Постанова Київський апеляційний суд № 758/2291/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 31 липня 2020 року місто Київ Справа №758/2291/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Лівінського С.В. (суддя-доповідач), Березовенко Р.В., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва, у складі судді Ларіонової Наталії Миколаївни, від 24 лютого 2020 року, у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу на стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої дитини, В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу. Просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі ј частини від всіх видів доходів ОСОБА_2 , але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення даної заяви до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року у видачі судового наказу відмовлено. ОСОБА_1 з ухвалою районного суду не погодилася та подала апеляційну скаргу. Вказала, що обставини встановлені судом не відповідають матеріалам справи. Просила ухвалу районного суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до Подільського районного суду міста Києва. Відповідач своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу не скористався і своїх заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відмовляючи у видачі судового наказу районний суд виходив з того, що дана справа підсудна Оболонському районного суду міста Києва. Такі висновки суду, на думку колегії суддів, не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Вирішуючи питання про прийняття до провадження справ, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції. Отже, згідно з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у пункті першому статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу. Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру. У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання. Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення. У статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Статтю 162 ЦПК України встановлено, що заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. За загальним правилом територіальної підсудності позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України). Статтею 28 ЦПК України передбачений вичерпний перелік підстав визначення підсудності за вибором позивача. Зокрема в силу частини першої статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Цією нормою передбачено підсудність за вибором позивача для позовних вимог про стягнення аліментів. Так, згідно довідки №3007-5000265699 від 07 лютого 2020 року, ОСОБА_2 фактично проживає(перебуває) за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться у Подільському районі. За наведеного, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, а ухвалу районного суду, на підставі п. 4) ч. 1 ст. 379 ЦПК України, через порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ч. 13 ст. 7, п. 6) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 379, ст. 381- 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року скасувати, та направити справу для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Оскільки розгляд справи проведено без повідомлення (виклику) учасників справи, касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках визначених ст. 389 ЦПК України. Судді: С.В. Лівінський, Р.В. Березовенко, В.А. Нежура