Постанова 4855 № 640/6149/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6149/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Шурка О.І., При секретарі: Пономаренко О.В., За участю позивача: ОСОБА_1 , представника відповідача: Панченко Б.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 590 о/с від 18.06.2019 «Щодо особового складу», яким звільнено зі служби старшого лейтенанта поліції Чумакова О.О. інспектора-чергового чергової частини відділу моніторингу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві; - поновити ОСОБА_1 на посаді старшого лейтенанта іспектора-чергового чергової частини відділу моніторингу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві; - стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у розмірі 90 919,35 грн. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2020 року позов залишено без розгляду з підстав, визначених частиною третьої та четвертою ст. 123 КАС України. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та передати справу на продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що причиною для пропуску встановленого законодавством строку на подання адміністративного позову є те, що представник позивача дізнався про порушення прав позивача лише 06 березня 2020 року та те, що для належного захисту порушених прав та законних інтересів позивача, представнику необхідно здійснити підготовку до захисту його прав у суді, з огляду на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі № 640/11144/19. Крім того, зазначає, що відзив на позовну заяву, яким суд першої інстанції обґрунтовує свою позицію, не був надісланий позивачу у відповідності до вимог частини п`ятої статті 304 КАС України. Також апелянт звертає увагу, що причини пропуску встановленого законодавством строку для оскарження позивачем наказу, які були визнані поважними в ухвалі від 21.04.2020, було залишено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі без змін. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що перебіг позовної давності законодавець пов`язує з днем коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав (прийняття на службу, проходження, звільнення). Зазначає, що з оскаржуваним наказом особа ознайомилась під підпис ще 26.07.2019, відтак з цієї дати особа не була позбавлена можливості звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. З огляду на вказане, рішення суду про залишення даної позовної заяви без розгляду є правильним та скасуванню не підлягає. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року даний адміністративний позов залишено без руху, запропоновано позивачу подати заяву про поновлення строків звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до суду. У подальшому, ухвалою суду першої інстанції від 21.04.2020 поновлено позивачу строк звернення до суду та відкрито провадження у справі. У подальшому, під час розгляду даної справи від відповідача надійшов відзив на позов, разом із клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. В обґрунтування заявленого клопотання представник відповідача зазначив, що з наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві № 590 о/с від 18.06.2019 «Щодо особового складу», яким звільнено зі служби старшого лейтенанта поліції Чумакова О.О. інспектора-чергового чергової частини відділу моніторингу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві позивач був ознайомлений 26.07.2019, що підтверджується розпискою позивача про отримання. Також, відповідач вказав на те, що Головне управління Національної поліції у м. Києві в межах справи № 640/11144/19 подавало відзив на позов, в якому звертало увагу, що заяву про уточнення позовних вимог в межах справи № 640/11144/19 позивач подав лише 04.11.2019, тобто з пропуском строку, встановленого нормами КАС України. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що про оскаржуваний наказ позивач дізнався 26.07.2019 та мав можливість в межах справи № 640/11144/19 уточнити позовні вимоги з дотриманням строку звернення до суду, проте своїм правом не скористався. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України). Згідно з п. 5 частини першої ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний місячний строк звернення до суду, недотримання, якого є підставою для залишення такого позову без розгляду. Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий - один місяць, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби. Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, зокрема в спорах, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. При цьому, порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №440/3408/19 та в ухвалі від 24.06.2020 у справі №9901/277/19. Так, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України. За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно частини третьої вказаної статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. У той же час, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина четверта статті 123 КАС України). З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у даній справі є оскарження наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві № 590 о/с від 18.06.2019 «Щодо особового складу», яким звільнено зі служби старшого лейтенанта поліції Чумакова О.О. інспектора-чергового чергової частини відділу моніторингу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві. На обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач звертав увагу на те, що він у межах адміністративної справи №640/11144/19 намагався оскаржити такий наказ, однак заява позивача про уточнення позовних вимог від 04 листопада 2019 року була залишена судом першої інстанції без розгляду та відповідно судом апеляційної інстанції зазначені вимоги розглянуті не були. З метою оскарження рішення суду попередньої інстанції, ОСОБА_1 подано касаційну скаргу по справі № 640/11144/19, втім ухвалою Верховного Суду від 21.02.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №640/11144/19 з тих підстав, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 не підлягає касаційному оскарженню з огляду на положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ. Вказане апелянт розцінює як неможливість оскарження рішень Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 з причин, що не залежали від його волі, як наслідок, дані обставини зумовили пропуск строку звернення до суду з даним позовом. У той же час, колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справі №640/11144/19 судом апеляційної інстанції було встановлено, що 18.06.2019 наказом Головного управління Національної поліції України у м. Києві № 590 о/с «Щодо особового складу» старшого лейтенанта поліції Чумакова О.О. інспектора чергового відділу моніторингу Оболонського управління поліції 19.06.2019 звільнено зі служби в поліції згідно з п. 6 частини першої ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України). Вважаючи зазначений наказ протиправним, позивачем 04 листопада 2019 року було подано до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до змісту якої позивачем було доповнено прохальну частину його позовної заяви вимогою про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції України у м. Києві № 590 о/с «Щодо особового складу». Однак, на підставі даних технічного запису судового засідання від 04 листопада 2019 року з`ясовано, що вказана заява не була прийнята судом першої інстанції до розгляду відповідно до вимог частини другої ст. 204 КАС України, якою передбачено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом. Тобто, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції в межах справи №640/11144/19 не було надано оцінки наказу № 590 о/с від 18.06.2019. При цьому, у справі №640/11144/19 було встановлено, що позивачу на виконання вимог Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерством внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893, 26 липня 2019 року доведено до відома, надано для ознайомлення та вручено під підпис копію наказу ГУНП у м. Києві від 18.06.2019 № 590 о/с «Щодо особового складу». Відповідно до частини четвертої ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вказаний факт також підтверджується розпискою ОСОБА_1 на витязі із оскаржуваного наказу «копію отримав», особистий підпис позивача та дата ознайомлення - 26.07.2019 (а.с. 100). Як наслідок, посилання апелянта на те, що причиною для пропуску встановленого законодавством строку на подання адміністративного позову те, що представник позивача дізнався про порушення прав позивача лише 06 березня 2020 року є безпідставними, так як у частині другій ст. 122 КАС України визначено, що строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, законодавець не ставить в залежність обчислення строку на подання адміністративного позову з моменту, коли про порушення прав особи дізнався або повинен був дізнатися саме його представник. Твердження апелянта про те, що його представник не мав практичної можливості ознайомитися з оскаржуваним наказом та іншими матеріалами справи раніше та у строк, що передбачений ст. 122 КАС України суд не бере до уваги, оскільки позивач не надав жодних пояснень щодо неможливості укласти договір про надання правової допомоги з моменту, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а саме - з 26.07.2019. У даному випадку, позивач не був позбавлений можливості звернутись з позовом до суду протягом одного місяця, передбаченого частиною п`ятою ст. 122 КАС України, з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав (з 26.07.2019). При цьому, позивач не заперечує факту ознайомлення з оскаржуваним наказом у липні 2019 року, втім доказів неможливості оскаржити його у визначений КАС України строк ні у справі 640/11144/19, ні у даній справі надано не було. Отже, зазначені обставини не є виправданими обумовлення поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом. Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33). Твердження апелянта про те, що відзив на позовну заяву, який був покладений в основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції, на адресу позивача не надходив, колегія суддів оцінює критично, так як частина третя статті 162 КАС України визначає, що копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Крім того, згідно з частиною четвертою вказаної статті до відзиву додаються, зокрема: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Тобто, вказаними нормами передбачено обов`язок у відповідача лише надати докази надіслання (надання) відзиву іншим учасникам справи, а не докази отримання позивачем такого відзиву. При цьому, в матеріалах справи наявна квитанція зі штрих-кодовим номером №0303710613519 про направлення відзиву іншій стороні, а саме ОСОБА_1 , що є доказом направлення примірника відзиву на позовну заяву із додатками (а.с.112), та згідно з даними сайту «Укрпошта» вказане відправлення було вручено 12.05.2020. Враховуючи наведене, посилання апелянта на неотримання ним копії відзиву на позов та доданих до неї документів не відповідають дійсності та не заслуговують на увагу. Доводи апелянта про те, що постановляючи ухвалу від 28.05.2020 Окружний адміністративний суд міста Києва посилається на аналогічні відомості відповідача, як на підставу для залишення позову без розгляду колегія суддів не приймає з огляду на положення частини четвертої ст. 123 КАС України. Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду відповідно до вимог частини четвертої статті 123 КАС України. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 294, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький О.І. Шурко