Постанова 4855 № 580/3625/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3625/19 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Суркової Д.О., за участю представників сторін: від позивача - ОСОБА_1, адвокат Чубар Т.М., від відповідача - Коваленко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправними і скасування актів, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Черкаській області (далі - відповідач, ГУ НП у Черкаській області) про визнання протиправними та скасування актів від 07 листопада 2019 року про розслідування нещасного випадку та від 08 листопада 2019 року про нещасний випадок невиробничого характеру, зобов`язання відповідача скласти відповідні акти, зазначивши, що нещасний випадок стався з позивачем у період проходження служби і пов`язаний з виконанням службових обов`язків та стягнення моральної шкоди у сумі 250000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за наслідками повторного розслідування нещасного випадка відповідачем складено акти, які є необґрунтованими, та такими, що ігнорують рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року та суперечать дійсним обставинам, оскільки нещасний випадок з ним трапився в період проходження служби та під час виконання службових обов`язків. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними акт форми Н-5* від 07 листопада 2019 року розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем 14 серпня 2018 року, та акт форми НТ* від 08 листопада 2019 року № 44 про нещасний випадок невиробничого характеру. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області провести нове розслідування нещасного випадку та скласти акт розслідування нещасного випадку форми Н-5*, зазначивши, що цей випадок пов`язаний з виконанням позивачем службових обов`язків, та акт про нещасний випадок виробничого характеру, що стався у період проходження служби і пов`язаний з виконанням позивачем службових обов`язків за формою Н-1*. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3500,00 грн. Не погоджуючись із рішенням суду, сторони звернулись з апеляційними скаргами. ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення у відповідній частині ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Наголошує на тому, що докази на обґрунтування розміру моральної шкоди не було надано суду внаслідок відмови в задоволенні клопотання повивача про призначення судово-психіатричної експертизи, на розгляд якої і було постановлено питання завдання моральної шкоди з психологічної точки зору та її розмір. Витрати на правову (правничу) допомогу позивача можуть бути зменшені тільки за клопотанням відповідача. Однак, такого клопотання під час розгляду справи відповідачем подано не було. ГУ НП у Черкаській області просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову, оскільки таке прийняте на підставі не повно досліджених доказів, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що комісія з розслідування нещасного випадку встановила, що позивач, як працівник поліції не ефективно відреагував на протиправні дії жінки, чим не забезпечив припинення з боку такої особи правопорушення та не застосував до неї необхідного, пропорційного та ефективного заходу примусу, передбаченого Законом України «Про Національну поліцію». Також комісія дійшла висновку, що травма отримана позивачем внаслідок порушення ним службової (трудової) дисципліни. Звертає увагу суду на те, що звернення за медичною допомогою та перебування на лікарняному з 15 серпня 2018 року грубо порушує Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ України. Вирок суду, на який посилається місцевий суд, підтверджує наявність вини особи, яка заподіяла позивачу тілесні ушкодження, однак не спростовує, що нещасний випадок стався внаслідок порушення службової дисципліни. У відзиві на апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи №580/268/19 судом встановлено, що позивач звертався до травмпутнка 14 червня 2018 року з приводу травми, яку отримав під час виконання службових обов`язків. Також судом встановлено відсутність доказів порушення позивачем службової дисципліни та застосування до нього дисциплінарного стягнення. Додатково наголошує, що зобов`язання відповідача скласти відповідні акти є належним способом захисту порушених прав, з метою відновлення яких подано позов. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню із закриттям провадження у справі, з таких підстав. Судом установлено, що на виконання ухвали слідчого судді Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 серпня 2018 року, згідно з наказом ГУ НП в Черкаській області № 2117 від 13 серпня 2018 року, працівники слідчого управління ГУ НП в Черкаській області, у тому числі позивач, здійснили виїзд з метою проведення обшуку житла чи іншого володіння. 