Постанова Житомирський апеляційний суд № 274/7007/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/7007/19 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю. Категорія 8 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б., суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С., за участю секретаря Бірюченка Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/7007/19 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , Бердичівської міської ради, Управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання незаконним розпорядження про приватизацію квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборони на відчуження квартири, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю., ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що з народження й до цього часу зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Наймачем даного житла була його мати ОСОБА_3 . В подальшму йому стало відомо, що 15 листопада 2005 року його мати звернулася до органу приватизації із заявою про безкоштовну передачу їй у власність зазначеного житлового приміщення. На підставі розпорядження органу приватизації 17 листопада 2005 року на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на цю квартиру. 13 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та АТ КБ ПриватБанк був укладений договір іпотеки, відповідно до якого зазначена квартира була передана в іпотеку банку. Позивач зазначає, що при приватизації даного житлового приміщення були порушені його права, оскільки він постійно проживав та був зареєстрований за вказаною адресою й, будучи членом сім`ї ОСОБА_3 , мав право на приватизацію цієї квартири. Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним розпорядження Відділу з надання житлово-комунальних послуг виконкому Бердичівської міської ради №16411 від 15 листопада 2005 року. Також просив визнати недійсними свідоцтво про право власності на житло, видане Відділом з надання житлово-комунальних послуг виконкому Бердичівської міської ради 17 листопада 2005 року, та договір іпотеки, укладений 13 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та АТ КБ ПриватБанк. Окрім того, просив скасувати заборону на відчуження квартири АДРЕСА_2 . Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилачись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове,- про задоволення позову. Зокрема, зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку щодо пропуску ним строку позовної давності, адже матеріали справи не містять доказів того, що у 2015 році йому було достеменно відомо про приватизацію вказаної квартири. В судовому засіданні представники Бердичівської міської ради та АТ КБ ПриватБанк не визнали доводи, викладені в апеляційній скарзі. Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. В судовому засіданні встановлено, що 15 листопада 2005 року ОСОБА_3 звернулася до органу приватизації із заявою, в якій просила передати їй у приватну власність квартиру АДРЕСА_2 . На підставі розпорядження органу приватизації №16411 17 листопада 2005 року Відділом з надання житлово-комунальних послуг виконкому Бердичівської міської ради на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 . 13 жовтня 2006 року ОСОБА_3 уклала з АТ КБ ПриватБанк договір іпотеки, відповідно до якого передала в іпотеку банку зазначену квартиру. Судом першої інстанції встановлено, що на момент приватизації у вказаній квартирі, окрім наймача ОСОБА_3 , проживали та були зареєстровані її діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Відповідно до положень ч.2 ст.8 Закону України Пр приватизацію державного житлового фонду передача займаних квартир ( будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). У разі приватизації житла, у якому постійно проживають на законних підставах також неповнолітні діти, потрібна письмова заява їх законного представника щодо згоди на приватизацію з урахуванням інтересів неповнолітніх. Відповідно до п.5 Положення про порядок передачі квартир ( будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року за №56, передача займаних квартир ( будинків) здійснюється в приватну ( для одиноких наймачів) та у спільну ( сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх ( віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим виначенням уповноваженого власника квартири ( будинку). До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі ( будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло. Пунктами 20 та 21 Положення також передбачено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири ( будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України Про приватизацію державного житлового фонду. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що при приватизації вказаної квартири лише на ім`я матері позивача були порушенні права ОСОБА_1 , оскільки він, будучи неповнолітнім членом сім`ї наймача, постійно проживав у вказаній квартирі та відповідно до вищезазначених положень законодавства нарівні із ОСОБА_3 мав право на безкоштовну передачу у власність цього житла. Водночас, суд відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Так, за правилами ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до положень ч.ч.3 та 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Матеріали справи свідчать, що АТ КБ ПриватБанк, заперечуючи проти позову, звернулось до суду із заявою про застосування строку позовної давності. Як встановлено судом першої інстанції, у провадженні Бердичівського міськрайонного суду перебувала цивільна справа за позовом АТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою суду від 9 квітня 2015 року ОСОБА_1 залучено до участі у справі в якості третьої особи та 24 квітня 2015 року судова повістка про виклик до суду була отримана ОСОБА_3 для передачі ОСОБА_1 . В подальшому у даній справі АТ КБ ПриватБанк позовні вимоги були уточнені та ОСОБА_1 набув статусу відповідача. Таким чином, суд першої інстанції, взявши до уваги презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 у квітні 2015 року мав можливість дізнатися про приватизацію даної квартири лише на ім`я своєї матері. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 серпня 2020 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: