районного суду м. Харкова від 8 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Горбунової Я.М. УСТАНОВИВ: 19.05.2017 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ним та ОСОБА_2 23.01.2017, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (надалі ПН ХМНО) Яровинською К.В. за реєстровим номером

153. Позовна заява мотивована тим, що протягом тривалого часу позивач страждає на невропатологічне захворювання - епілептичний синдром. Внаслідок цього на фоні періодичного зловживання ним спиртними напоями, під час укладення оспорюваного договору дарування, він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними як розумний суб`єкт цивільних правовідносин. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 8 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування Квартири. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 640 грн та 320 грн. Судове рішення мотивоване тим, що наданими суду доказами доведено, що позивач є людиною, яка має органічний розлад особистості, вживає алкогольні напої, які впливають на його свідомість і в період укладання оспорюваного договору він перебував саме у такому стані. ОСОБА_5 уклав договір дарування Квартири без справжнього наміру на дарування відповідачці належного йому єдиного житла. Після укладення договору він не виселився зі спірної квартири, а навпаки, вимагав виселення з неї відповідачки. Тому волевиявлення позивача, а саме, укладання договору дарування, не відповідало його внутрішній волі. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи внаслідок неповного зясування обставин, що мають значення для справи, та, як слідство, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. (т. 2 а.с. 13-18). Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того факту, що на час укладання договору дарування 23.01.2017 позивач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Під час розгляду справи в суді першої інстанції судово-психіатрична експертиза проведена не була, оскільки позивач ухилявся від її проведення. Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, визначив у якості правової підстави позову ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України). Разом з тим, розглядаючи спір суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог зовсім з іншої правової підстави - ч. 3 ст. 203 ЦК України, оскільки волевиявлення позивача (дарувальника) не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Суд першої інстанції в порушення принципу диспозитивності вийшов за межі заявлених позовних вимог та задовольнив позов з підстав, що не були заявлені позивачем. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Зазначає, що відсутність у нього під час укладання договору дарування волевиявлення на безопатну передачу майна у власність обдарованого й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового та немайнового характеру всупереч вимогам ст. 717 ЦК України є підставою для визнання договору дарування недійсним відповідно до ч. 3 ст. 203 та ст. 225 зазначеного Кодексу (т. 2 а.с. 31-32). У доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу адвокат Максименко Олег Вікторович зазначає, що при ухваленні судового рішення суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував до них належні норми матеріального права. Судом надано належну оцінку доказам, в тому числі показанням свідків. В позові не зазначається про недійсність договору на підставі психічного стану позивача, а зазначено, що спірний договір було підписано у хворобливому стані викликаному тривалим вживанням алкогольних напоїв (т. 2 а.с. 233-234). Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, суд уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч.1, ч.2, ч.5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає, враховуючи таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ПН ХМНО Харківської області Бервено Н.І. 27.12.2004 ( надалі Квартира (т. 1 а.с.35-38)). Відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 10.08.2007, місце реєстрації: відділ реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову №2 Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1030 (т. 1 а.с.51). 23.01.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування, посвідчений ПН ХМНО Яровинською К.В. за реєстровим номером 153 (надалі Договір (т. 1 а.с.8)). Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01.11.2017 шлюб між сторонами розірваний (а.с.157). Відповідно до відомостей, які містяться у медичній документації (виписки з медичних карток, консультативних висновків, та інших), позивач має з дитинства невропатологічне захворювання - епілептичний синдром. Перший раз встановлений даний діагноз в 1986 рці після дорожньо-транспортної пригоди, після чого протягои року ОСОБА_1 проходив курс лікування протисудомними препаратами. В 1991 році ОСОБА_1 був обстежений у Психіатричній лікарні № 15 та встановлений діагноз: епілептиформний лікворно-гіпертензіонний синдром, та призначений курс протисудомних препаратів. В 1992 році пройдено чергове обстеження та призначено продовження лікування. Згідно консультативного висновку Інституту неврології психіатрії та наркології від 30 серпня 2018 року позивачу встановлено діагноз посттравматична енцефалопатія 2 ступеню з лікворно-гіпертензіонним, цефалгічним синдромом, епісиндромом (в анамнезі) (т.1 а.с.194-210). Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (стаття 20 ЦК України). Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках (ст. 13 ч.1 ЦПК України). У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Зі змісту позовної заяви вбачається, що в обгрунтовання підстав позову позивач посилався на те, що на час укладання оспорюваного правочину він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Наявні в мататеріалах справи докази не містять відомостей, що після предявлення позову, допиту позивача у якості свідка, останній уточнював позовні вимоги щодо підстав предявлення позову. Позивач не обґрунтовував позов відсутністю у нього наміру укладати Договір, оскільки предмет договору є єдиним місцем проживання позивача, або допущеною ним помилкою щодо правової природи Договору. Під час розгляду справи, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 2, 4, 13, 81 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог та самостійно змінив підстави позову, ухваливши судове рішення з підстав відсутності волевиявлення особи на відчуження єдиного йому на праві власності житла. Визначаючись із характером існуючих правовідносин, суд не вправі самостійно змінювати підстави позову, оскільки відповідно до положень цивільного процесуального законодавства це є виключним правом позивача. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України). Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з умовами Договору від 23 січня 2017 року сторони були попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними договір, зокрема, з вимогами щодо недійсності цього правочину, перебуваючи при здоровому розумінні, ясній пам`яті, діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, склали цей договір. При цьому, сторони стверджували, що безопатна передача майна від дарувальника обдарованій є дійсним наміром сторін, і не приховує ніяких зобовязань обдарованої, повязаних з цим договором, по відношенню до дарувальника. Сторони стверджували, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваної угоди. Таким чином, ухвалюючи судове рішення у справі, суд першої інстанції помилково частково змінив підстави пред`явленого ОСОБА_1 позову, обґрунтувавши рішення обставинами, з яких позивач не виходив, що призвело до ухвалення помилкового рішення про задоволення позову. Стосовно підстав позову відповідно до вимог ст. 225 ЦК України та встановленння судом, що позивач на час укладання Договору знаходився у стані, який впливав на його свідомість, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з вимогами ст.ст. 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України однією із загальних вимог, дотримання якої необхідно для дійсності правочину, є вимога щодо волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч.3 ст.215 ЦК). Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України) призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Оскільки у ч.1 ст. 225 ЦК України вживається термін «момент» вчинення правочину, то в разі призначення психіатричної експертизи слід ставити перед експертом запитання стосовно конкретно визначеного відрізку часу, оскільки протягом дня психічний стан особи може змінюватись. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 17 липня 2017 року до Московського районного суду м. Харкова представником ОСОБА_1 - адвокатом Мица Ю.В. було заявлено клопотання про призначення у справі судово-психіатричної експертизи, яке ухвалою суду від 17 липня 2017 року було задоволене (т.1. а.с. 55, 74). У зв`язку з виконанням ухвали суду про призначення експертизи відділенням судово-психіатричної експертизи № 18 було направлено клопотання про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення експертизи, яке було отримано батьком позивача 30.08.2017 (т.1 а.с. 76, 79). На виконання клопотання відділення судово-психіатричної експретизи № 18 представником позивача була надана медична докумнтація на 16 арк. (т.1 а.с. 93- 109). Шостого лютого 2018 року відділенням судово-психіатричної експертизи КЗОЗ Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3 було повернуто матеріали цивільної справи, тому що матеріали справи не містять відомостей про звернення ОСОБА_1 за амбулаторною медичною допомогою до лікаря-психіатра. 31 липня 2017 року в судовому засіданні представник позивача повторно заявив клопотання про призначення та проведення судово-психіатричної експертизи, яке ухвалою суду від 31.07.2018 було задоволене (т.1 а.с. 159-161). Згідно відповіді головного лікаря КЗОЗ «ХМПНД № 3» від 15 січня 2018 року ОСОБА_1 впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до закладу не звертався ( т.1 а.с. 164). 01 листопада 2018 року відділенням судово-психіатричної експертизи КЗОЗ Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3 було повторно повернуто матеріали цивільної справи, тому що на виклик для проведення експертизи ОСОБА_1 у відділення не з`являвся ( т.1 а.с. 174). 11 грудня 2018 року представником позивача надано клопотання про залучення копії доказів до матеріалів справи (т.1 а.с.192-210), а саме: виписки з медичної картки від 21.01.1992; виписки з медичної картки від 05.10.1992; консультативного висновку; протоколу дослідження головного мозку позивача від 16.02.2018; напавлення до консультативної полікліник; витягу з медичної картки позивача; висновку неврапотолога про діагноз позивача від 21.02.2018; листок лікарських призначень; консультативні висновки спеціаліста від 30.08.2018 та 23.11.2018 ( т. 1 а.с. 192 - 210). При цьому в клопотанні представник позивача зазначав, що ЦПК України не містить вимог, що зобов`язує суд призначити експертизу у певних випадках. Вважав, що психологічний стан особи може бути з`ясований під час судового розгляду справи не тільки за допомогою висновку судово-психіатричної експертизи, а й за допомогою інших доказів. Наявна в матеріалах справи медична документація переконливо доводить, що позивач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними як розумний субєкт цивільних правовідносин. Проте за результатами дослідження вищезазначеної медичної документації щодо стану здоров`я позивача судова колегія не може дійти до висновку про відсутність у позивача станом на 23 січня 2017 року можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тому у суду були відсутні підстави для задоволення позову відповідно до вимог ч. 1 ст. 225 ЦК України. Під час перегляду справи суд апеляційної інстанції, з метою повного та всебічного встановлення фактичних обставин у справі, ухвалою суду від 2 липня 2019 року задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про призначення судово-психіатричної експертизи (т.2 а.с. 50, 82-87). 10 жовтня 2019 року відділенням судово-психіатричної експертизи КЗОЗ Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3 було повернуто матеріали цивільної справи, оскільки не було здійснено оплату проведення експертизи (т. 2 а.с. 103). В судовому засуданні від 12 листопада 2019 року клопотання представника позивача про призначення експертизи було задоволено та матеріали справи повторно були направлені до експертного закладу (т.2 а.с. 120-121, 123). Згідно з висновком судово-психіатричної експретизи № 802 від 19.12.2019, проведеної КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3», ОСОБА_1 у період часу, якому відповідає вчинення Договору від 23 січня 2017 року, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляв. Відповідно до свого психічного стану був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2 а.с. 127- 130). З висновку експертизи вбачається, що судовими експертами досліджувалась медична документація, надана позивачем для обгрунтування своїх позовних вимог, в тому числі консультатівні висновки спеціаліста від 30 серпня 2018 року та 23 липня 2018 року, а також були враховані покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Судовими експертами зазначено, що опитані у справі свідки вказують на вживання спиртних напоїв, неадекватну поведінку, втрати пам`яті та свідомості. Наведений перелік розладів у ОСОБА_1 не відображає картини будь-якого психотичного розладу або неумства у нього. Медична документація, яка представлена в матеріалах справи, не містить опису мнестичних або психотичних розладів, в тому числі після підписання Договору, мають місце вказівки про порушення свідомості та напади з відключенням свідомості в анамнезі. Клопотання ОСОБА_9 про виключення висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 19.12.2019 з числа доказів у справі ( т.2 а.с. 22 - 223) оскільки цей висновок не стосується предмета доказування, експертне дослідження проведене з порушенням вимог закону не підлягає задоволенню з таких підстав. Предметом висновку експерта було дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта був підготовлений не на підставі замовлення ОСОБА_1 , а на підставі ухвали про призначення експертизи. Враховуючи, що у справі необхідно було встановити психічний стан особи та наявність відповідного клопотання представника позивача, суд був зобов`язаний призначити у справі експертизу відповідно до вимог ст. 105 ЦК України, проведення якої було здійснено у спеціалізованій судово-психіатричній установі. Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів. Відповідно до ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Відповідно до п. 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов`язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об`єкти, що підлягають дослідженню. Результати проведення експертизи викладаються у письмовому документі - висновку експерта. В інших випадках проводиться експертне дослідження, підставою для якого є договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовою заявою (листом) замовника (юридичної або фізичної особи), з обов`язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв`язанню, а також об`єктів, що надаються. Результати проведення експертних досліджень викладаються у письмовому документі - висновку експертного дослідження. Під час перегляду справи апеляційним судом учасники справи реалізували своє право на проведення судової психіатричної експертизи, висновки якої після її проведення були долучені до матеріалів справи. Відповідно до ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу» підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб. Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Порядок проведення судово-психіатричної експертизи затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я від 08 травня 2018 року № 865, у пунктах якого не зазначено про необхідність посилання експерта на методику дослідження, а лише передбачено застосування не менше двох методик. Форма висновку затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28 липня 2014 року № 527 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я, які надають амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форм власності», зокрема, форма № 100/о. В цій формі також відсутні посилання на перелік рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, що використовується під час проведення експертиз. У пункті 21 висновку експертизи зазначені відомості, що були отримані при дослідженні поданих на експертизу об`єктів, що стосуються психічного стану особи, стосовно якої проводиться експертиза, а саме: анамнез життя, анамнез хвороби, дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи, у тому числі: скарги, психічний стан, неврологічний стан, соматичний стан. Пункт 21 форми висновки відповідає Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 100/о «Висновок судово-психіатричної експертизи № __». Пунктом 19 Порядку проведення судово-психіатричних експертиз передбачено, що під час проведення СПЕ з метою виконання певного експертного завдання експерти керуються актами законодавства України, національними та галузевими стандартами у сфері психіатрії, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я. Проводячи амбулаторну та стаціонарну СПЕ, експерт за потреби залучає психолога. Комісія судово-психіатричних експертів Радченко О.М., Авраменко О.В., Хоменко О.П. внесені до державного реєстру атестованих судових експертів, їх кваліфікація підтверджена у 2018 році, у зв'язку з чим останні мали право проводити судову психіатричну експертизу. Після проведення експертизи позивачем надано до суду копію висновку спеціаліста від 03 червня 2019 року, яка містить висновок , що у позивача діагностовано органічний розлад особистості, який повторює висновки спеціалістів від 30.08.2018 та 23.11.2018. Проте зазначений висновок не містить жодних даних про те, що ОСОБА_1 станом на 23 січня 2017 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 6200 від 25 жовтня 2019 року (тт. 2 а.с. 176) так само не підтверджує стан здоров`я ОСОБА_1 станом 23.01.2017. Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи саме в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, а не до чи після вчинення відповідного правочину. Оскільки наявні в матеріалах справи докази не містять належних, допутимих та достатніх доказів підтверджуючих, що станом на 23.01.2017 ОСОБА_1 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у задоволені позову останнього слід відмовити. Інші заперечення та доводи представника позивача не спростовують встановлені судом апеляційної інстанції обставини та зводяться лише до переоцінки доказів, а саме висновку експертизи. При цьому, клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи у справі ОСОБА_9 , який діяв в інтересах позивача, в суді апеляційної інстанції не заявив. Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, а саме, кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Медична документація надана представнком позивача під час судового розгляду справи не містить доказів щодо абсолютної неспроможності ОСОБА_1 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Виходячи із встановлених обставин справи, апеляційний суд приходить до висновку, що у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи, визначився з характером спірних правовідносин, не повно та не всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм не належну оцінку, у результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на вище зазначене, апеляційний суд дійшов висновків, що доводи апеляційної скарги є обгрунованими, тому відповідно до ст. 376 ЦПК України апеляційна скарга представника відповідача підлягає задоволеню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, ст. 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 8 квітня 2019 року скасувати, ухвалити нову постанову. У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Яровинська Кристина Вікторівна, про визнання недійсним договору дарування - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 4 серпня 2020 року. Головуючий - О.Ю. Тичкова Судді : С.С. Кругова Н.П. Пилипчук