Постанова 4818 № 623/460/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2020 року м. Харків справа № 623/460/20 провадження № 22-ц/818/2161/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: судді - Тичкової О.Ю., суддів - Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Касаційний цивільний суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 вересня 2019 року в складі судді Винниченко П.П., установив: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою, у якій просив визнати незаконною ухвалу Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року по справі № 623/3438/19. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ухвалою від 23 січня 2020 року Касаційний цивільний суд повернув його касаційну скаргу на судове рішення Харківського апеляційного суду по справі № 623/3438/19. Зазначена ухвала не ґрунтується на вимогах закону, оскільки нормами цивільного процесуального законодавства України та Конституції України передбачена можливість громадян звертатися до суду на російській мові. Повернення касаційної скарги порушує його права на використання російської мови. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2020 року відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 . Суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 про визнання незаконною ухвали Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суд відмовив у відкритті провадження на підставі п. 1 ч.1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області ухвалене не по суті його вимог. Предметом позову є порушення його цивільних прав органом державної влади. Мотивувальна частина судового рішення не відповідає вимогам законодавства, оскільки застосовані норми, які не регулюють виниклі правовідносини. А ті норми, які регулюють правовідносини та використані позивачем, судом помилково не застосовані. Суд недоречно послався на документи Консультативної ради Європи, оскільки відповідно до даних мережі Інтернет такого органу не існує. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до статей 126, 129 Конституції України законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. Зі змісту позовних вимог позивача чітко вбачається, що предметом спору є виключно процесуальні дії судді при здійсненні правосуддя, а саме повернення касаційної скарги ОСОБА_1 суддею Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у зв`язку з не усуненням недоліків касаційної скарги, а не викладенням ОСОБА_1 скарги на державній мові. Зазначене процесуальне рішення набрало законної сили, є остаточним та оскарженню не підлягає. Той факт, що вимоги про визнання незаконною ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Гулька Б. І. від 23 січня 2020 року позивач обґрунтовує наявним у нього конституційним правом на вільне використання будь - якої мови при зверненні до суду не свідчить про те, що між позивачем та відповідачем виник спір про захист цивільного права, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки безпосередньо вимог про захист свого права на використання будь-якої мови при зверненні до суду ОСОБА_1 не заявляв. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Відповідно до закону можуть діяти вищі спеціалізовані суди. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. У зв`язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій та судових рішень судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України - не передбачено. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з розглядом конкретної справи, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Оскільки суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, а також суд, як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя, то у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України, так як заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та повторюють доводи позовної заяви, яким з урахуванням предмета позову та складу сторін у справі суд першої інстанції надав оцінки на стадії відкриття провадження у справі, та з якою погоджується колегія суддів. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 28 липня 2020 року. Головуючий - О.Ю. Тичкова Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук