Постанова Дніпровський апеляційний суд № 200/3317/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5710/20 Справа № 200/3317/19 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В. І. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Каратаєвої Л.О. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2019 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: 28 лютого 2019 року АТ КБ ПриватБанкзвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за договором б/н від 24.02.2009 року у розмірі 123956,48 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (а.с.1-3). Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору від 24.02.2009 року в сумі 123956 грн. 48 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом 7278 грн. 56 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом з 24.02.2009 по 29.09.2017 - 116677 грн. 92 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 1921 грн. (а.с.31-32). Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі (а.с.34-39). Частиною 3 ст. 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2009 року між Банком та відповідачем укладено кредитний договір №б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою 30 відсотків на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов`язався своєчасно повертати кредит, нараховані відсотки у відповідності до умов кредитного договору. Дотепер відповідач свої обов`язки виконує неналежним чином та станом на 31.01.2019 року має заборгованість за кредитом в сумі 393048 грн. 49 коп. Проте, позивач просив стягнути 123956,48 грн., яка складається з 7278, 56 грн. - заборгованість за кредитом; 116677, 92 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 24.02.2009 по 29.09.2017. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач має заборгованість перед позивачем за кредитним договором, яка до цього часу не погашена, а тому підлягає стягненню. Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як вбачається з матеріалів справи, 24 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ ПриватБанк з заявою про оформлення на своє ім`я кредитної картки Кредитка Універсальна 30 днів пільгового періоду з бажаним кредитним лімітом в розмірі 1000 грн., базовою процентною ставкою по кредиту 3,00% на місяць на залишок заборгованості (а.с.7). За твердженнями позивача, підписавши заяву, відповідач погодився з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку. Проте суд не може погодитися з таким висновком з огляду на наступне. Так, дійсно згідно із ч. 3 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Між тим, Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» було дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Крім того, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 24 лютого 2009 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Згідно із розрахунком заборгованості, доданого до позовної заяви, відповідач зобов`язання щодо повернення суми кредиту не виконав, у зв`язку з чим станом на 31 січня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 393048,49грн., з яких 7278,56 грн. заборгованість за кредитом; 379901,63 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5868,30 грн. заборгованість за пенею і комісією (а.с. 4-5). Проте позивач просив стягнути лише заборгованість за кредитом в сумі 7278,56 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 116677,92 грн. Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором від 24.02.2009 року, останній платіж на виконання умов договору ОСОБА_1 внесено 01 січня 2016 року. Після з цієї дати виникла прострочена заборгованість, яка складає заборгованість за кредитом, пред`явленого до стягнення за даним позовом та відсотків. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу). Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Згідно зі ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530, 631 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. При цьому переривання позовної давності можливо лише в межах строку позовної давності. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідач заявив про застосування строку позовної давності. Аналізуючи умови кредитного договору сторін у цій справі та зміст зазначених правових норм, необхідно дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України). Таким чином, на підставі наявних у матеріалах справи доказах, поданих сторонами, суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності звернення до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки останній платіж на виконання умов договору внесений відповідачем 01 січня 2016 року, а тому строк позовної давності розпочався спочатку з 01 січня 2016 року та закінчився 01 січня 2019 року, а позивач до суду із цим позовом звернувся у 28 лютого 2019 року. Зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог. Згідно ст.141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2881,50 грн. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2019 року скасувати. В задоволені позову акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1д) на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2881,50 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 29 липня 2020 року. Судді: