Постанова Черкаський апеляційний суд № 2-3804/09

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1193/20Головуючий по 1 інстанції Справа №2-3804/09 Категорія: 304090000 Кальчук А.П. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2020 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2009 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк в особі Черкаської філії (далі ВАТ ВТБ банк, банк) до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У квітні 2009 року позивач ВАТ ВТБ Банк в особі Черкаської філії звернувся до суду з позовом до відповідачів як до позичальника та поручителя у кредитних зобов`язаннях. Позов обґрунтовано тим, що відповідно до кредитного договору № 41-08.01 від 31 липня 2008 року ВАТ ВТБ Банк в особі Черкаської філії було надано ОСОБА_2 кредит в сумі 25 000 грн. із строком кредитування до 30.07.2010 та із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30 відсотків річних. 31 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, на підставі якого останній зобов`язався солідарно відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за договором кредиту. Позивач свої зобов`язання по кредитному договору виконав, перерахувавши ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 25 000 грн. на підставі її заяви. Позичальниця не виконувала зобов`язання щодо належної сплати платежів за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 08.04.2009 виникла заборгованість за кредитом в сумі 21792,08 грн., заборгованість за відсотками в сумі 2291,94 грн., а всього 24084,02 грн. У зв`язку з вищевикладеним банк просив суд розірвати кредитний договір №41-08 від 31 липня 2008 року, стягнути із відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 24084,02 грн. та судові витрати. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2009 року позов задоволено. Розірвано кредитний договір № 41-08.01 від 31.07.08. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором 24084,02 грн., судовий збір 240,84 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 30 грн., а всього 24354,86 грн. Рішення суду мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував передбачених кредитним договором зобов`язань із погашення кредитної заборгованості за укладеним договором, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з позичальника та поручителя. На вказане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом першої інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Апелянт зазначає, що дізнався про оскаржуване рішення 01.06.2020 після вручення йому постанови державного виконавця про арешт його коштів. Суд першої інстанції не надсилав йому ухвалу про відкриття провадження у справі, судові повістки не було вручено особисто скаржнику. Суд повинен був ухвалити заочне рішення. Матеріали справи не містять відомостей про надсилання кредитором поручителю вимоги про погашення заборгованості позичальника, що передбачено ч. 4 ст. 559 ЦК України. В копії наданого банком договору кредиту відсутні положення цього договору з 4.3 по 8.4. В матеріалах справи відсутні: графік погашення кредиту, який є невід`ємною частиною договору, сукупна вартість кредиту, номер банківської картки, рух коштів по рахунку, договір банківського рахунку. Банк нараховував проценти по підвищеним ставкам, про що не було повідомлено відповідачів. Суд неправомірно стягнув кошти на підставі положення договору про сплату банкові 2% від суми кредиту за управління кредитом. Черкаська філія ВАТ ВТБ Банк не є юридичною особою, не внесена до реєстру банків, тому не може бути кредитором. В матеріалах справи відсутні докази про отримання відповідачем будь-яких коштів у позику. Судом не досліджено договір поруки. Суд проігнорував, що банк не звертався до поручителя про договірне списання коштів з рахунку поручителя. Вказані порушення апелянт вважає достатньою підставою для скасування рішення. В апеляційній скарзі просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи встановлено, що 31.07.08 між ВАТ ВТБ Банк та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 41-08.01 про надання позичальниці кредиту в розмірі 25000 грн. зі строком на 2 роки до 30.07.2010 з процентною ставкою 30% річних. Згідно п. 4.1. кредитного договору відповідачка ОСОБА_2 зобов`язалась повернути одержаний кредит та сплатити нараховані проценти за користування кредитом у валюті кредиту до 30.07.2010 у розмірі та порядку, встановленому п.п. 8.1, 8.2, 8.3 кредитного договору. У п. 4.3 договору кредиту зазначено, що позичальник зобов`язаний сплатити банку грошові кошти в розмірі 2% від суми кредиту в день підписання кредитного договору. Положення договору з п. 4.4. до 8.3 в наданому банком примірнику договору кредиту відсутні. Відповідно до п. 8.6. договору кредиту погашення кредиту та сплата процентів за користування кредитом може здійснюватись поручителем, майновим поручителем, гарантом та будь-якою іншою особою. За п. 8.7 у разі настання строку виконання будь-якого зобов`язання позичальника за цим договором банк має право, в тому числі, вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором від поручителя (гаранта). Пунктом 9.1 кредитного договору передбачено, що у випадку прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення та/або сплати процентів, а також комісій позичальник сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 0,5 процента в день від суми невиконаних зобов`язань. Вказана неустойка розраховується по дату повного виконання всіх зобов`язань по погашенню заборгованості. Згідно з п. 10.4 невід`ємною частиною цього кредитного договору є Графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг. В матеріалах справи відсутні графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг. Згідно з договором поруки від 31.07.2008, укладеним між банком та ОСОБА_1 , останній поручився перед банком за виконання позичальником зобов`язань, що передбачені договором кредиту. Відповідно до п. п. 3, 4 договору поруки поручитель має право самостійно виконувати зобов`язання за кредитним договором, у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники. Відповідно до п. 6 у разі настання строку виконання будь-якого зобов`язання за кредитним договором та/або у разі невиконання (у т.