Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/3490/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/3490/24 пров. № А/857/4629/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року, ухвалене суддею Іванчулинцем Д.В. у м. Ужгороді у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №260/3490/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: 20 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив: -визнати дії що проявилися у ненаданні відповіді на адвокатський запит №14 від 12.04.2024, поданого в інтересах позивача, протиправними; -зобов`язати надати позивачу завірений витяг (копію) наказу/розпорядження про призначення/переміщення особи позивача на посаду начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 та про присвоєння особі позивача чергового звання «молодший сержант»; - стягнути моральну шкоду, заподіяну особі позивача протиправними діями, що проявилися у несвоєчасному та неповному наданні інформації на адвокатський запит №14 від 12.04.2024, в розмірі 2 920,00 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмвлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову. В апеляційній скарзі зазначає, що метою звернення за захистом до адміністративного суду є саме дієва реалізація позивачем свого права на отримання інформації щодо себе від її розпорядника суб`єкта владних повноважень та відшкодування через суд заподіяної позивачу порушенням законодавства з боку відповідача моральної шкоди. Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що право вимоги з приводу відмови в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, належить саме адвокату, а не його клієнту, у зв`язку з чим виключно адвокату належить право вимоги у справі про ненадання інформації на його адвокатський запит, а також те, що відповідачем не допущено порушення прав позивача, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні, не відповідають обставинам справи. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач був призваний 26.02.2022 під час мобілізації та з 16.07.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (правонаступник військова частина НОМЕР_1 ), де виконував обов`язки на різних посадах - стрільця стрілецької роти, діловода служби логістики, начальника складу взводу МТЗ та техніка 1 стрілецької роти, з якої був звільнений 05.10.2023 року. Під час проходження служби позивачу 10.12.2022 було видано військово-обліковий документ, проте він не був належним чином заповнений, оскільки до нього не внесли необхідних записів щодо належності власника документа до військової служби, що суперечить вимогам Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України №582/2016. Вказане Положення прямо визначає, що військовий квиток посвідчує особу військовослужбовця та містить обов`язкові записи про проходження служби, а належне його ведення є складовою персонально-якісного обліку, передбаченого статтею 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Оскільки військово-обліковий документ позивача не містив відомостей про його військову службу, що створювало перешкоди у підтвердженні його статусу та реалізації прав, 12.04.2024 адвокат Бомбушкар С.П. звернувся до відповідача з адвокатським запитом про надання завірених копій документів щодо проходження позивачем служби. Поштове відправлення, згідно з даними «Укрпошти», було отримано відповідачем 20.04.2024, однак відповіді на нього надано не було всупереч вимогам ч.2 ст.24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яка зобов`язує органи влади надати відповідь протягом п`яти робочих днів. Така бездіяльність порушує норми Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», які гарантують кожному право на отримання інформації про себе та передбачають можливість оскарження відмови, приховування або ненадання таких відомостей. Отже, невжиття відповідачем належних заходів щодо надання інформації на адвокатський запит свідчить про протиправність його бездіяльності та обґрунтовує необхідність судового захисту порушених прав позивача. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у відмові в доступі до інформації про особу позивача, звернувся до суду за захистом порушеного права. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 12 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (по тексту - Закон № 2939-VI у редакції на час звернення адвоката з адвокатським запитом) суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них (частина перша статті 13). Згідно зі статтею 23 Закону № 2939-VI оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України. У той же час, частиною першою статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI передбачено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб). Правове регулювання відносин щодо внесення і розгляду адвокатського запиту визначено статтею 24 Закону № 5076-VI, зокрема, детально регламентовано перелік адресатів, до яких може бути направлено адвокатський запит, вимоги до такого запиту, питання строків розгляду адвокатських запитів та порядку відшкодування витрат. Так, адвокатським запитом є письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту. До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється. Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз`яснень положень законодавства. Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту. У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Отже, як суд першої інстанції слушно відзначив, що питання права на отримання запитуваної інформації перебуває у площині двох законів - Закону №2939-VI і Закону №5076-VI. Аналіз вищенаведених норм цих Законів дає підстави дійти наступних висновків: - якщо говорити про запит на отримання публічної інформації у сенсі Закону №2939-VI, то запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. При цьому, розпорядниками такої інформації є суб`єкти, названі у статті 13 цього Закону; - якщо ж йдеться про адвокатський запит у розумінні Закону № 5076-VI, то на відміну, від запиту на отримання публічної інформації, такий може бути адресований як суб`єктам владних повноважень та юридичним особам, так і приватним особам. - основною відмінністю запиту на отримання публічної інформації (1) і адвокатським запитом (2) є те, що перший - може стосуватися будь-якої публічної інформації, незалежно від того, стосується вона запитувача чи ні, а другий - інформації, необхідної адвокату для надання правової допомоги клієнту. Тобто метою звернення адвоката з адвокатським запитом є виключно належне виконання договору про надання правової допомоги. Це узгоджується з приписами статті 24 Закону № 5076-VI, якою передбачено обов`язок адвоката додавати до адвокатського запиту посвідчені ним копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Отже, як неодноразово у своїх постановах вказувала Велика Палата Верховного Суду, сам собою адвокатський запит не є запитом про надання публічної інформації, оскільки може бути адресований не лише розпорядникам публічної інформації, визначеним Законом № 2939-VI, а більш широкому колу суб`єктів. Колегія суддів зауважує, що Закон № 5076-VI не містить заборони запитувати в адвокатському запиті публічну інформацію, якщо це необхідно для захисту інтересів клієнта. Тобто, адвокатський запит може стосуватися й надання публічної інформації. Але, у такому разі адвокат у запиті, крім посилання на відповідні статті Закону № 5076-VI, зобов`язаний послатися й на відповідні статті Закону № 2939-VI, як на підставу для отримання інформації, яка підпадає під визначення публічної, а також дотриматися вимог останнього й звернути увагу суб`єкта, якому адресовано адвокатський запит, на його статус розпорядника публічної інформації. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі № 520/13981/21. Також варто звернути увагу на те, що за змістом статті 24 Закону № 5076-VI відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом. Поряд із цим, за змістом статей 10, 23 Закону № 2939-VI відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Таким чином, окрім уже згаданих відмінностей запиту на отримання публічної інформації і адвокатського запиту, вони відрізняються також і наслідками відмови в отриманні запитуваної інформації. Так, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Згідно з частиною п`ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення). Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин. Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними. Відтак, чинними вимогами КАС України передбачено, що захист прав, свобод та інтересів осіб завжди відбувається після наявного факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Отже, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем суб`єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати у разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи. Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини для того, щоб мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоб претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення у справах: Аксу проти Туреччини від 15.03.2012, Бурден проти Сполученого Королівства від 29.04.2008, Тенасе проти Молдови від 27.04.2010). Верховний Суд у постанові від 07.12.2023 року по справі №826/16855/17 звернув увагу, що відповідно до усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду і доведеність позивачем порушення відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю його прав та законних інтересів. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 у справі №200/9772/18-а і узгоджується з висновками щодо застосування норм права, наведеними у постанові цього ж Суду від 13.08.2020 у справі №369/3756/16-а. Крім того, у постанові від 24.01.2023 у справі № 440/2513/20 Верховний Суд зазначив, що порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18 та від 20.02.2023 року у справі №160/11429/21. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги в разі, якщо права позивача не були порушені. Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України для оцінювання рішення (дій/ бездіяльності), є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивачів. В свою чергу, за приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права. При вирішенні спору, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Так, факт отримання військовою частиною адвокатського запиту підтверджується матеріалами справи. Водночас, у матеріалах справи наявні відомості про отримання адвокатом ОСОБА_2 відповіді на вказаний запит від Військової частини НОМЕР_2 (правонаступник Військова частина НОМЕР_3 ). Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача. Отже, процесуальний закон, визнає матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження індивідуального акту суб`єкта владних повноважень, лише за особами у яких є право вимоги, тобто саме тими, кого він безпосередньо стосується, для кого оскаржуваний акт породжує, змінює або припиняє певні правовідносини. Виключенням з цього правила є органи та особи визначені у ст. 53 КАС України, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та інші. Учасниками правовідносин стосовно адвокатського запиту є адвокат та орган чи посадова особа, до якої був направлений адвокатський запит. Клієнт адвоката, в інтересах якого, адвокат надсилав адвокатський запит, не є учасником правовідносин з приводу адвокатського запиту. За таких обставин, як правильно вказав суд першої інстанції, право вимоги з приводу відмови в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, належить саме адвокату, а не його клієнту. У розглядуваному випадку з адвокатським запитом звертався адвокат Бомбушкар Сергій Павлович(а.с.19), відтак виключно йому належить право вимоги у справі про ненадання інформації на його адвокатський запит. Водночас законом передбачено відповідальність за відмову в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом. Ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». За вказане адміністративне правопорушення передбачено відповідальність у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п`яти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Для притягнення винних осіб до відповідальності адвокат звертається до Ради адвокатів відповідного регіону із заявою про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченою ст. 212-3 КУпАП. За результатами розгляду такої заяви Рада адвокатів регіону складає протокол про адміністративне правопорушення та передає його до суду. Суд розглядає протокол і приймає відповідне рішення. Отже законодавство України чітко передбачає порядок оскарження саме адвокатом дій чи бездіяльності у разі неповного надання інформації на адвокатський запит. Проте доказів, звернення адвоката в порядку ст. 212-3 КУпАП суду не надано. Крім того, слід звернути увагу, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень, особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Законом визначено право захисту лише особистих майнових та не майнових прав, тому суд першої інстанції правильно виснував, що питання надання відповіді на адвокатський запит стосується взаємовідносин адвоката та Військової частини НОМЕР_2 (правонаступник Військова частина НОМЕР_3 ). Доказів, що саме ОСОБА_1 звертався до відповідача відсутні, а тому його права ніяким чином не були порушені Військовою частиною НОМЕР_2 (правонаступник Військова частина НОМЕР_3 ). Зважаючи на підстави та предмет позову у даній справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем ненаданням відповіді на адвокатський запит адвоката Бомбушкар С.П. не допущено порушення прав позивача, а тому правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині, що має наслідком також відмову у задоволенні похідних від цієї вимог. Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку. Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 260/3490/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС Україн Головуючий суддя І. В. Глушко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк