Постанова 4805 № 274/3955/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/3955/20 Головуючий у 1-й інст. Корбут В. В. Категорія 63 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С., суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І. з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 274/3955/20 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Державний вищий навчальний заклад "Бердичівський коледж промисловості, економіки та права", про визнання протиправними дій та скасування статусу гуртожитку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2020 року, постановлену під головуванням судді Корбута В.В. у м. Бердичеві, в с т а н о в и в : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом, в обгрунтування вимог якого зазначила, що рішенням № 5 від 01.12.1989 спільного засідання адміністрації і профкому трудового колективу виробничого об`єднання «Прогрес» оператору цеху № 26 ОСОБА_2 було виділено квартиру АДРЕСА_1 , куди позивачі вселилися на підставі житлового ордеру №150 у 1989 році. В подальшому частину зазначеного сімейного гуртожитку переобладнано в будинок для малосімейних. Станом на 01.07.1997 (період завершення проведення забудови житлових будинків заводом «Прогрес») їх сім`я перебувала в черзі під № 56 на отримання квартири. В тому ж році на підставі ордеру № 59 їх сім`ї було додатково виділено АДРЕСА_2 в цьому гуртожитку, де вони постійно проживали та були зареєстровані протягом 30 років. 20.09.2010 сімейний гуртожиток, в якому проживали та проживають на постійній основі з постійною пропискою працівники заводу «Прогрес» було передано по акту приймання-передачі на обслуговування ДВНЗ «Бердичівський коледж промисловості, економіки та права». З метою приватизації кімнат гуртожитку, в яких вони проживають з 1989 року ними було порушено питання про передачу частини гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердичева. Впродовж 2011-2012 років були виконані всі необхідні вимоги, передбачені чинним законодавством щодо передачі вказаних приміщень, зокрема, прийняті відповідні рішення ДВНЗ «Бердичівський коледж промисловості, економіки та права», Бердичівської міської ради та Міністерства. Однак, в подальшому на звернення ДВНЗ «Бердичівський коледж промисловості, економіки та права» та позивача Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України не було вчинено жодних дій стосовно розгляду порушеного питання, посилаючись на втрату переданих актів, зміну кадрового складу Міністерства, а також його реорганізацію. Згодом Міністерство листом від 07.08.2013 року № 1/11-12726 повідомило їх про те, що у Міністерства відсутні правові підстави на передачу кімнат гуртожитку у зв`язку тим, що в Господарському суді Житомирської області знаходиться справа про визнання банкрутом МК ВЖРЕП № 3 м. Бердичева. В подальшому, на їх прохання завершити вказаний процес передачі житлових приміщень, Міністерство освіти і науки України своїми відповідями №1/11-1405 від 12.02.2019 року та №1/11-1693 від 20.02.2019 року повідомило сім`ю ОСОБА_3 про те, що будівля гуртожитку має статус гуртожитку для студентів, у зв`язку з чим Міністерство відмовляється передавати їх житлові приміщення у комунальну власність. Зазначила, що жодних рішень та жодних документів щодо присвоєння гуртожитку статусу - гуртожиток для студентів не існує, гуртожиток є сімейним гуртожитком, а через бездіяльність відповідача, вони позбавлені можливості реалізувати своє право на приватизацію житлових приміщень, в яких вони проживають з 1989 року. Посилалась на те, що згідно Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою РМ УРСР від 03.06.1986 №208 гуртожиток, в якому вона проживає разом із сім`єю завжди відносився і є гуртожитком для проживання сімей і будь-яка подальша зміна його статусу неприпустима. Вважає, що присвоєння гуртожитку по АДРЕСА_3 статусу гуртожиток для проживання студентів здійснено із порушенням чинного законодавства, у зв`язку із чим просила визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо присвоєння зазначеному гуртожитку статусу гуртожиток для проживання студентів вищих навчальних закладів та скасувати такий статус. Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2020 року відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зокрема зазначає, що спір носить приватно-правовий характер, оскільки порушені її права на користування і приватизацію кімнат гуртожитку, які були виділені її сім`ї саме як в сімейному гуртожитку, а питання щодо присвоєння статусу гуртожитку є діями органу Міністерства освіти і науки України як органу, що здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами державної власності, не здійснюючи при цьому жодних владних управлінських функцій. Відтак справа повинна розглядатися судом загальної юрисдикції. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя вважав, що спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів та не може вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Суд виходив з того, що предмет і підстава позову ОСОБА_1 жодним чином не пов`язані з майновими правами, виконанням чи невиконанням цивільно-правових угод, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Міністерства освіти та науки України, яке діє як суб`єкт владних повноважень. З такими висновками погодитись не можна з огляду на наступне. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.1,2 ч.1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст. 4 КАС України). Юрисдикціяадміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч.1 ст. 19 КАС України). Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абз.1 ч.1 ст. 19 ЦПК України). З огляду на наведені вище нормативні положення не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та фізичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 просить визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо присвоєння гуртожитку по АДРЕСА_3 , в якому мешкає вона та її сім`я, статусу - гуртожиток для проживання студентів вищих навчальних закладів та скасувати такий статус. З позовної заяви вбачається, що вимоги позивача направлені на захист житлового права та права власності позивача. Таким чином, спір у цій справі має приватноправовий характер, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що у березні 2020року позивач зверталась з даним позовом до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області і 16 березня 2020 року суд постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі та роз`яснив право позивача на звернення з цим позовом в порядку адміністративного судочинства до Житомирського окружного адміністративного суду. В подальшому позивач звернулась із вказаним позовом до Житомирського окружного адміністративного суду і ухвалою цього суду від 2 червня 2020 року у відкритті провадження було відмовлено з тих підстав, що позов ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України. ОСОБА_1 знову звернулась із зазначеною позовною заявою до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області, проте ухвалою цього суду від 22.06.2020 у відкритті провадження знову було відмовлено з підстав того, що спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів та не може вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Отже вбачається, що позивач тричі зверталась з позовом про визнання протиправними дій та скасування статусу житлового приміщення (перший та третій раз - в порядку цивільного судочинства та другий раз в порядку адміністративного судочинства). Ухвалами судів у відкритті провадження відмовлено. Отже, юрисдикційні конфлікти створили позивачеві перешкоди в доступі до правосуддя. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі N 158/534/16-а (провадження N 11-835апп18) зазначила, що позивач неодноразово звертався за вирішенням спору як до судів адміністративної, так і цивільної юрисдикцій, а тому непослідовність національного суду створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист, поставила під загрозу сутність гарантованого ЄСПЛ права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. А тим часом ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами, вказував, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», заяви № 7714/06 та № 23654/08), рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), в якому визнано, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07), у якому зроблено висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції. З огляду на наведене, а також ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22.06.2020 було необгрунтовано повторно відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними дій та скасування статусу гуртожитку. Враховуючи вищенаведене, ухвала судді суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права. За таких обставин, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки вирішення питання щодо відкриття провадження або відмови у відкритті провадження у справі належить до компетенції суду першої інстанції, а не до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2020 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Повний текст постанови складено 29.07.2020. Головуючий Судді