Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/346/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/346/20 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Домусчі С.Д., Турецької І.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року, у складі суду судді Хом`якової В.В. в місті Херсон по справі за позовом ОСОБА_1 до Новомаячківської селищної ради Олешківського району Херсонської області про визнання рішення протиправним та його скасування,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Новомаячківської селищної ради Олешківського району Херсонської області, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати нормативний акт - рішення ХІІІ сесії шостого скликання Новомаячківської селищної ради Цюрупинського району Херсонської області (в подальшому перейменовано на Новомаячківську селищну раду Олешківського району Херсонської області). Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення ХІІІ сесії шостого скликання Новомаячківської селищної ради Цюрупинського району Херсонської області № 270 від 29.11.2011 "Про внесення доповнення до рішень сесій Новомаячківської селищної ради". Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції було прийняте необґрунтоване рішення без врахування доводів позивача, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати протиправним і скасувати рішення Новомаячківської селищної ради № 270 від 29.11.2011. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення обмежує право апелянта щодо отримання земельної ділянки у власність під особисте селянське господарство в розмірі 2,000 га, як встановлено приписами Земельного кодексу України (далі ЗК України), з приводу чого були відповідні звернення до правоохоронних органів. Апелянт вважає, що Новомаячківська селищна рада не мала владних повноважень на розпорядження землями за межами селища, ці повноваження належали відповідним органам виконавчої влади, але при цьому рішенням № 270 від 29.11.2011 внесено доповнення до попередніх рішень, обмежуючи права громадян на отримання земельних ділянок площею 2,0 га земель для особистого селянського господарства. Відповідач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є мешканцем с. Нова Маячка Олешківського району Херсонської області. Протягом 2011- 2016 років позивач неодноразово звертався до Цюрупинської райдержадміністрації, Головного управління Держземагенства у Херсонській області, Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області із заявами про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель резервного фонду в адміністративних межах Новомаячківської селищної ради для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, але йому в надані такого дозволу відмовлялось. При цьому органи виконавчої влади посилались на необхідність врахування рішень Новомаячківської селищної ради № 110 від 29.11.2002, № 156 від 28.02.2003, № 270 від 29.11.2011, якими площа таких земельних ділянок для робітників соціальної сфери, пенсіонерів з їх числа та інших громадян обмежувалась 0,80 га. Рішенням ІХ сесії 24 скликання Новомаячківської селищної ради Цюрупинського району Херсонської області від 29.11.2002 № 110 "Про заяви та скарги громадян" було затверджено перелік організацій, які входять до соціальної сфери, та списки громадян, робітників соціальної сфери, п. 15.3 даного рішення вирішено: "До розподілу на земельні паї робітникам соціальної сфери виділити 80% земель (ріллі) резервного фонду Новомачківської селищної ради, що становитиме: 771 х 0,8 га = 616 га". 28.02.2003 Новомаячківська селищна рада прийняла на ХІІІ сесії двадцять четвертого скликання рішення № 156 "Про надання земельних ділянок у власність за межами селища", яким затвердила списки громадян робітників соціальної сфери, вирішено клопотати перед Цюрупинською районною державною адміністрацією про передачу земель резервного фонду у власність громадян, вказаних в п. 1, 2 рішення, пунктом 4 даного рішення вирішено "Згідно розрахунку, затвердженого рішенням № 110 п. 15.3 Новомаячківської селищної ради від 29.11.2002 земельна частка робітникам, віднесеним до соціальної сфери становить 0,80 га". ХІІІ сесією шостого скликання Новомаячківської селищної ради прийнято рішення № 270 від 29.11.2011, пунктом 1 якого вирішено: "Внести до п. 15.3 рішення сесії Новомаячківської селищної ради від 29.11.2002 № 110 та пункту 4 рішення № 156 від 28.02.2003 доповнення такого змісту: "при наданні земельних ділянок у власність та оренду для ведення особистих селянських господарств чи городництва в межах Новомаячківської селищної ради іншим громадянам, крім вказаних у вищезазначених рішеннях, врахувати вимогу щодо максимально граничної площі, вказаної в п. 4 рішення № 156 ХІІІ сесії Новомаячківської селищної ради від 28.02.2003 "Про надання земельних ділянок у власність за межами селища". Суду також надано позивачем копію рішення Новомаячківської селищної ради ІХ сесії 7 скликання № 112 від 01.03.2016, яким залишено без розгляду заяви громадян, в тому числі ОСОБА_1 про надання дозволу на отримання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за межами селища, з посиланням на те, що розпорядження землями сільгосппризначення за межами населеного пункту не входить до компетенції органів місцевого самоврядування, та рекомендовано громадянам звернутись до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області. Позивач вважає, що рішення селищної ради № 270 від 29.11.2011 є нормативно-правовим актом, який був застосований до нього, цим актом порушені його права, тому звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване в межах даної справи рішення селищної ради регулює конкретні відносини та норм права не містить, є правозастосовним актом індивідуального характеру, адресоване конкретному колу осіб, не вносить безпосередньо зміни до законодавства, не має обов`язкової юридичної сили, призначено для вирішення окремих або конкретних питань, тобто не є нормативним актом. При цьому, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб віт порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд. Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеною права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Однак, порушення вимог Закону рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Підсудність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року № К/9901/1141/18. Враховуючи викладене, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України). За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування. Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично - діяльнісній (конклюдентній) формах. З огляду на вказане нормативно - правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально - конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин. При цьому колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року по справі № 9901/518/19. Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року (справа №522/22780/16-а), ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі. Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом встановлюються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення). Так, постанова Верхової Ради України про перейменування населеного пункту прямо стосується його як адміністративно-територіальної одиниці (насамперед відповідних органів влади), а жителів - лише опосередковано, тому вона є індивідуально-правовим актом. Таким чином, з системного аналізу вищевказаного вбачається, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. Дослідивши матеріали справи, з урахуванням положень п. 18, 19 ч.1 ст. 4 КАС України, колегія суддів критично оцінює висновки суду першої інстанції, що оскаржуване в межах даної справи рішення селищної ради є правозастосовним актом індивідуального характеру, оскільки фактично рішення Новомаячківської селищної ради Цюрупинського району Херсонської області № 270 від 29.11.2011 "Про внесення доповнення до рішень сесій Новомаячківської селищної ради" встановлює загальні правила регулювання однотипних відносин, не містить жодних обмежень щодо часу застосування такого регулювання, тобто є нормативно-правовим актом локального характеру у розумінні пункту 18 частини першої статті 4 КАС України, який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, в процесі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств земельні ділянки передавались працівникам цих підприємств, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створювали резервний фонд земель , який перебував у державній або комунальній власності і призначався для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням (ст. 25 ЗК України). Зі змісту рішення № 156 сесії селищної ради від 28.02.2003 вбачається, що саме землі резервного фонду були задіяні для передачі земельних ділянок у власність працівникам соціальної сфери та іншим громадянам. Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Згідно з пп. б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Як вірно встановлено судом першої інстанції, станом на день прийняття рішення № 270 (листопад 2011 року), а також станом на день прийняття рішень № 110 від 29.11.2002, № 156 від 28.02.2003 селищна рада не була розпорядником земель резервного фонду, оскільки у відповідності до ст.ст. 12, 80 Земельного кодексу України мала повноваження розпоряджатись тільки землями територіальних громад, землями комунальної власності, передавати земельні ділянки комунальної власності у межах села у власність громадян та юридичних осіб відповідно до ЗК України. Землями державної власності розпоряджатись за межами селища мала держава через відповідний орган державної влади, в 2011 році це була Цюрупинська районна державна адміністрація, у відповідності до ст.ст. 17, 80, 122 ЗК України, а з 2013 року створені органи Державного агентства земельних ресурсів, на сьогодні це органи Держгеокадастру. Призначення земель резервного фонду визначено ст. 5 Земельного кодексу України ( 561-12 ) та ст. 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям". Резервний фонд перебуває у державній власності й призначається для подальшого перерозподілу і використання за цільовим призначенням для індивідуального житлового будівництва, ведення особистого підсобного господарства, городництва. Саме із земель резервного фонду, громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим громадянам, які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання, безплатно передаються земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що компетенцією щодо розпорядження земельними ділянками селищна рада не була наділена, це входило виключно до компетенції районної райдержадміністрації, яка могла враховувати або не враховувати точку зору селищної ради. При цьому, на законодавчому рівні був встановлений тільки максимальний розмір земельної ділянки для особистого сільського господарства. З жовтня 2014 року на виконання доручення Віце-прем`єр-міністра України В.Б. Гройсмана рішеннями колегії Держземагентства України було запроваджено перший етап заходів реформування сфери земельних відносин в Україні, спрямованих на забезпечення прозорості земельних відносин та розширення повноважень місцевих рад. Стало обов`язковим врахування позиції органів місцевого самоврядування у питаннях розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності. Вирішено, що під час розгляду питання про надання у власність або користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності територіальні органи земельних ресурсів надсилатимуть сільським, селищним, міським радам за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування. Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04 червня 2015 року №95 (який втратив чинність згідно з наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 серпня 2015 року N 352) був затверджений Порядок взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагентства під час реалізації повноважень з передачі земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на безконкурентних засадах) для всіх потреб. Разом з тим, позиція органу місцевого самоврядування не була обов`язковою при прийманні територіальним органом Держгеокадастру наказу про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою або відмові у наданні такого дозволу. Отже, ці рішення діяли незначний проміжок часу, і само по собі доручення Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.10.2014 N 37732/0/1-14 не було є юридично значеним. Водночас, колегія суддів зазначає, що вірно встановлені судом першої інстанції обставини, що відповідач не наділений відповідною компетенцією розпоряджатись землями сільськогосподарського призначення за межами селищної ради, а також що оскаржуване рішення не було обов`язковими ні для органів виконавчої влади, які й приймали остаточні рішення, ані для громадян, свідчать виключно про відсутність порушення індивідуальних прав та інтересів позивача оскаржуваним рішенням, проте не про відсутність підстав ідентифікувати оскаржуване рішення як локальний нормативно-правовий акт. Колегія суддів наголошує, що згідно положень ст. 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Слід зазначити, що оскаржуваним рішенням № 270 від 29.11.2011 року було внесено доповнення, яке стосується надання земельних ділянок у власність та оренду для ведення особистих селянських господарств чи городництва в межах Новомаячківської селищної ради. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, а сторонами по справі не зазначалось, що позивач має наміри отримання дозволу на розробку проекту землеустрою саме в межах Новомаячківської селищної ради Олешківського району Херсонської області. Зокрема, згідно рішення Новомаячківської селищної ради ІХ сесії 7 скликання № 112 від 01.03.2016, яким заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на отримання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за межами селища залишено без розгляду, з посиланням на те, що розпорядження землями сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту не входить до компетенції органів місцевого самоврядування, та рекомендовано звернутись до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області. Водночас розпорядження землями сільськогосподарського призначення також не відноситься до компетенції Новомаячківської селищної ради Олешківського району Херсонської області. При цьому, судом першої інстанції вірно спростовано доводи позивача про те, що даним рішенням були порушені його права на отримання земельної ділянки площею 2,0 га, оскільки за таким дозволом позивач не звертався до відповідача, а звертався до органів виконавчої влади. Саме рішення цих органів (РДА або Держземагенства) він мав право оскаржувати, якщо вважав порушенням відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку площею не менше 2, 0 га, при цьому позивач не надав суду доказів оскарження рішень органів виконавчої влади щодо відмови у наданні таких дозволів. Посилання апелянта на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року по справі №821/1030/15-а колегія суддів вважає неспроможними, оскільки у вказаній постанові суд апеляційної інстанції взагалі не надавав оцінку рішенню Новомаячківської селищної ради № 270 від 29.11.2011, як про це зазначає апелянт. Колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року по справі №363/3414/13-а, відповідно до яких під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення Новомаячківської селищної ради № 270 від 29.11.2011 на конкретні, реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача та як наслідок відсутність предмету захисту в суді, оскільки останнім не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені у судовому порядку. Згідно положень ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, проте помилково зроблено висновки, що рішення Новомаячківської селищної ради № 270 від 29.11.2011 є індивідуальним актом, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 317 КАС України, підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року в редакції даної постанови. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року задовольнити частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Новомаячківської селищної ради Олешківського району Херсонської області про визнання рішення протиправним та його скасування змінити, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного рішення в редакції даної постанови. В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М. П. Коваль Суддя: С.Д. Домусчі Суддя: І. О. Турецька