Постанова 4855 № 826/15267/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15267/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря: Кондраток А.В., представників позивача Мойсієнка А.В., Ремінської С.П., представника відповідача Повара О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Державної авіаційної служби України до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» про стягнення заборгованості у розмірі 25 593 875, 24 грн,- В С Т А Н О В И В: Державна авіаційна служба України звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» 25 593 875, 24 грн до Державного спеціалізованого фонду фінансування витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року адміністративний позов залишено без задоволення. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2018 року, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року, апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України повернуто апелянту. 18 березня 2020 року позивач звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року за нововиявленими обставинами, в якій просив скасувати судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову. В якості підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 826/16485/16, в якій Верховний Суд вказав, що державні збори, заборгованість з яких обліковується за позивачем і з метою стягнення якої подано позов, не є податком. Державні збори передбачені Повітряним кодексом України і за своєю суттю належать до неподаткових джерел надходження Державного бюджету України; відповідач як суб`єкт авіаційної діяльності мав обов`язок їх утримати (при наданні послуг з перевезення) та сплатити (як того вимагала ДАС). Оскільки державні збори до Державного спеціалізованого фонду не є податком, доводи відповідача про відсутність на законодавчому рівні усіх складових елементів податку в цій частині є безпідставними. Позивач, посилаючись на ч. 4 ст. 78 КАС України, доводить преюдиційність цих висновків відносно справи, що переглядається. Крім того заявник посилається на аргументи 40 сесії Асамблеї Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО), що була проведена з 24 вересня 2019 року по 04 жовтня 2019 року у м. Монреаль, Канада, що є свідченням сприйняття та відповідності політиці та рекомендований практиці ІСАО справляння Україною державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, з метою виконання уповноваженим органом з питань цивільної авіації своїх завдань і функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2020 року у задоволенні заяви Державної авіаційної служби України залишено без задоволення з огляду на те, що наведені заявником обставини не є нововиявленими в розумінні норм КАС України. Не погодившись з таким рішенням, заявник подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити рішення про задоволення заяви. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що нововиявленою обставиною в даному випадку є визначення природи державних зборів, як цільового платежу, який не є податком та є обов`язковим до спати на підставі Закону. Такий факт, на його переконання, об`єктивно існував під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, однак як фактичні дані, які породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість рішення, набув обов`язкового після ухвалення Верховним Судом постанови від 19.02.2020 в справі № 826/16485/16. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. В судовому засіданні представники позивача вимоги апеляційної скарги підтримали, наполягали на їх задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін. Протокольною ухвалою в судовому засіданні від 29 липня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття апеляційного провадження як такого, що відкрито помилково. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Так, нормами статті 2, частини четвертої статті 242 КАС України встановлено, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин та є процесуальним засобом перевірки правильності судових постанов, ухвал, що має забезпечувати їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними своїх повноважень на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а також, на виконання завдань і досягнення мети адміністративного судочинства. Стаття 361 КАС України встановлює вичерпний перелік підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами з тим, щоб відповідно до принципу юридичної визначеності забезпечити стабільність судових рішень. Відповідно до частини другої статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду. З аналізу наведеної статті вбачається, що нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року в справі № 816/4947/14. До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є: - існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; - на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; - істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Нововиявлені обставини відрізняються від нових обставин, обставин, що змінилися, та нових доказів за часовими ознаками, предметом доказування та істотністю впливу на судове рішення. Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справи. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2018 року в справі № 477/1012/14-а. Також необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена, зокрема, у постанові від 29 серпня 2018 року в справі № 552/137/15-ц. Так, в якості підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 826/16485/16. Так, у цій справі Верховний Суд вказав, що державні збори, заборгованість з яких обліковується за позивачем і з метою стягнення якої подано позов, не є податком. Державні збори передбачені Повітряним кодексом України і за своєю суттю належать до неподаткових джерел надходження Державного бюджету України; відповідач як суб`єкт авіаційної діяльності мав обов`язок їх утримати (при наданні послуг з перевезення) та сплатити (як того вимагала ДАС). Оскільки державні збори до Державного спеціалізованого фонду не є податком, доводи відповідача про відсутність на законодавчому рівні усіх складових елементів податку в цій частині є безпідставними. Слід зауважити, що цим рішенням ВС судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій вирішували цей спір лише через призму правового регулювання відносин щодо фінансування витрат на авіаційну діяльність в аспекті правової природи державного збору за перевезення пасажирів та багажу, відтак законність його сплати/стягнення як такого. Проте, в контексті цієї справи важливе значення для її правильного вирішення має також господарська діяльність відповідача у сфері надання послуг з авіаперевезення, зокрема його участь як суб`єкта авіаційної діяльності у механізмі акумулювання і сплати державного збору до Державного спеціалізованого фонду. У цьому зв`язку поза увагою суди попередніх інстанцій залишили істотні для цієї справи питання, зокрема, не з`ясували, хто є платником цього збору, за які послуги, який механізм формування державного збору і його співвідношення з комерційним господарюванням перевізника. З цих підстав, суд першої інстанції правильно вказав, що тлумачення правових норм в іншій справі (хоча й аналогічній) не може вважатись нововиявленою обставиною у розумінні ст. 361 КАС України. Також, безпідставними є посилання заявника на аргументи 40 сесії Асамблеї Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО), що була проведена з 24 вересня 2019 року по 04 жовтня 2019 року у м. Монреаль, Канада, оскільки ці обставини виникли після ухвалення судового рішення й не могли бути враховані судом. Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia, заява № 69529/01) та рішення у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v. Moldova № 2, заява № 19960/04), процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. У пункті 33 рішення у справі «Христов проти України» (заява № 24465/04) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява N 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII, у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04, пункт 42). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 34), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/39, пункт 52, ECHR 2003-IX, у справі «Желтяков проти України», заява №4994/04, пункт 43). Відтак, наведені заявником обставини не відносяться до нововиявлених, а фактично є новими обставинами, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, оскільки такі ґрунтуються на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судоми у процесі розгляду справи. З огляду на все викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Постанова в повному обсязі складена 03 серпня 2020 року. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель А.Г. Степанюк