Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/3032/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3032/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід М.С. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 21 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Курка О. П. Білої Л.М. , секретар судового засідання: Яремчук Л.С, за участю: представника позивача: Катрича Павла ОСОБА_1 представника відповідача: Кухрівського Олександра Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : у вересні 2019 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення. 10 березня 2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги. Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд їх задовольнити. Представник відповідача щодо вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити в її задовленні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником: нежитлової будівлі, загальною площею 153,8 м2, вул. Українська,б 49, с. Нараївка, Гайсинський район, АДРЕСА_1 область; нежитлової будівлі, загальною площею 165,4 м2, вул. Українська, б 50, с. Нараївка, Гайсинський район, Вінницька область; нежитлової будівлі, загальною площею 1 159,2 м2, вул. Українська, б 51, с. Нараївка, Гайсинський район, АДРЕСА_1 область; 08.10.2018 року відповідачем сформовані податкові повідомлення-рішення, якими визначено позивачеві податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, № 0170961-5106-0204 на суму 15 456 грн. 00 коп., № 0170959-5106-0204 на суму 2 050 грн. 67 коп. та № 0170960-5106-0204 на суму 2 205 грн. 33 коп.. Вважаючи податкові повідомлення рішення протиправними, позивач звернувся до суду для їх скасування. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову,суд першої інстанції виходив з того, що позивач не відноситься до сільськогосподарського товаровиробника, зазначеного в пп. 14.1.235 ПК України, а тому податкові повідомлення - рішення винесені правомірно. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на настуцпне. Відповідно до ст. 19 Конституції України зазначено, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано ПК України, в редакція, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановлений ст. 266 ПК України. Згідно п.п. 266.1.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Відповідно до п.266.2.1 та п.266.2.2 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Не є об`єктом оподаткування, зокрема, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; Згідно п.266.3.1 та п.266.3.2 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до п.266.5.1. ст.266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Системний аналіз наведених норм доводить, що об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Разом з тим, законодавець передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема, це будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Правовий аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Аналогічна правова позиція висловлена й Верховним Судом у постанові від 01.10.2019 року у справі № 0340/1905/18 (провадження № К/9901/15596/19). Ці умови є загальними для всіх та не передбачають виключень. Колегія суддів зазначає, що у відповідності до вимог пп. 14.1.235 п. 14.1 ст.14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, який займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Застереження у пп. пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження. Аналізуючи доводи апелянта, стосовно того, що він є сільськогосподарським товаровиробником, що підтверджується, договором оренди землі, суд зазначає слідуюче. Як встановлено в суді першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач не зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця. Разом з тим, позивач на підтвердження того факту, що він є сільськогосподарським товаровиробником та займається господарською діяльністю для власних потреб, посилався на довідку, видану виконкомом Тарнавської сільської ради Монастирищенського району, Черкаської області № 143 від 28.05.2019 року про те, що позивач на території Тарнавської сільської ради згідно погосподарського обліку рахується домогосподарство по вул. Миру,б 8, с. Тарнава, Монастирищенський район, Черкаська область. Проте, колегія суддів критично оцінює вказану довідку, як доказ, з огляду на те, що довідка не засвідчує дійсний статус позивача, як сільськогосподарського виробника, тобто юридичної особи чи фізичної особи-підприємця. Колегія суддів зазначає, що сільськогосподарський товаровиробник - це юридична особа або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та її переробкою на власних чи орендованих потужностях та здійснює операції з її постачання. Більше того, факт здійснення позивачем господарської діяльності, згідно вказаної довідки, підтверджено по вул. Миру,б 8, с. Тарнава, Монастирищенський район, Черкаська область, в той час як об`єкти нерухомості, на підставі яких й було прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, знаходяться на території с. Нараївка, Гайсинський район, Вінницької області. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що дана довідка не є належним доказом того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. Відповідно до преамбули Закону України «Про сільськогосподарський перепис» правові, організаційні та економічні основи підготовки і проведення сільськогосподарського перепису, оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів, а також регулює відносини суб`єктів сільськогосподарського перепису, визначає їх права, обов`язки та відповідальність, установлює гарантії держави щодо захисту конфіденційної інформації, отриманої у процесі проведення сільськогосподарського перепису. Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (пп. «г» п. 30.9 ст. 30 ПК України). Відповідно до п. 30.2 ст. 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Пільга, встановлена пп. «ж» п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Враховуючи наведене, мету прийняття зазначених законів та сферу їх регулювання, суд апеляційної інстанції вважає, що визначення сільськогосподарських виробників, зазначені у вказаних законах не можуть застосовуватися для цілей оподаткування, а спрямовані на регулювання інших відносин. Таким чином, виходячи зі змісту поняття сільськогосподарського товаровиробника, зазначеного в пп. 14.1.235 ПК України, суд приходить до висновку, що позивач не відноситься до таких. Як на підтвердження того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, останній надав суду договір оренди землі від 10.09.208 року. Так, з наданого договору вбачається, що позивачеві на підставі розпорядження Гайсинської районної державної адміністрації № 413 від 20.11.2007 року надано в оренду земельну ділянку під господарськими будівлями та дворами на території Нараївської сільської ради. Земельна ділянка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що сам по собі факт надання земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не підтверджує реальне використання земельної ділянки саме із вказаною метою. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оренда земельної ділянки під господарськими будівлями та дворами не є свідченням здійснення орендарем сільськогосподарської діяльності. Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, щодо віднесення об`єктів нерухомості до будівель і споруд, які призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, що підтверджує правомірність його дій, з огляду на те, що згідно буквального тлумачення п. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небуть», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 року в справах № 806/2461/17, № 806/2676/17. Водночас, як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності всі три будівлі за адресою вул. Українська, б АДРЕСА_2 с. Нараївка, Гайсинський район, Вінницька область, є об`єктами нежитлової нерухомості, цільове призначення будівель не зазначено. Оцінюючи доводи апелянта, що технічні паспорти на вказані будівлі, підтверджують що що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки будівлі за вказаною адресою є цехом по переробці соняшника; майстернею по ремонту агротехніки та тракторною бригадою, суд вказує на наступне. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 (далі - ДК 018-2000), будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства». Цей клас включає такі підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва» (товарні та племінні ферми великої рогатої худоби, свиноферми та свинофабрики, вівцеферми, кролівничі та звірівницькі ферми, кінні заводи, собачі розплідники); 1271.2 «Будівлі для птахівництва (птахофабрики, та птахоферми, на підприємства по виробництву яєць та м`яса птиці, а також по вирощуванню гібридної птиці для товарних господарств і інкубаторно-птахівничі станції для виробництва добового молодняка птиці та інші); 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна» (зерносховища); 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні» (силоси); 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства» (підвали, винокурні, винні ємкості); 1271.6 «Будівлі тепличного господарства» (теплиці, сільськогосподарські, парники, оранжереї, заводи кормових антибіотиків); 1271.7 «Будівлі рибного господарства» (підприємства по переробці риби); 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва» (підприємства по переробці відходів тваринництва); 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші» (підприємства виробничо-технічного обслуговування, які включають бази зберігання мінеральних добрив та пестицидів, сільськогосподарської техніки та запасних частин, підприємства по ремонту сільськогосподарських машин та транспорту, станції біологічного захисту рослин). Тобто, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що зазначені будівлі відсутні у вказаному переліку, відповідно не призначені для сільськогосподарської діяльності. Крім цього, як вже зазначалось, у витягах з реєстру речових прав на зазначені будівлі їх цільове призначення не визначено. Судова колегія критично ставиться до відомостей, що містяться в технічних паспортах на ці будівлі, адже цільове призначення повинно бути зазначене виключно в реєстрі. Технічний паспорт, в свою чергу, містить у собі основні відомості про об`єкт нерухомого майна, зокрема, місцезнаходження (адреса) об`єкта; склад; технічні характеристики; план та опис об`єкта; ім`я/найменування власника/замовника; відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна; відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт. Суб`єкт господарювання, що виготовляє технічний паспорт не наділений повноваженнями визначати цільове призначення будівель. З огляду на це, суд при прийнятті рішення у даній справі не приймає до уваги технічні паспорти. З огляду на те, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні ПК України, а належні йому нежитлові будівлі є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому податкові повідомлення-рішення від 08.10.2018 року № 0170961-5106-0204, № 0170959-5106-0204 та № 0170960-5106-0204 не підлягають скасуванню. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 23 липня 2020 року. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Біла Л.М.