Ухвала КАС ВС № 280/2619/19

УХВАЛА 30 липня 2020 року м. Київ справа № 280/2619/19 адміністративне провадження № К/9901/18593/20 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі 280/2619/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне територіальне управління юстиції в Запорізькій області, про визнання протиправними та скасування рішень, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), в якому просив: - визнати незаконним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 15 січня 2019 року, яке оформлено протоколом від 15 січня 2019 року №78/01/19, в частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження; - визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №228/7 від 28.01.2019 «Про накладення на арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження». 05 листопада 2019 року рішенням Запорізького окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), яке оформлено протоколом №78/01/19 від 15 січня 2019 в частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №228/7 від 28 січня 2019 року «Про накладення на арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, б. 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1536 грн. 80 коп. На вказані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 27 липня 2020 року. У касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок з питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, викладений у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 927/1191/14 та від 08 травня 2018 року у справі № 904/5948/16. Міністерство юстиції України вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, а саме статті 1291 Конституції України, статті 115, частини першої статті 45 Господарського процесуального кодексу України, частини третьої статті 98 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Однак, відповідач покликаючись на існування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 927/1191/14 та від 08 травня 2018 року у справі № 904/5948/16 не навів обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справах № 927/1191/14 і № 904/5948/16 є подібними. Крім того, відповідач не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, вважає їх такими, що прийняті з порушеннями статей 72, 90, 242 КАС України, без повного з`ясування всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, без повного дослідження доказів, які були надані суду відповідачем, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи. Суд вважає у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставини справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Отже, оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач покликаючись на постанову Верховного Суду не обґрунтував, що ця постанова ухвалена у справах за подібними відносинами із цією справою та не зазначив щодо застосування якої конкретної норми права містить висновок у цій постанові. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відповідач покликаючись на постанову Верховного Суду не обґрунтував, що ця постанова ухвалена у справах за подібними відносинами із цією справою та не зазначив щодо застосування якої конкретної норми права містить висновок у цій постанові. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі 280/2619/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне територіальне управління юстиції в Запорізькій області, про визнання протиправними та скасування рішень - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Шевцова