Постанова 4817 № 607/2938/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/2938/20Головуючий у 1-й інстанції Грицай К.М. Провадження № 22-ц/817/458/20 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 жовтня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б., за участю секретаря - Сович Н.А. та сторін- ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 та його адвоката- Майка М.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 607/2938/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2020 року,ухваленого суддею Грицай К.М., у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи ОСОБА_2 про встановлення обмежувального припису,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року представник заявника ОСОБА_1 адвокат Синюк А.С. звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису та просив суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , на строк 6 місяців, та визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покладення на нього обов`язків, а саме: усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом прав спільної сумісної власності подружжя, а саме квартирою АДРЕСА_2 , речами побутового вжитку, котрі знаходяться у ній, шляхом надання вільного та безперешкодного доступу до зазначеного житлового приміщення; надання вільного доступу до спільного сумісного рухомого майна, зокрема колісного транспортного засобом марки Chevrolet, модель Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_1 ; заборонити наближатися на 50 (п`ятдесят) метрів до місця проживання (перебування) роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ; заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонити вести листування, телефонні переговори, електронну переписку з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; не спілкуватись із нею до чи після судових засідань в приміщенні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за адресою: м. Тернопіль, вул. Котляревського, 34 в м. Тернополі, а також в приміщеннях судів апеляційної та касаційної інстанції, при розгляді цивільних та/або кримінальних справ, якщо такі справи знаходитимуть у провадженні суду; не поширювати щодо ОСОБА_1 жодної інформації спільним знайомим, друзям, а також у засобах масової інформації. В обґрунтуванні поданої заяви, представник заявника вказував, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23.06.2005 року був укладений шлюб, який розірвано на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2019 року. З серпня 2019 року ОСОБА_2 вчиняє стосовно ОСОБА_1 психологічне та фізичне насильство, шляхом систематичних принижень, за наслідком чого ОСОБА_1 змушена була покинути місце реєстрації проживання. Заявниці страшно перебувати вдома, вона боїться за своє життя та здоров`я, оскільки неодноразово вона зверталася в правоохоронні органи за захистом особистих прав та інтересів. Вказував, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за домашнє насильство за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, про що свідчать постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. З наведених підстав просив задовольнити заяву у повному обсязі. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2020 року заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Синюка Артема Сергійовича, за участю заінтересованої особи ОСОБА_2 про встановлення обмежувального припису задоволено частково. Видано обмежувальний припис, яким покладено на ОСОБА_2 обов`язок усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні майном, яке є об`єктом прав спільної сумісної власності, а саме квартирою АДРЕСА_2 , речами побутового вжитку, котрі знаходяться у ній, шляхом надання вільного та безперешкодного доступу до зазначеного житлового приміщення. Видано обмежувальний припис на строк 3 (три) місяці. У решті вимог заяви відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави. Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання. Про видачу обмежувального припису повідомлено уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано або продовжено обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також виконавчі органи міської ради за місцем проживання (перебування) заявника. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису - відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не надана належна правова оцінка усім наявним у матеріалах справи доказам, неповно встановлено фактичні обставини справи, висновки суду ґрунтуються на припущеннях, що заявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення домашнього насильства у розумінні Закону України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Так зокрема вказує, що в матеріалах справи відсутні докази щодо внесення до Єдиного реєстру випадків вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 та притягнення його , у зв`язку із цим, до адміністративної відповідальності за ознаками статті 173-2 КупАП. Окрім цього зазначає, що судом не встановлено обставин, що ОСОБА_2 на даний час продовжує вчиняти щодо заявника домашнє насильство, а також необгрунтовано ризики, які можуть настати у разі незастосування відносно ОСОБА_2 обмежувального припису. Враховуючи наведене апелянт стверджує, що не є достатніми аргументи заявника для виправдання втручання у її приватне життя, а тому вважає , що слід відмовити у видачі обмежувального заходу та скасувати рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи частково заяву, та видаючи обмежувальний припис щодо усунення перешкод заявниці у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, зокрема квартирою АДРЕСА_2 , а також речами побутового вжитку, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи містять достатні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 у 2019 році вчиняв домашнє насильство відносно заявника, що виражалося у психологічному насильстві, образах. З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 червня 2005 року був укладений шлюб, який був розірваний за рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/14194/19 від 07.10.2019 року. Рішення суду вступило в законну силу. Згідно довідки ТзОВ «СОВР-1» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх донька ОСОБА_3 проживають та зареєстровані по АДРЕСА_1 . Відповідно до акту від 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 у даній квартирі не проживає, а знімає квартиру по договору найму. Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.11.2019 року, 05.11.2019 року внесено відомості до ЄРДР за ч. 1 ст. 125 КК України по заяві потерпілої ОСОБА_1 , що 04.11.2019 року близько 23 год. 00 хв., ОСОБА_2 , перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , в ході словесного конфлікту наніс ОСОБА_1 декілька ударів руками та ногами в область правого коліна, чим спричинив тілесні ушкодження. Окрім того, постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2019 по справі №607/29433/19, вирішено ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, яке виразилося в нанесенні тілесних ушкоджень костилем кулаками ногами в область правого коліна відносно своєї дружини та звільнити його від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушень, обмежившись усним зауваженням(а.с.29). Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2019 по справі №607/24904/19, вирішено визнати винним ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення насильства в сім`ї відносно своєї колишньої дружини, під час якої чинив на потерпілу моральний та психолочний тиск, погрожував фізичною розправою, звільнений від адміністративної відповідальності відповідно до ст. 22 КУпАП за малозначністю правопорушення, обмежившись усним зауваженням.(а.с.25). Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2019 по справі №607/26333/19 за вчинення домашнього насильства відносно своєї дружини під час якої вчиняв на неї моральний та психологічний тиск, виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою в присутності малолітньої дочки, звільнений від адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 173-2, ч. 1 ст. 184 КупАП за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення і обмежитись усним зауваженням.(а.с.27). У вчиненні цих правопорушень ОСОБА_2 визнавав свою вину повністю, просив незастосувувати до нього суворі заходи адміністративного впливу, що випливає із змісту ухвалених постанов про притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, недоказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рапортом УПП в Тернопільській області від 16.02.2020 року про отримання заяви ОСОБА_1 за №5415 встановлено, що ОСОБА_2 вчиняє сварку із спільною дитиною, виявлено, що в ОСОБА_2 виник конфлікт із колишньою дружиною у телефонному режимі. Рапортом УПП в Тернопільській області від 16.02.2020 року про отримання заяви ОСОБА_1 №5366 встановлено, що згідно ОСОБА_2 в стані алкогольного сп`яніння вчиняє домашнє насильство, виявлено, що факту насильства не було, виникло непорозуміння через речі. Згідно пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_4 від 19.02.2020 року морального чи психологічного тиску з боку ОСОБА_2 до ОСОБА_1 не було. ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні з 19 вересня 2019 року по 01 жовтня 2019 року, з 09 жовтня 2019 року по 15 жовтня 2019 року відповідно до даних медичних карт стаціонарного хворого №0942,№15893. Встановлено та підтверджено заявником, що ОСОБА_1 не проживає спільно із ОСОБА_2 , а знімає квартиру по договору найму. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства. Згідно пунктів 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАПта КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти). Частинами другою, третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Таким чином, задовольняючи частково заяву про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що факт неодноразового звернення заявниці до правоохоронних органів з підстав вчинення по відношенню до неї домашнього насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між нею та колишнім чоловіком, та підтверджує факт того, що останній вчинив по відношенню до заявниці домашнє насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу. Відповідно до п. 17 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Судом встановлено, що конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який мав наслідки вчинення останнім до колишньої дружини домашнього насильства не врегульовано, стосунки між сторонами залишаються напруженими, отже існує ризик повторного вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. Доводи апеляційної скарги про те, що на даний час не встановлено продовження вчинення домашнього насильства зі сторони ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 є не обґрунтованими, оскільки не спростовують ймовірності настання ризиків повторного вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_2 , про що у своїй заяві вказує заявник. При цьому, безпідставними є посилання апеляційної скарги на ту обставину, що до Єдиного реєстру випадків вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_2 не внесено, оскільки вказані обставини зокрема зазначаються у постанові Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2019 року у справі №607/29433/19 та свідчить про те, що ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильсьво відносно ОСОБА_1 . Не заслуговують до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відсутні підстави для встановленого судом першої інстанції обмежувального припису через недоведеність ризиків які можуть настати у зв`язку із його не застосуванням. Так ,матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходяться в неприязних відносинах, останній вчиняв насильство відносно ОСОБА_1 , що підтверджується вищевказаними судовими рішеннями. Оскільки, ОСОБА_2 є спільним власником квартири по АДРЕСА_1 та має право вільно володіти та користуватися належним їй майном, при цьому ризики у даному випадку вбачаються у тому, що при користуванні належної їй квартири, зі сторони ОСОБА_2 може бути вчинене повторно домашнє насильство відносно ОСОБА_1 . Посилання в апеляційній інстанції на те, що встановлені в обмежувальному приписі вимоги щодо усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом надання вільного та безперешкодного доступу до житлового приміщення повинно розглядатися в порядку цивільного судочинства, як спір про право, оскільки дані вимоги є предметом віндикаційного позову, пославшись на постанову Верховного Суду від 28 квітня 2020 року за № справи 754/11171/19, не заслуговують на увагу, оскільки такі вимоги відносять до обмежувального припису розглядаються за заявою про видачу окремого припису в порядку окремого провадження, які регулюються главою 13 ЦПК України окремим нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини -Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на правовий висновок Верховного Суду України у вищезазначеній постанові, оскільки вимоги в цій справі обмежувального припису відносилися про усунення перешкод у користування зазначеною квартирою шляхом негайного виселення , у звязку з чим Верховний Суд виходив з того, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, у звязку з чим рішення суду в тій частині скасував. Колегія вважає, що висновок у вказаній справі стосувався інших фактичних обставин справи, які не є тотожними з цією справою, яка є переглядом в апеляційній інстанції. В постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року за № справи 607/10122/19 з подібними за змістом правовідносинами, прийшов до висновку про правильність підстав для видачі обмежувального припису щодо усунення перешкод заявнику та неповнолітньому сину у користуванні житлом, а також речами побутового вжитку, які знаходяться в спірній кімнаті. Враховуючи вищевикладене судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 . Статтею 51 Конституції України визначено, що кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Частиною 6, 7 статті 7 Сімейного кодексу України встановлено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому, Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, § 2). Зважаючи на наведене, судова колегія прийшла до висновку, що суд першої інстанції дослідив зібрані у справі докази, надав їм належну оцінку, а тому доводи апеляційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права є необґрунтованими та зводяться виключно до переоцінки доказів та не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає до залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_2 без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 28 жовтня 2020 року. Головуючий Судді