Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6271/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6271/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора України щодо не вжиття відповідних заходів реагування за обставинами, викладеними в заявах від 02 грудня 2019 року, що призвело до тривалості злочину, яким завдано тяжких наслідків для позивача; - визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора України щодо перенаправлення його заяви від 02 грудня 2019 року, з якою він звертався особисто до Генерального прокурора України, до прокуратури Харківської області всупереч вимогам норм частини четвертої статті 7 Закону України "Про звернення громадян"; - визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора України щодо вирішення вимоги 5-ї заяви від 02 грудня 2019 року щодо його права особисто викласти аргументи особі, яка перевіряла його заяву, порушивши приписи пункту 1 частини першої статті 18 Закону України "Про звернення громадян"; - визнати протиправною бездіяльність або дії Офісу Генерального прокурора України в частині порушень законодавства про звернення громадян згідно вимог статті 15 Закону України "Про звернення громадян" та статті 40 Конституції України, щодо розгляду звернення й наданню обґрунтованої відповіді; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора України повторно розглянути заяву від 02 грудня 2019 року з забезпеченням доступу до даної заяви про вчинення злочину групою осіб з повним додатком до неї адресата - Генерального прокурора України; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора України забезпечити організацію прийому ОСОБА_1 Генеральним прокурором України, у відповідності до статті 40 Конституції України та статті 23 Закону України "Про звернення громадян" в найближчий час; - стягнути з Офісу Генерального прокурора України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на відшкодування моральної (немайнової) шкоди в розмірі 20 мінімальних заробітних плат на користь ОСОБА_1 , заподіяної йому тривалістю злочину, протиправних дій або бездіяльністю. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року у відкритті провадження в даній адміністративній справі - відмовлено у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому, суд виходив з того, що порядок розгляду заяви позивача про вчинення злочину групою осіб не регулює Закон України "Про звернення громадян", а визначений Кримінальним процесуальним кодексом України. Зазначено, що позов підлягає вирішенню відповідно до ч.1 статті 306 Кримінального процесуального кодексу України слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 зазначеного Кодексу. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаргу мотивовано тим, що справу належить розглядати саме в порядку адміністративного судочинства, а суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно з`ясував предмет спору. Зазначає, що предметом оскарження є протиправні рішення або дії (бездіяльність) відповідача, які спричинили порушення норм ч.4 статті 7 Закону України «Про звернення громадян», п.1 ч.1 статті 18 Закону України «Про звернення громадян», вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян», статті 40 Конституції України, внаслідок яких порушено конституційні права і законні інтереси тяжкохворого громадянина з інвалідністю 2-ї групи ОСОБА_1 та створено перешкоди для здійснення ним його конституційних прав і законних інтересів, що привело до тривалості вчинення злочинів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Розглянувши позовну заяву, апеляційну скаргу ОСОБА_1 та інші наявні в справі матеріали, суд дійшов висновку, що підставою для звернення з даним позовом до суду стала незгода позивача з діями Офісу Генерального прокурора України щодо скерування останнім заяви позивача про вчинене кримінальне порушення до прокуратури Харківської області замість розгляду його по суті Як вказано самим апелянтом у скарзі, звернення ОСОБА_1 до Генерального прокурора України з заявою від 02 грудня 2019 року відповідач попередньо розглянув у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» та наказу №357 Генеральної прокуратури України від 20 грудня 2017 року «Про затвердження Інструкції про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України», порушивши при цьому вимоги норм Конституції України та Закону України «Про звернення громадян». Листом Офіс Генерального прокурора України звернення ОСОБА_1 персонально до Генерального прокурора України від 02 грудня 2019 року перенаправив за належністю до Прокуратури Харківської обласної для подальшого розгляду в порядку Закону України «Про звернення громадян. З листа №04/2/2-335-19 Прокуратури Харківської області від 24 січня 2020 року вбачається, що звернення ОСОБА_1 від 02 грудня 2019 року «не містить конкретних відомостей про вчинення кримінальних правопорушень з боку працівників Шевченківської центральної районної лікарні, Шевченківської районної державної адміністрації, окремих працівників правоохоронних органів Харківської області, а саме: об`єктивну та суб`єктивну сторони, у зв`язку з чим підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на цей час не встановлено». Також з даного листа Прокуратури Харківської області вбачається «що Ваші заяви щодо неправомірних, на вашу думку, дій працівників Шевченківської центральної районної лікарні та Шевченківської районної державної адміністрації зареєстровані в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та за наслідками перевірки Шевченківським ВП Куп`янського ВП ГУ НП в області встановлено відсутність підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань». Наполягає на тому, що Прокуратурою давалася оцінка та встановлювалися ті чи інші обставини, які ним були викладені у зверненні з заявами персонально до Генерального прокурора України відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а не у відповідності до КПК України. Так як відповідно до вимог норм КПК України встановлено тільки один порядок розгляду заяв або повідомлень - це внесення відомостей до ЄРДР. Оскільки нічого не вносилося у відповідності до КПК України до ЄРДР, то і розглядалися його звернення/заяви у відповідності до Закону України «Про звернення громадян». КПК України не встановлено розгляд протиправних дій або протиправної бездіяльності, які були вчинені відповідачем - Офісом Генерального прокурора України щодо порушень норм Конституції України та Закону України «Про звернення громадян». Разом з тим, зі змісту позовної заяви, а також з додатків, що до нього долучено, зокрема, заяв про вчинення злочину, скарги прокурору, вбачається, що позивачем подано заяви про кримінальне правопорушення, в яких позивач просить, зокрема, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлені ним відомості про обставини, що можуть свідчити про ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 статті 366 та ч. 3 статті 382 Кримінального кодексу України. Аналогічні документи ОСОБА_1 було долучено до заяви, що подавалася ним до Офісу Генерального прокурора України. При цьому, порушеним у позові питанням є правомірність дій Генерального прокурора України щодо вирішення заяви позивача про вчинення злочину групою осіб. Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем оскаржуються дії відповідача щодо нездійснення реєстрації заяви про кримінальне правопорушення у Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань, з огляду на що Офіс Генерального прокурора України в даному випадку не здійснював щодо позивача жодних владно-управлінських функцій, а здійснював повноваження, врегульовані Кримінальним процесуальним кодексом України, тому даний спір має вирішуватися в порядку кримінального провадження. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно пунктів 1, 2 ч.1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 статті 4 КАС України). За правилами п.1 ч.1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (п.2 ч.2 статті 19 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Водночас юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійсненням оперативно - розшукової діяльності та здійсненням нагляду за проведенням відповідної діяльності виконують не владні управлінські функції, а процесуальні функції. З огляду на викладене такі спори не випливають із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів. Завданнями кримінального судочинства відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Пунктами 10 та 19 ч.1 статті 3 КПК України встановлено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого Законом України про кримінальну відповідальність; сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники. Отже, кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінального процесуального кодексу України порядок діяльності, зокрема, слідчих, керівників органу досудового розслідування, прокурорів щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу з метою захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів. Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, спір, що виник у відносинах між особою та прокуратурою, слідчими, органом дізнання під час організації оперативно - розшукової діяльності та здійсненням нагляду за проведення відповідної діяльності, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб щодо порядку здійснення оперативно - розшукової діяльності регламентовані Кримінально процесуальним кодексом України. Як зазначалося вище, судом встановлено, що позивачем оскаржуються (у заяві до відповідача) дії щодо нездійснення реєстрації заяви про кримінальне правопорушення у Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань, та дії (у позові) щодо подальшого скерування заяви до прокуратури Харківської області в порядку статті 7 Закону України «Про звернення громадян», з огляду на що відповідач, в даному випадку, не здійснює щодо позивача владно-управлінських функцій, а здійснює повноваження, врегульовані Кримінальним процесуальним кодексом України. Згідно п. 1 ч.1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи права оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність слідчих, органів досудового розслідування, прокуратури. Але, таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності слідчих, органів досудового розслідування, прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Захист прав і свобод людини при провадженні кримінальної справи може здійснюватися шляхом оскарження окремих процесуальних дій чи бездіяльності слідчих, органів досудового розслідування, прокуратури до суду у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. У зв`язку з викладеним колегія суддів дійшла висновків, що суд першої інстанції вірно зазначив, що позов підлягає вирішенню відповідно до ч.1 статті 306 Кримінального процесуального кодексу України слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 КПК України. Згідно п.1 ч.1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються, оскільки є помилковими. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін. Згідно ч. 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст рішення виготовлено 28 липня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев