Постанова 4854 № 400/319/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/319/19 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області (правонаступника Головного управління ДФС у Миколаївській області) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року (суддя Гордієнко Т.О., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 18 лютого 2020 року) по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про зобов`язання вчинити дії, визнання нечинною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В: 06 лютого 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі ГУ ДФС у Миколаївській області), в якому просила суд: - зобов`язати вилучити з інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; - визнати нечинною та скасувати вимогу від 14.11.2018 №Ф-37350-17 про сплату боргу (недоїмки). Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 був задоволений. Визнано протиправною та скасовано вимогу від 14.11.2018 року №Ф-37350-17. Зобов`язано ГУ ДФС у Миколаївській області видалити з ІКПП ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 15819,54 грн. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ГУ ДФС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п. п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахованих за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Крім того, апелянт зазначає, що Закон №2464 не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, тобто ФОП та особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Позивачка надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначила про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.11.2007 року ОСОБА_1 зареєстрована державним реєстратором, як фізична особа-підприємець. Основним видом діяльності підприємця ОСОБА_1 є консультування з питань комерційної діяльності й керування (код КВЕД 70.22). Разом з тим, з 20.03.2013 року ОСОБА_1 отримала Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Позивачка є самозайнятою особою, що здійснює незалежну професійну діяльність. Водночас, позивачці з 2015 року призначено пенсію за віком. 14.11.2018 року відповідач сформував та направив позивачці вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-37350-17 на суму 15819,54 грн. єдиного внеску, оскільки ОСОБА_1 не сплачувала єдиний внесок, як самозайнята особа - арбітражний керуючий. Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, позивачка звернулась з адміністративним позовом до суду. Задовольняючи адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що вимога відповідача про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправною, оскільки позивачка з моменту призначення їй пенсії звільнена від обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, та надаючи правову оцінку його висновкам і встановленим обставинам справи, виходить з наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI). За змістом ч. 2 ст. 2 Закону №2464-VI Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до п. 2 ч. першої ст. 1 вказаного закону ЄСВ - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктами 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону №2464-VI узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, здійснюється органом доходів і зборів із внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб. За змістом абз. 3 ч .2 ст. 20 Закону №2464-VI відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами. Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 18.06.2014 року №10-1 (далі - Положення №10-1). Згідно п. 1 розділу ІІІ Положення №10-1 з метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки. Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом №2464-VI (пункт 2 розділу ІІІ Положення №10-1). За змістом п. 2 розділу ІV Положення №10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами-підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Пунктом 16 розділу ІV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №435 (далі Порядок №435) передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску (додаток 5). Стосовно доводів апелянта, що Закон №2464 не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, тобто ФОП та особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору фактично є питання оплати позивачем єдиного внеску за двома підставами, а саме як фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність з того ж виду діяльності за КВЕД. Позивачка як фізична особа-підприємець із 26.11.2012 року перебуває на обліку в ГУ ДФС у Миколаївській області як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому аналіз пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників (далі - Порядок №1162) вказує на те, що цим Порядком не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою. Разом з тим, як передбачено у п. 4 розділу VI Порядку №1162, фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою «платник не подав заяви для взяття на облік». Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом №2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Приписи п. 16 розділу ІV Порядку №435, яким передбачено обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, з ознакою незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI. При цьому положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку №435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізична особа-підприємець, з ознакою незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено. Дійсно, взяття та перебування на обліку платників єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464-VI не передбачено. Процедура щодо обліку платників єдиного внеску була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону №2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від указаного Закону. Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності. Рішенням Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (параграф 70). Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява №39766/05, параграф 43). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі №520/3939/19. Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI (у редакції, що діяла до 1 січня 2018 року - дати внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») особи, зазначені у п. 4 ч. 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе ЄСВ, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками ЄСВ виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. З 1 січня 2018 року вказану норму Закону викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 ч. 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе ЄСВ, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування». З урахуванням системного аналізу вищенаведених правових норм колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обов`язковою умовою, встановленою частиною четвертою статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для звільнення ФОП від сплати ЄСВ, є отримання такою особою пенсії за віком або по інвалідності або соціальної допомоги у зв`язку з інвалідністю. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 по справі №620/228/19 та правових висновках Верховного Суду по справам №№21-90а15, 21-59а14, 21-56а15, 822/4655/14, 640/2837/18, 805/2195/17-а. Як вже зазначалось вище, з 12.08.2015 року ОСОБА_1 призначена пенсія за віком, а тому, з урахуванням вищенаведених висновків суду, позивачка не повинна сплачувати єдиний внесок. Аналогічний правовий висновок також викладений в постанові Великої палати Верховного Суду від 10.04.2019 р. по справі №814/779/17. Таким чином, оскільки позивачка з моменту призначення їй пенсії звільнена від обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність вимоги відповідача про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З урахуванням наведеного, апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо формування вимоги, які базуються на даних Інтегрованої картки платника податків, є протиправними. Тому, з метою захисту прав позивачки необхідно зобов`язати відповідача видалити з ІКПП позивачки дані про наявність боргу з ЄСВ у сумі 15819,54 грн. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_1 . Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга ГУ ДПС у Миколаївській області задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя І.П.Косцова Суддя Ю.В.Осіпов