ч. неналежного виконання) позичальником зобов`язань за кредитним договором, банк має право на договірне списання з рахунків поручителя суми боргу (а.с. 7). 31.07.2008 ОСОБА_2 звернулась до банку з заявою, якою просила перерахувати кредитні кошти з її позичкового рахунку на картковий рахунок в сумі 25000 грн. відповідно до кредитного договору №41-08.01 від 31.07.2008 (а.с. 8). Відповідно до розписки ОСОБА_2 отримала платіжну картку 31.07.2008 (а.с. 9). Як вбачається з розрахунку заборгованості по кредиту та відсотках позичальника ОСОБА_2 відповідно до кредитного договору №41-08.01 від 31.07.2008 станом на 08.04.2009 за нею рахується заборгованість за кредитом в сумі 21792,08 грн., заборгованість за відсотками в сумі 2291,94 грн., а всього 24084,02 грн. (а.с. 10). В судовому засіданні 06.10.2009 ОСОБА_2 позов визнала, не заперечувала щодо стягнення заборгованості, вказала, що заборгованість утворилась у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем (а.с. 25-26). Відповідач ОСОБА_1 участь у судових засіданнях не брав. У позові банк пред`являв вимогу про стягнення в солідарному порядку із відповідачів заборгованості за кредитом в розмірі 24084,02 грн., що складається з тіла кредиту в розмірі 21792,08 грн. та відсотків в розмірі 2291,94 грн. З матеріалів справи суд установив та це не оскаржувалось позичальником, що ОСОБА_2 отримала в кредит 25000 грн. від ВАТ ВТБ банк на підставі кредитного договору №41-08 від 31.07.2008. Крім того, ОСОБА_2 визнала, що погашення за кредитом не здійснювала, в результаті чого порушила взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, проти задоволення позову не заперечувала. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таким чином, не потребує доказування той факт, що ОСОБА_2 отримала в кредит кошти на підставі кредитного договору від 31.07.2008 та порушила зобов`язання щодо повернення отриманих коштів. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Строк кредитування визначено договором кредиту на два роки до 30.07.2010 (п. 1.1. договору кредиту). Вимогу про стягнення коштів у зв`язку з порушенням боржником своїх зобов`язань за кредитом банк пред`явив 10.04.2009, тобто до закінчення строку кредитування. Матеріали справи не містять підтверджень про направлення банком на адреси відповідачів досудових вимог про погашення заборгованості. Однак, це є правом банку, а не його обов`язком. Розрахунок заборгованості складений станом на 08.04.2009. Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Докази, що містяться в матеріалах справи, є достатніми для висновку про те, що позичальниця отримала в кредит кошти від позивача та порушила свої зобов`язання з його повернення. Отже, враховуючи, що позичальниця визнавала свій борг перед кредитором, що позивач пред`являв вимогу про стягнення заборгованості до закінчення строку кредитування, тому вимога банку про розірвання договору та стягнення тіла кредиту із процентами є цілком законною. Щодо стягнення заборгованості з поручителя, то колегія суддів враховує наступне. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється. Наявний у договорі п. 12, яким встановлено, що порука втрачає чинність після повного виконання боргових зобов`язань, не може вважатися строком його дії, оскільки не відповідає змісту статей 251, 252 ЦК України, якими визначено, що настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Крім того, слід зауважити, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Враховуючи, що банк звернувся з позовними вимогами під час дії строку кредитування та під час дії поруки, то вимога банку про солідарне стягнення з поручителя простроченої заборгованості за тілом кредиту та відсотками є цілком законною. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд повинен був ухвалити заочне рішення, оскільки відповідач ОСОБА_2 брала участь у судових засіданнях. Посилання апелянта на те, що договір кредиту містить не усі сторінки, не є підставою для відмови у позові, оскільки за матеріалами справи встановлено факт виникнення між банком та ОСОБА_2 кредитних відносин, а наявні положення договору є достатніми для обґрунтування вимог позивача в частині стягнення тіла кредиту та процентів за користування. Аргументи скаржника про незаконне включення до умов договору положення про плату за управління кредитом не має значення для вирішення спору, оскільки позивач не ставив вимогу про стягнення плати за управління кредитом. Розрахунок заборгованості перевірено колегією суддів, сумнівів у його правильності не викликає. Посилання в апеляційній скарзі на нечесну підприємницьку діяльність не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду. Суд розглянув аргументи апелянта про те, що позивач не мав права видавати кредит, оскільки не є юридичною особою, що суд не перевірив позичковий рахунок, на який банк перерахував кошти. Такі доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, є безпідставними та необґрунтованими та не впливають на висновок суду про наявність підстав для розірвання договору кредиту та солідарного стягнення із відповідачів виниклої заборгованості. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на довільному тлумаченні норм закону та не спростовують висновки суду першої інстанції. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. Справа в даному випадку є малозначною. Згідно ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2009 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді