Постанова 4817 № 607/5668/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/5668/20Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/817/628/20 Доповідач - Ходоровський М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 липня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Ходоровський М.В. суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В., секретаря - Панькевич Т.І. з участю - заявника ОСОБА_1 її адвоката Муж В.В., заінтересована особа ОСОБА_2 та адвоката Парубія І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 квітня 2020 року (головуючий суддя Сливка Л.М., повний текст рішення складено 08 квітня 2020 року) у справі № 607/5668/20 за заявою ОСОБА_1 , котра діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,- ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 року ОСОБА_1 , котра діє у своїх інтересах, а також в інтересах сина - ОСОБА_3 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису щодо заінтересованої особи - ОСОБА_2 , у вигляді заборонити ОСОБА_2 протягом шести календарних місяців перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; наближатися менш, ніж на 50 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; до місця роботи ОСОБА_1 ТОВ «Агрікон Центр» за адресою: АДРЕСА_2 м. Тернопіль; до місця навчання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 ; в будь-який спосіб спілкуватися, вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Заява мотивована тим, що з 14 липня 2007 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . В шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 син - ОСОБА_3 . При цьому, ОСОБА_2 постійно зловживає алкоголем, систематично та впродовж тривалого часу вчиняє по відношення до них домашнє насильство, під час якого чинить психологічний тиск, а також застосовує до неї та сина фізичну силу. Крім цього, ОСОБА_2 чинить провокаційні дії відносно сина ОСОБА_3 , забрав із дому ноутбук, чим позбавив дитину можливості виконувати навчальну програму, яка на даний час в умовах карантину здійснюється в онлайн-режимі. Також забрав особисті речі дитини - фотоапарат, акустичну колонку, чим спричинив сину моральні страждання. Також заявник наголошує на тому, що незважаючи на те, що ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків відносно сина ОСОБА_3 , він переслідує їх за місцем їх проживання та з`являється за місцем її роботи. Такі постійні дії створюють психологічне та моральне напруження у неї та дитини. Малолітній ОСОБА_3 постійно відчуває страх перед приходом батька та у його присутності. Також вказує, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, а також відносно нього відкрито кримінальне провадження за фактом вчинення домашнього насильства. Незважаючи на це, ОСОБА_2 продовжує вчиняти насильство в сім`ї. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08 квітня 2020 року заяву задоволено частково. Видано обмежувальний припис ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на строк 6 (шість) місяців, та визначити заходи тимчасового покладення на нього обов`язків: - заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . - заборонити ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 50 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та до місця навчання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , класична гімназія ; - заборонити ОСОБА_2 в будь-який спосіб спілкуватися, вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. У задоволенні решти вимог відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що причиною непорозумінь є квартира, яка є у спільній власності. Дружина неодноразово висловлювала бажання щоб він віддарував їй свою половину квартири, а сам ішов куди не будь. Суд першої інстанції заборонив йому проживати в власній квартирі у той час, коли в Україні встановлено карантинні заходи і всіх зобов`язано перебувати вдома. Рішення суду є не справедливим і не законним. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін посилаючись на те, що із за дій ОСОБА_2 неповнолітній син відчуває тривогу в присутності батька. У судовому засіданні ОСОБА_2 та його адвокат Парубій І.М. апеляційну скаргу підтримали, відповідач ОСОБА_1 та її адвокат Муж В.В. заперечили відносно апеляційної скарги та пояснили, що рішення суду є законним, обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 14 липня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України (актовий запис №932) перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 18 листопада 2008 року виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, мають сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають по АДРЕСА_1 . Постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року, від 02 травня 2019 року, від 10 травня 2019 року, від 04 вересня 2019 року, від 10 вересня 2019 року, від 15 жовтня 2019 року, від 14 лютого 2020 року ОСОБА_2 визнавався винним у вчиненні домашнього насильства щодо дружини ОСОБА_1 , під час якого він ображав її нецензурними словами, чинив психологічний тиск, погрожував фізичною розправою. При цьому, у постановах Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 травня 2019 року, від 04 вересня 2019 року, від 10 вересня 2019 року зазначено про визнання ОСОБА_2 своєї вини у вчиненому. Із вказаних постанов також убачається що неповнолітній ОСОБА_3 був свідком того, як батько ОСОБА_2 неодноразово вчиняв домашнє насильство щодо матері ОСОБА_1 . Також як убачається із матеріалів справи: 07 лютого 2020 року, 02 березня 2020 року, 15 березня 2020 року, 22 березня 2020 року працівниками поліції виносилися термінові заборонні приписи стосовно кривдника ОСОБА_2 , якими заборонялося ОСОБА_2 в будь-який спосіб контактувати із постраждалими особами - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Із дослідженого судом відео вбачається, що батько ОСОБА_2 вчиняє моральний та психологічний тиск відносно сина ОСОБА_3 , що виразилось у погрозах застосування фізичного насильства та нецензурній лексиці. Вказане негативно впливає на психіку дитини, наносить травму особистості, яка формується. За заявою ОСОБА_1 10 лютого 2010 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12020210010000411 внесено відомості про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно дружини ОСОБА_1 , що стверджується наявною у матеріалах цивільної справи копією витягу з ЄРДР №12020210010000411. Також, у матеріалах цивільної справи міститься копія висновку експерта №851, із змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 наніс декілька ударів в область тіла ОСОБА_1 , виявлені тілесні ушкодження в ОСОБА_1 за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень. Постановляючи рішення про видачу обмежувального припису суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 систематично вчиняє домашнє насильство відносно дружини ОСОБА_1 та неповнолітнього сина ОСОБА_3 під час їх спільного проживання, внаслідок чого вони є особами, які постраждали від домашнього насильства. З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він грунтується на повно і всебічно з"ясованих обставинах у справі та відповідає вимогам закону. Основним нормативно-правовим актом, який регулює дані спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII. Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Відповідно до частини 2 та 3 ст. 3 Закону № 2229-VIII дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на колишнє подружжя; дитину. Згідно з частиною 1 ст. 26 Закону № 2229-VIII право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник; у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки дитини. Відповідно до статті 18 Закону № 2229-VIII, до завдань у сфері запобігання домашньому насильству належать: визначення стану, причин і передумов поширення домашнього насильства; підвищення рівня поінформованості населення про форми, прояви, причини і наслідки домашнього насильства; сприяння розумінню суспільством природи домашнього насильства, його непропорційного впливу на жінок і чоловіків, зокрема на осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку; формування в суспільстві нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед постраждалих дітей, усвідомлення домашнього насильства як порушення прав людини; викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються; заохочення всіх членів суспільства, насамперед чоловіків і хлопців, до активного сприяння запобіганню домашньому насильству. Порядок видачі судом обмежувального припису визначається ЦПК України. (частина 8 ст. 26 Закону № 2229-VIII) Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 3502 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана: особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; батьками дитини. Пунктом 3 ч. 1 ст. Закону № 2229-VIII визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. За пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 2229-VIII оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Абзацом 1 ч. 1 ст. 22 Закону № 2229-VIII встановлено, постраждала дитина має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров`я, інтелектуального та фізичного розвитку. З врахуванням встановлених обставин у справі та зазначених норм права, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 систематично вчиняє домашнє насильство відносно дружини ОСОБА_1 та неповнолітнього сина ОСОБА_3 під час їх спільного проживання, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є особами, які постраждали від домашнього насильства, а ОСОБА_2 є їх кривдником, а тому правильно застосував спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству, а саме обмежувальний припис стосовно кривдника, встановивши тимчасові обмеження його прав та покладення на нього ряд обов`язків. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, а зводяться до не згоди з його висновками щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Рішення суду є законним, обгрунтованим, підстав для його скасування не має. Стосовно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 квітня 2020 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 липня 2020 року. Головуючий Судді