14 серпня 2018 року близько 09 год. 30 хв. позивач разом з колегами і понятими прибули до будинку за відповідною адресою. Поряд з домоволодінням знаходились ОСОБА_2 зі своїм чоловіком, які є власниками будинку. Підійшовши до них, працівники поліції пред`явили посвідчення та повідомили мету прибуття. Після чого було розпочато слідчу дію: ОСОБА_3 зачитував ухвалу, а ОСОБА_4 проводив відеофіксацію. Протягом всього часу зачитування ухвали ОСОБА_2 поводила себе агресивно. Спочатку вона наголошувала, що заперечує проти проведення обшуку, намагалась увійти в свій будинок, але їй в цьому перешкодив позивач, пред`явивши службове посвідчення. Після чого ОСОБА_2 почала провокувати конфлікт, нецензурно висловлювалась, погрожувала поліцейським фізичною розправою. У ході даного конфлікту ОСОБА_3 зазначив, що обшук є безперервною дією та всі його учасники повинні слідкувати за його проведенням. ОСОБА_2 було запропоновано заспокоїтися та повідомлено, що обшук обов`язково відбудеться, а за перешкоджання слідчим діям, її може бути притягнуто до відповідальності. Слідчий Гуржій О.В. продовжив зачитувати ухвалу. Громадянка ОСОБА_2 знову намагалась залишити місце проведення слідчої дії, штовхатись, провокувати бійку, кричати, нецензурно виражатись. Згодом ОСОБА_2 почала тікати, за нею побіг позивач, щоб зупинити та повернути її назад. Наздогнавши ОСОБА_2 , капітан поліції ОСОБА_5 в черговий раз повідомив, що обшук є безперервною дією та залишати місце слідчої дії заборонено, на що ОСОБА_2 не зважала та продовжувала штовхатись. Ухилившись від позивача, побігла в іншому напрямку, позивач знову побіг за нею та зупинив. Після того, як ОСОБА_2 все ж таки вийшла з двору, наздогнати її пішов слідчий ОСОБА_6 , який затримав жінку біля паркану сусіднього будинку та перегородив їй шлях. У цей час до них підійшов позивач та запросив ОСОБА_2 повернутись до місця проведення слідчої дії, після чого жінка рукою вдарила позивача в ліву частину голови, в наслідок чого він відійшов назад, та вона знову підійшла до нього й рукою нанесла удар у груди. ОСОБА_1 намагався застосувати фізичну силу до ОСОБА_2 - взяти її за руки, щоб таким чином уникнути тілесних ушкоджень, але жінка, викручуючись, ліктями наносила удари по голові працівнику поліції та нігтями подряпала його обличчя, після чого заспокоїлась. Зрозумівши, що жінка заспокоїлась, позивач її відпустив. У цей час до них підійшли всі учасники слідчої дії. Через деякий час ОСОБА_2 почала голосно розмовляти та намагалась вирвати документи у ОСОБА_3 . Щоб запобігти перериванню слідчої дії позивач закрив собою ОСОБА_3 , який продовжував зачитувати ухвалу. Але ОСОБА_2 схопила позивача за футболку, почала відтягувати його, штовхнула ОСОБА_3 , а потім знову заспокоїлась. Невдовзі ситуація повторилась: ОСОБА_2 знову почала заважати ОСОБА_3 зачитувати ухвалу, позивач знову закрив собою слідчого, в результаті чого ОСОБА_2 рукою вдарила капітана поліції по правій кісті і знову заспокоїлась. У подальшому, слідчу дію було завершено в присутності всіх учасників без перешкоджань. Вказані обставини викладені в оскаржуваних актах та сторонами справи не заперечуються. Після закінчення слідчої дії позивач повідомив свого безпосереднього керівника - підполковника поліції Орищака В.О. про отримання тілесних ушкоджень, застосування фізичної сили та склав рапорт про подію до Жашківського відділення поліції Уманського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області. 14 серпня 2018 року позивач звернувся до ФАП с. Зелений Ріг Жашківського району, де при огляді було встановлено забій-грудної клітки, припухлість великого пальця, подряпини лівої щоки та підборіддя. Того ж дня о 20 год. 55 хв. позивач звернувся до травматологічного пункту КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР, де його оглянуто та встановлено діагноз: забій, часткове пошкодження капсульно-зв`язкового апарату 1-го п`ясного фалангового суглоба правої кисті (1-2 ступеня); забій м`яких тканин обличчя, скроневої ділянки зліва; садна обличчя (інфіковані). 15 серпня 2018 року позивач звернувся до ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області», де встановлено діагноз: повторна ЗЧМТ (14 серпня 2018 року - струс головного мозку; 02 червня 2017 року), цефалічний, гіпертензивно-лікворний (клінічно), легкий вегето-вестибулярний синдром. Забій, часткове пошкодження капсульно-зв`язкового апарата І пальця правої кисті; забій м`яких тканин обличчя, садни обличчя, правого плеча. На лікарняному перебував з 15 серпня 2018 року до 23 серпня 2018 року, до праці встав 24 серпня 2018 року. 28 серпня 2018 року позивач звернувся до КЗ «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради». 19 жовтня 2018 року позивач звернувся з рапортом до начальника ГУНП в Черкаській області щодо проведення розслідування нещасного випадку, який трапився з ним 14 серпня 2018 року. 02 листопада 2018 року наказом ГУНП в Черкаській області № 2795 створено комісію з розслідування нещасного випадку. 21 грудня 2018 року відповідачем складено акт форм Н-5* спеціального розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 14 серпня 2018 року близько 09 год. 30 хв. на подвір`ї домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , з одним потерпілим, у тому числі без загиблих, відповідно до якого комісія з розслідування визнала, що нещасний випадок, який стався з ОСОБА_1 , відбувся в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків, внаслідок порушення потерпілим службової дисципліни, відповідно до пункта 3.11 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346. 21 грудня 2018 складено акт форм НТ* №90 про нещасний випадок невиробничого характеру, відповідно до якого комісія з розслідування визнала, що нещасний випадок, який відбувся 14 серпня 2018 року з ОСОБА_1 , стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків, внаслідок порушення потерпілим службової дисципліни, відповідно до п. 3.11 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346. Не погоджуючись з висновками комісії, викладеними у актах за формою Н-5*, НТ* №90, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року у справі № 580/268/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано акт форми Н-5* від 21 грудня 2018 року розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 14 серпня 2018 року та акт форми НТ* від 21 грудня 2018 року № 90 про нещасний випадок невиробничого характеру; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області провести повторне розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 14 серпня 2018 року та прийняти рішення у відповідності до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах та підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у вказаному рішенні. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2019 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року залишено без змін. У подальшому на виконання зазначених рішень посадовими особами відповідача у період з 08 жовтня 2019 року по 07 листопада 2019 року проведено повторне розслідування нещасного випадку, результати якого оформлені актом розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 07 листопада 2019 за формою Н-5* та актом про нещасний випадок невиробничого характеру № 44 за формою НТ*, затвердженим начальником ГУ НП в Черкаській області 08 листопада 2019 року. Згідно з вказаними актами, за результатами повторного розслідування нещасного випадку, який стався 14 серпня 2018 року, встановлено, що нещасний випадок, який трапився з капітаном поліції ОСОБА_1 , стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків, внаслідок порушення потерпілим службової дисципліни, відповідно до пункта 3.11. Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346 (зі змінами та доповненнями від 16 лютого 2006 року № 677). Відповідно до актів про розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 07 листопада 2019 року за формою Н-5* та про нещасний випадок невиробничого характеру № 33, затвердженого начальником ГУ НП в Черкаській області 08 листопада 2019 року, капітан поліції ОСОБА_1 порушив вимоги статті 45 Закону України «Про Національну поліцію», статті 14 Закону України «Про охорону праці», недбало віднісся до забезпечення особистої безпеки та здоров`я, а саме - невміло оцінив обстановку, неефективно діяв у типовій екстремальній ситуації, що мало прояв у непрофесійних діях, незастосуванні відносно правопорушника заходів примусу. Під час розслідування вказаного нещасного випадку, з метою підтвердження/спростування звернення ОСОБА_1 , за медичною допомогою 14 серпня 2018 року до КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР, комісією з повторного розслідування Головного управління Національної поліції в Черкаській області було направлено запит від 08 листопада 2018 року № 2287/31/01-2018. Від КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР відповідачем отримано відповідь від 30 листопада 2018 року № 3127, в якій зазначено, що 28 серпня 2018 року позивач по самозверненню поступив в кардіологічне відділення зі скаргами на головний біль, нудоту, серцебиття, запаморочення, де встановили діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ступеню, криз, пройшов лікування, виписаний з поліпшенням 07 вересня 2018 року. Інформація про звернення позивача за медичною допомогою 14 серпня 2018 року до КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР відсутня. Виходячи зі змісту отриманої відповіді від КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР , комісія з повторного розслідування встановила: - розбіжності між діагнозами, встановленими в один день 28 серпня 2018 року у КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР (гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, криз) та КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР (частковий розрив капсульно-зв`язкового апарату з відривом кісткового фрагмента І п`ясно-фалангового суглобу правої кисті), а також спростовано звернення позивача до травматологічного пункту КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР 14 серпня 2018 року; - працівники поліції при проведенні слідчих дій не відреагували на протиправні дії ОСОБА_2 , чим не забезпечили припинення з боку останньої правопорушення та не застосували до неї заходів примусу, передбачених статтями 18, 44 Закону України «Про національну поліцію», статтями 1, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, 5 розділу ІІ «Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші дії», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1377. Також у зазначених вище актах зауважено, що комісією з повторного розслідування до матеріалів справи долучено Висновок службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень слідчим відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУ НП капітаном поліції ОСОБА_1 від 03 жовтня 2018 року, де у висновку за результатами перевірки, у пункті 3 вказано: «за вчинені дисциплінарні проступки, що виразились в порушенні вимог статей 18, 44 Закону України «Про Національну поліцію», статей 1, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, 5 розділу ІІ «Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші дії», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1377, відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, відносно слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУ НП капітана поліції ОСОБА_1 , обмежитись усним попередженням». Враховуючи обставини попереднього розслідування нещасного випадку та обставини встановлені повторним розслідуванням, комісія визнала, що нещасний випадок, який стався з позивачем, спричинений порушенням останнім службової дисципліни, а тому є таким, що стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків. Не погоджуючись з такими актами відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо повторної відмови позивачу у визнанні того, що нещасний випадок, який стався 14 серпня 2018 року є таким, що відбувся в період проходження служби та під час виконання ОСОБА_1 службових обов`язків, свідчать про недбале ставлення відповідача як роботодавця до вирішення такого важливого питання, як належне розслідування фактів нещасних випадків, що трапляються з поліцейськими під час виконання ними своїх службових обов`язків та під час здійснення заходів з охорони громадського порядку. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Стаття 2 та частина 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення місцевого суду не відповідає з огляду на наступне. Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження . Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. В частині 1 статті 11 цього Закону йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України Про виконавче провадження . Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а. Згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше. Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Як убачається зі змісту рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року у справі №580/268/19, судом встановлено, що нещасний випадок, який стався 14 серпня 2018 року з позивачем є таким, що відбувся в період проходження служби та під час виконання ОСОБА_1 службових обов`язків. Таким чином, оскаржувані акти форми Н-5* від 07 листопада 2019 року розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем 14 серпня 2018 року, та форми НТ* від 08 листопада 2019 року № 44 про нещасний випадок невиробничого характеру, прийняті на виконання судового рішення по справі № 580/268/19, підлягають оскарженню відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини 5 статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання. Відповідно до частини 6 цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 1291 Конституції України. З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а. За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними та скасування актів, складених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов. Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Тобто, якщо позивач вважав, протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання вищевказаного рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року у справі № 580/268/19, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (право позивача на розслідування нещасного випадку, що стався з ним 14 серпня 2018 року та прийняття рішення у відповідності до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах та підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346, з врахуванням правової оцінки, наданої судом) і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункта 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд також звертає увагу, що строк, передбачений частиною 4 статті 383 КАС України, за наявності причин, які можуть бути визнані судом у справі №580/268/19 поважними, підлягає поновленню, зокрема, з огляду на закриття провадження у справі №580/3625/19. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі Горнсбі проти Греції, Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91). У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини у справі Антонюк проти України (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні. Колегія суддів, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. У пункті 54 даного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту. При цьому, зазначений Висновок, окрім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29). Відповідно до положень частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Оскільки за результатами розгляду справи колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про визнання протиправними та скасування актів, а також зобов`язання скласти нові акти не можуть виступати предметом судового розгляду, вимога позивача про стягнення моральної шкоди не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України, а провадження у справі у відповідній частині підлягає закриттю на підставі пункта 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду та закриття провадження у справі. За змістом частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові заява про відшкодування судових витрат позивача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 33, 34, 238, 243, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Черкаській області задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року скасувати. Провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька (Повний текст постанови складений 30 липня 2020 року.)