Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/22824/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22824/19 Головуючий у 1 інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Ключковича В.Ю. Кузьмишиної О.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом Адвоката Гайдаш Олександра Володимировича до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- В С Т А Н О В И Л А: Позивач - Адвокат Гайдаш Олександр Володимирович звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.05.2019 року за №Ф-52590-17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року позов задоволено повністю. Скасовано вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-52590-17 на суму 20 340,54 грн. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати єдиний внесок окремо за кожен вид доходу, отриманого як від здійснення незалежної професійної діяльності - адвоката та як фізична особа - підприємець (платник єдиного податку), та подавати звітність за кожен вид доходу. 28 листопада 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Адвоката Гайдаш Олександра Володимировича надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15 грудня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець, про що до реєстру внесено запис № 2 065 000 0000 045000. Основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є 69.10 «Діяльність у сфері права». В період з 01.07.2017 по 22.03.2018 ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок, 2 група). 22 березня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис № 20650060002045000 про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі власного рішення. 21 грудня 2010 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4293, видане Головою Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 8-9-9 від 21.12.2010. Головним управління ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-52590-17, якою на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 20 340,54 грн. Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За приписами пункту 2 частини 1 статті 1 вищевказаного Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску , також, є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. За приписами частини 2 статті 5 Закону № 2464-VI, взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок №1162). У відповідності до пункту 2 розділу І Порядку №1162, цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) у територіальних органах Державної фіскальної служби України (далі - контролюючі органи), надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску. Пунктом 4 розділу ІІ Порядку №1162 визначено, що взяття на облік фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників ЄСВ підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон №755). Відповідно до пунктів 1-2 розділу ІІІ Порядку №1162, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до цього Порядку. Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності. За приписами абзацу 2 частини 3 статті 16 Закону № 2464-VI, ведення реєстру страхувальників Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У відповідності до абзацу 3 частини 1 статті 20 Закону № 2464-VI, реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як вбачається з матеріалів справи, 15 грудня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець, про що до реєстру внесено запис № 2 065 000 0000 045000 (а.с. 13-15). Крім того, 21 грудня 2010 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4293, видане Головою Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 8-9-9 від 21.12.2010 (а.с. 17). Матеріали справи свідчать, що позивачем, як фізичною особою - підприємцем, який здійснював діяльність за КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права», сплачено єдиний соціальний внесок за 2017 рік в розмірі 8 448,00 грн., що підтверджується квитанцією від 28.02.2018, та за перший квартал 2018 року - в розмірі 2 457,18 грн., що підтверджується квитанцією від 26.04.2018 (а.с. 18-19). 22 березня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис № 20650060002045000 про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі власного рішення. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, обов`язок по сплаті єдиного внеску виконаний належним чином та в повному обсязі. Разом з тим, апелянт зазначає, що ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати єдиний внесок окремо за кожен вид доходу, отриманого як від здійснення незалежної професійної діяльності - адвоката та як фізична особа - підприємець (платник єдиного податку), та подавати звітність за кожен вид доходу. Колегія суддів не погоджується з вищевказаними доводами апелянта та вважає їх помилковими, з огляду на наступне. На переконання колегії суддів, сплата позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та як фізичною особою-підприємцем спричиняє подвійну його сплату. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Оскільки позивач як фізична особа-підприємець сплачував єдиний внесок у порядку та розмірах, визначених законодавством, в розмірі не менше мінімального, це виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № №580/971/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 та від 05 грудня 2019 року у справі № 260/358/19. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що він з 01.04.2015 є керівником ТОВ «Джерело-1» (код ЄДРПОУ 32590768), а тому, позивач був найманим працівником у ТОВ «Джерело-1» та за нього щомісячно сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою форми ОК-7, виданою Пенсійним фондом України. Так, із наданого позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_1 вбачається, що починаючи з травня 2105 року по грудень 20202 року ТОВ «Джерело-1» (код ЄДРПОУ 32590768) було сплачено за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Верховий Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 824/509/19-а вказав наступне: «…особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний». Таким чином, колегія суддів вважає, що у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець - ТОВ «Джерело-1» в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема, у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа. Враховуючи вищезазначене, вимога Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-52590-17 є протиправною та правомірно скасована судом першої інстанції. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Адвоката Гайдаш Олександра Володимировича та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Ключкович В.Ю. Кузьмишина О.М.