Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/1705/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2020 р. Справа № 440/1705/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бершова Г.Є., суддів: Катунова В.В., Ральченка М.І. розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 по справі № 440/1705/20, головуючий 1 інстанції Супрун Є.Б., за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації, в якому просить скасувати наказ відповідача від 25.03.2020 №30-о "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій" як такий, що суперечить ст. 53-4 Закону України "Про запобігання корупції" і порушує його трудові права, як викривача, а також його трудові та соціальні права, як інваліда армії ІІ групи, та стягнути на його користь моральну шкоду у сумі 40000 грн. Також у позові позивач просить суд забезпечити позов у порядку статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом зупинення дії оскарженого наказу Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації від 25.03.2020 №30-о "Про зміну структури Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій" до вирішення справи по суті В обґрунтування даної заяви позивач вказує на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, оскільки оскаржуваний наказ, в порушення вимог частини 1 статті 53-4 Закону України "Про запобігання корупції", фактично спрямований на примушення його до звільнення, в той час як відповідно частини 4 цієї ж статті Закону йому, як викривачу, гарантується поновлення порушених прав. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 року заяву про забезпечення адміністративного позову залишено без задоволення. Позивач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з наступного: - зупинення дії нормативно-правового акта, як захід забезпечення позову, допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта; - у даному випадку, позивачем не було доведено очевидну протиправність оскаржуваного рішення, а тому, така питання встановлення протиправності підлягає доведенню виключно під час розгляду справи, а отже, застосування заходів забезпечення наразі не допускається вимогами Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів погоджується з таким рішення суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Крім того, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18. В той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Колегія суддів апеляційної інстанції акцентує, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 КАС України. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Так, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача заначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом. Так, перевіривши зазначені в заяві про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності вищевикладеним нормам та обставинам, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення на даному етапі, оскільки, запропонований заявником спосіб забезпечення адміністративного позову, у даному випадку, є передчасним, заява не містить посилання на беззаперечні мотиви, з яких заявник вважає, що захист прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль. Колегія суддів вважає, вказані в заяві доводи не містять тих положень, реалізація яких може мати саме невідворотні наслідки для самого, що слугують підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства. Продовження дії оскаржуваного рішення відповідача протягом розгляду спору по суті в суді, не матиме невідворотних наслідків для позивача, адже питання виникнення переплати податків до бюджету та повернення надміру сплачених коштів, урегульовано нормами законодавства. У межах розгляду даної заяви, судом не може даватись оцінка доводам заявника про очевидну протиправність рішення відповідача, адже встановлення ознак протиправності рішення, у даному випадку, без розгляду справи по суті, є неприпустимим, оскільки саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи. Крім того, для визнання очевидної протиправності оскаржуваного рішення, суду необхідно її встановити на етапі розгляду заяви про забезпечення позову та надати значне обгрунтування позиції, що, фактично, підмінятиме розгляд спору по суті та матиме форму «рішення по суті спору». Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну протиправність оскаржуваного рішення на стадії відкриття провадження у справі. З огляду на викладені обставини та вимоги закону, суд першої інстанції обґрунтовано не знайшов підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову. Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив правильне судове рішення з додержанням норм процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 по справі № 440/1705/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Г.Є. Бершов Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко