Ухвала КАС ВС № 320/7101/23

УХВАЛА 28 травня 2024 року м. Київ справа № 320/7101/23 адміністративне провадження № К/990/19910/24 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №320/7101/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції у м.Києві, у якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.02.2023 №307 о/с «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП у м. Києві» в частині застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Національної поліції у м. Києві від 06.03.2023 №351 о/с «Про особовий склад», яким старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП у м. Києві з 06 березня 2023 року звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України); - поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУПН у м. Києві з 06.03.2023 звільнено зі служби в поліції; - стягнути з Головного Управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.03.2023 по день поновлення на посаді; - рішення суду в частині поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного Управління Національної поліції у м. Києві з 06.03.2023 та в частині стягнення заробітної плати та додаткової винагороди за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року скасовано. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17 лютого 2023 року №307 о/с «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП у м. Києві» в частині застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного Управління Національної поліції у м. Києві від 6 березня 2023 року №351 о/с «Про особовий склад» в частині звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у м. Києві з 06.03.2023 року. Поновлено ОСОБА_1 з 06.03.2023 року на службі в поліції у спеціальному званні «старшого лейтенанта поліції» на посаді інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у м. Києві. Стягнуто з Головного Управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.03.2023 року по 18.04.2024 року, у розмірі 157 524 (ста п`ятдесяти семи тисяч п`ятсот двадцяти чотирьох) грн. 72 коп., з вирахуванням розміру обов`язкових платежів. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції спеціальному званні «старшого лейтенанта поліції» на посаді інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у м. Києві та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 11 582 (одинадцяти тисяч п`ятсот вісімдесяти двох) грн. 70 коп., допустити до негайного виконання. Не погоджуючись із цим судовим рішенням, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 20 травня 2024 року засобами поштового зв`язку. Скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити без змін рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що представник позивача, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 3 квітня 2024 року у справі №420/9503/22, від 17 квітня 2023 року у справі №560/8721/22, від 25 квітня 2024 року у справі №520/5388/22, від 1 квітня 2020 року у справі №806/647/15. Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду. Всупереч вищенаведеному, скаржником чітко не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Окрім цього, Верховний Суд зазначає, що цитування уривків з постанов Верховного Суду, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Окрім цього, варто зазначити, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм. Посилаючись на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, скаржник не наводить належного обґрунтування, яке б свідчило про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Також, у касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини другої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів. Зазначене свідчить, що позивач формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №320/7101/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.

2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

3. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду