Постанова 4851 № 640/20385/16-а

Головуючий І інстанції: Колесник С.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2020 р. Справа № 640/20385/16-а Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. ,Бершова Г.Є. розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Слобожанської митниці Держмитслужби на постанову Київського районного суду м. Харкова від 30.03.2017, вул. Валентинівська, 7б, м. Харків, Харківська область, 61168, повний текст складено 03.04.17 по справі № 640/20385/16-а за позовом ОСОБА_1 до Червонозаводського відділу державної виконавчої служби м.Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Слобожанської митниці Держмитслужби про порушення митних правил №159/80700/16, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської митниці Державної фіскальної служби України (далі - митниця), Червонозаводського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - виконавча служба), в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову митниці від 09.06.2016 року по справі про порушення митних правил № 159/80700/16 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 8500 грн. 00 коп.; - зобов`язати виконавчу службу закрити виконавче провадження № 52261577 та припинити чинність арешту. В обґрунтування позову позивач зазначив, що здійснював в`їзд на митну територію України на автомобілі комерційного призначення, розмістивши його в режим «тимчасове ввезення», про що наголошував під час перетину державного кордону. Такий режим був обраний у зв`язку із тим, що автомобіль, на якому перетинав державний кордон України, зареєстрований на фірму нерезидента, а керував ним на виконання доручення такої фірми, про що свідчить виписане на його ім`я довіреність. Крім того, наголошує, що митницею розглянута митна справа у його відсутність. Постановою Київського районного суду м. Харкова від 30.03.2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову №159/80700/16 від 09.06.2016 року заступника начальника Харківської митниці Державної фіскальної служби України - начальника УБМП Волокітіна Є.В. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 3ст. 470 Митного кодексу України у виді штрафу у розмірі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Харківська митниця Державної фіскальної служби України, не погодившись з судовим рішенням частині задоволення позову, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати судове рішення, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. За результатами розгляду апеляційної скарги Харківської митниці Державної фіскальної служби України, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови №159/80700/16 від 09.06.2016 заступника начальника Митниці про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення частини третьої статті 470 МК України у виді штрафу у розмірі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень, з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні даної позовної вимоги ОСОБА_1 . В іншій частині постанову Київського районного суду м. Харкова від 30.03.2017 по справі № 640/20385/16-а - залишено без змін. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. За результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.10.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Харківського апеляційного адміністративного суду. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2019 вказану адміністративну справу 640/20385/16-а за апеляційною скаргою Харківської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Київського районного суду м. Харкова від 30.03.2017 року прийнято до провадження головуючого судді Катунова В.В., суддів: Ральченко І.М., Бершова Г.Є. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2019 року зупинено провадження у справі № 640/20385/16-а за апеляційною скаргою Харківської митниці ДФС на постанову Київського районного суду м. Харкова від 30.03.2017 року по справі № 640/20385/16-а. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 року поновлено провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи у судовому засіданні. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу Харківської митниці Державної фіскальної служби України та виклав свій погляд на обставини справи, зазначивши, що постанова Київського районного суду м. Харкова від 30.03.2017 року є законною та обґрунтованою, постановленою з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, в зв`язку з цим просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін. Також, представником відповідача, Слобожанської митниці Держмитслужби, заявлено клопотання про заміну первісного відповідача по справі - Харківської митниці Державної фіскальної служби України на Слобожанську митницю Держмитслужби, яке підлягає задоволенню виходячи з наступного. Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019р. №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» (далі - Постанова № 858) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби. Відповідно до пункту 2 Постанови № 858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. Таким чином, Харківську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. 06.11.2019 Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 № 1217-р визначено можливість забезпечення здійснення з 8 грудня 2019 р. Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Частиною 1 ст. 52 КАС України передбачено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне клопотання про заміну відповідача у справі задовольнити та замінити Харківську митницю Державної фіскальної служби України на правонаступника - Слобожанську митницю Держмитслужби. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою № 159/80700/16 від 09.06.2016 року заступника начальника Харківської митниці ДФС начальника УБМП ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності позивача, за порушення ч. 3ст. 470 МК України, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 8500 грн. (т. 1 а.с.46). Підставою для винесення вказаної постанови став протокол про порушення митних правил від 17.03.2016, згідно якого встановлено про не вивезення позивачем у строк «транзитного перевезення» за межі митної території України транспортного засобу «MITSUBISHI CARISMA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ввезеного ним в Україну 24.01.2016 через митний пост «Виступовичі - Нова Рудня» Житомирської митниці ДФС в митному режимі «транзит» з метою особистого використання. Участі у розгляді митної справи позивач не приймав. Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови митниці відкрито виконавче провадження №52261577 та прийнято рішення про накладення арешту на все майно позивача. 01.12.2016 до позивача надійшов лист про накладення арешту на все майно в рамках виконавчого провадження №52261577. Не погодившись з постановою митниці по справі про порушення митних правил та відкриттям виконавчого провадження №52261577 і прийняттям рішення про накладення арешту на все майно, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставного застосування відповідачем митного режиму транзиту до автомобіля «MITSUBISHI CARISMA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , як транспортного засобу з метою власного користування, та дійшов висновку про незаконне та необґрунтоване застосування до позивача штрафу, передбаченого ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України за порушення строку доставки такого транспортного засобу (строку транзитного перевезення). Між тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом оскарження у справі є постанова № 159/80700/16 від 09.06.2016 року заступника начальника Харківської митниці ДФС начальника УБМП Волокітіна Є.П. про порушення митних правил, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 3 ст. 470 МК України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 8500 грн. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення на відповідність критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України приходить до висновку, що вказане рішення суб`єкта владних повноважень є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. З матеріалів справи слідує, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідно до оскаржуваної постанови Харківської митниці ДФС були обставини, що зазначені у протоколі про порушення митних правил від 17.03.2016 року (т. 1 а.с. 56 зворот - 58). Зі змісту протоколу вбачається, що 10.02.2016 до відповідача надійшов лист Житомирської митниці ДФС від 09.02.2016 №160/7/706-70-26 щодо встановлення факту не вивезення за межі митної території України транспортного засобу "MITSUBISHI CARISMA", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ввезеного в Україну позивачем 24.01.2016 через митний пост «Виступовичі - Нова Рудня» Житомирської митниці ДФС в митному режимі «транзит» з метою особистого використання. Листами Харківської митниці ДФС від 11.02.16 №20-70-26-03/00-5/712, від 24.02.16 №20-70-26-03/00-5/959 та від 09.03.16 №1202/20/20-70-20-04 ОСОБА_1 за вказаною ним адресою та адресою постійної реєстрації, інформація про яку була отримана листом відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Харківській області (вх. 20-70-26-02/00-5/955) від 24.02.16, були направлені повідомлення про необхідність прибуття до управління боротьби з митними правопорушеннями Харківської митниці ДФС для з`ясування необхідних обставин щодо не вивезення за межі України вказаного транспортного засобу, встановлення його місцезнаходження та надання відповідних пояснень, на які ОСОБА_1 не з`явився. Відповідно до бази даних ЄАІС ДФСУ станом на даний час транспортний засіб "MITSUBISHI CARISMA", реєстраційний номер НОМЕР_1 , за межі України не вивезений. Отже, митницею встановлено не вивезення позивачем у строк «транзитного перевезення» за межі митної території України транспортного засобу «MITSUBISHI CARISMA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ввезеного ним в Україну 24.01.2016 через митний пост «Виступовичі - Нова Рудня» Житомирської митниці ДФС в митному режимі «транзит» з метою особистого використання. Участі у розгляді митної справи позивач не приймав. Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 90 Митного кодексу України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. За приписами ч. 6 ст. 379 Митного Кодексу України, строки тимчасового ввезення громадянами товарів на митну територію України (крім випадків, передбачених статтею 380 цього Кодексу) встановлюються відповідно до статті 108 цього Кодексу, а строки ввезення з метою транзиту - відповідно до статті 95 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.95 Митного кодексу України встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту, зокрема, для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). Отже, відповідно до вимог митного законодавства України строк транзитного перевезення автомобільного транспорту становить 10 діб. Перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3 ст. 470 МКУ). Як встановлено з матеріалів справи, транспортний засіб на митну територію України позивач ввіз 24.01.2016 року, а тому враховуючи положення статті 95 МК України позивач повинен був до 03.02.2018 року включно доставити ввезений ним транспортний засіб до органу доходів і зборів для подальшого вивезення його за межі митної території України, або поміщення в інший митний режим. Проте, на час складання протоколу про порушення митних правил станом на 17.03.2016 року ОСОБА_1 не вивіз спірний автомобіль за межі митної території, а тому позивачем було перевищено встановлений ст. 95 МК України строк транзитного переміщення автомобіля через митну територію України більше ніж на десять діб. На підставі викладеного, враховуючи, що позивачем було перевищено встановлений ст. 95 МК України строк транзитного переміщення автомобіля "MITSUBISHI CARISMA", реєстраційний номер НОМЕР_1 через митну територію України більше ніж на десять діб, колегія суддів приходить до висновку про наявність в діях позивача порушення передбаченого ч. 3 ст. 470 МК України. При цьому, правова позиція позивача ґрунтується на тому, що при перетині митного кордону України ним був обраний митний режим тимчасового ввезення транспортного засобу. Однак колегія суддів вважає вказані доводи необґрунтованими, не доведеними та не підтвердженими належними доказами, з огляду на наступне. Згідно ч. 1ст. 103 МК України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання. Відповідно до ст. 105 МК України у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у статті 189 цього Кодексу та в Додатках B.1 - B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік) , на умовах, визначених цими Додатками, а також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу. У разі порушення умов митного режиму тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов`язана сплатити суму податкового зобов`язання та пеню відповідно до Податкового кодексу України. Позивач, з посиланням на ч. 1, ч.2 ст. 2 "Конвенції про тимчасове ввезення", ст.4 МК України, зазначив, що при перетинанні кордону повідомляв, що перетинає кордон в режимі тимчасового ввезення строком на один рік, відповідно до "Конвенції про тимчасове ввезення", а тому дотримався вимог ст. 103 МК України та Конвенції про тимчасове ввезення, оскільки в`їхав на територію України для виконання своїх службових обов`язків на автомобілі комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 2 «Конвенції про тимчасове ввезення» кожна із Договірних Сторін зобов`язується надавати згоду на тимчасове ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів), зазначених у Додатках до цієї Конвенції. Україна з 22 вересня 2004 року стала однією із Договірних Сторін «Конвенції про тимчасове ввезення» на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення» від 24 березня 2004 року № 1661-IV. Тому, згідно п. 1 ст. 2 Конвенції про тимчасове ввезення Україна, як Договірна Сторона Конвенції про тимчасове ввезення, зобов`язана надавати згоду на тимчасове ввезення транспортних засобів. В п. 2 ст. 2 Конвенції про тимчасове ввезення зазначено, що, не впливаючи на положення Додатка E, режим тимчасового ввезення надається з загальним умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру. В додатку С до ст. 2 цієї Конвенції передбачено, що правом на тимчасове ввезення відповідно до ст. 2 Конвенції користуються транспортні засоби комерційного використання. Відповідно до ст. 6 Додатку С Конвенції згода на тимчасове ввезення транспортних засобів надається без вимагання митного документа або гарантії. Виходячи з аналізу викладених норм, правом на тимчасове ввезення користуються транспортні засоби виключно для комерційного використання, а обрання режиму тимчасового ввезення транспортних засобів для особистого використання вказаними приписами не передбачено. Як свідчать матеріали справи, згідно реєстраційного документу серії НОМЕР_2 , автомобіль MITSUBISHI CARISMA, НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить на праві власності підприємству UAB MACIOS TRANS TRAVEL (т. 1 а.с.7-8). Зі змісту договору доручення на комерційне використання транспортного засобу № 23/01/2016 від 23.01.2016 року, укладеного між UAB MACIOS TRANS TRAVEL («Довіритель») та фізичною особою - громадянином України ОСОБА_1 («Повірений»), зокрема п.1.1 вбачається, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Повірений зобов`язується за винагороду від імені та за рахунок Довірителя вчиняти юридичні дії, визначені п.1.2 цього Договору, результати яких Довіритель використовує у власній господарській діяльності з метою отримання доходу. Згідно з п.1.2 Договору, відповідно до умов цього Договору Повіреному надається право на вчинення від імені Довірителя наступних дій: представництво інтересів Довірителя перед державними органами (за наявності відповідної довіреності), а також перед особами (надалі Клієнтами), інформація про яких надається Повіреному Довірителем електронними каналами зв`язку, з питань, пов`язаних зі здійсненням транспортних операцій, пов`язаних з пошуком, купівлею та транспортуванням у Літовську Республіку товарів. Згідно з п.2.1.1. Договору, довіритель зобов`язаний забезпечувати Повіреного транспортним засобом для здійснення представницьких функцій в рамках Конвенції про тимчасове ввезення комерційного безоплатного перевезення вантажів на територію України, через територію України, з території України (т. 1 а.с.84). Відповідно до Довіреності №23Е3325491 від 23.01.2016 юридична особа UAB MACIOS TRANS TRAVEL в особі директора Олександра Прилепи, діючого на підставі статуту підприємства, у зв`язку із відрядженням ОСОБА_1 з 23.01.2016 по 23.01.2017 надала в користування автомобіль MITSUBISHI CARISMA, XMCLRDA1AWF042491, реєстраційний номер НОМЕР_1 для здійснення транспортних операцій, пов`язаних з пошуком, купівлею та перевезенням в Литовську Республіку товарів для компанії MACIOS TRANS TRAVEL на території Росії, України та Білорусі. Дослідивши вищевказану довіреність, колегією суддів встановлено, що даний автомобіль надається позивачу для особистого та комерційного використання (т. 1 а.с.9). Отже зі змісту вказаної довіреності не встановлено використання позивачем спірного автомобілю виключно у комерційних цілях, оскільки вказаний транспортний засіб надається також і для особистого використання. Таким чином, матеріали справи не містять доказів передавання автомобіля від Довірителя позивачу виключно для комерційного використання, а також не містять доказів переміщення позивачем автомобілю на територію України в режимі тимчасового ввезення. Також ОСОБА_1 не надано, а колегією суддів в ході судового розгляду справи не встановлено повідомлення позивачем митного органу про обрання ним саме митного режиму тимчасового ввезення транспортного засобу. На підставі викладеного, вищевказані обставини та досліджені докази підтверджують, що транспортний засіб, на якому позивач в`їхав на митну територію України, є транспортним засобом як особистого, так і комерційного призначення, що в розумінні Митного кодексу України та Стамбульської конвенції, виключає право позивача поміщення автомобілю у митний режим тимчасового ввезення. Зі змісту п. 59 ст. 4 МК України вбачається, що транспортні засоби комерційного призначення - це будь-яке судно (у тому числі самохідні та несамохідні ліхтери та баржі, а також судна на підводних крилах), судно на повітряній подушці, повітряне судно, автотранспортний засіб (моторні транспортні засоби, причепи, напівпричепи) чи рухомий склад залізниці, що використовуються в міжнародних перевезеннях для платного транспортування осіб або для платного чи безоплатного промислового чи комерційного транспортування товарів разом з їхніми звичайними запасними частинами, приладдям та устаткуванням, а також мастилами та паливом, що містяться в їхніх звичайних баках упродовж їхнього транспортування разом із транспортними засобами комерційного призначення. Згідно з п. 60 ст. 4 МК України визначено, що транспортні засоби особистого користування - це наземні транспортні засоби, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно. Зі змісту п. (b) ст. 1 гл. І Додатку C Конвенції про тимчасове ввезення вбачається, що "комерційне використання" означає: платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення вантажів. Поряд із цим, в матеріалах справи наявні докази того, що автомобіль позивача є транспортним засобом комерційного та особистого призначення, а отже позивачем не дотримано умов, передбачених Митним кодексом України та Конвенції для поміщення ввезеного автомобілю в режим тимчасового ввезення для комерційного призначення. При цьому, доказів, що автомобіль після перетину кордону України був використаний позивачем виключно в цілях комерційного призначення, відповідачем не надано та з матеріалів справи колегією суддів не встановлено. Разом з тим, представником відповідача до матеріалів справи надано копію витягу з БД "Інспектор - 2006". Дослідивши вказаний витяг з бази даних митного органу, колегією суддів встановлено, що 24.01.2016 року ОСОБА_1 перетнув митний кордон України у митному режимі транзиту на транспортному засобі для особистого використання (т. 2 а.с. 125-127). Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 380 МК України, тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Однак, доказів письмового декларування транспортного засобу щодо застосування режиму тимчасового ввезення транспортного засобу на строк до одного року, позивачем не надано, а колегією суддів не встановлено. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновками відповідача про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення ч.3 ст. 470 МК України Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованим та не доведеним належними доказами висновок суду першої інстанції про незаконність постанови № 159/80700/16 від 09.06.2016 року заступника начальника Харківської митниці ДФС начальника УБМП Волокітіна Є.П. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Щодо доводів позивача про порушення його прав бути присутнім під час розгляду справи про порушення митних правил, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 526 Митного кодексу України передбачено, що справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника. Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил. Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Отже, законодавцем визначено послідовний алгоритм дій посадової особи митного органу у разі виявлення порушення митних правил шляхом складання протоколу за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, із зазначенням у ньому місця, дати і часу розгляду справи про порушення митних правил. Позивач стверджує, що не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про порушення митних правил, що призвело до порушення його права на участь при розгляді справи. З наявного у матеріалах справи протоколу про порушення митних правил від 17.03.2016 вбачається, що листами Харківської митниці ДФС від 11.02.16 №20-70-26-03/00-5/712, від 24.02.16 №20-70-26-03/00-5/959 та від 09.03.16 №1202/20/20-70-20-04 ОСОБА_1 за вказаною ним адресою та адресою постійної реєстрації, інформація про яку була отримана листом відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Харківській області (вх. 20-70-26-02/00-5/955) від 24.02.16, були направлені повідомлення про необхідність прибуття до управління боротьби з митними правопорушеннями Харківської митниці ДФС для з`ясування необхідних обставин щодо не вивезення за межі України вказаного транспортного засобу, встановлення його місцезнаходження та надання відповідних пояснень, на які ОСОБА_1 не з`явився. Надіслання на адресу позивача вказаних листів та повідомлення про розгляд справи про порушення митних правил підтверджується наданими відповідачем до суду копіями листів та поштових відправлень з повідомленням про вручення з відміткою пошти "за спливом терміну зберігання" (т. 1 а.с. 59-66). Враховуючи викладене, митницею було дотримано вимоги ст. 526 Митного кодексу України щодо інформування позивача про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, а тому доводи ОСОБА_1 щодо порушення його прав є непідтвердженими. Також колегія суддів, дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про скасування оскаржуваної постанови Харківської митниці ДФС № 159/80700/16 від 09.06.2016 року, вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання виконавчої служби закрити виконавче провадження № 52261577 та припинити чинність арешту майна. Щодо строків звернення позивача до суду із даним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 99 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ст.100 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Аналізуючи викладені вище норми, колегія суддів дійшла до висновку про те, що строк звернення до адміністративного суду з позовом як різновид строку позовної давності та наслідки його пропущення, встановлені ч.2 ст.100 КАС України, можуть застосовуватися судом лише у випадку, коли мало місце порушення прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду за захистом цих прав. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про те, що права позивача порушені не були, тому й підстави для застосування строків звернення до суду відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За вказаних обставин, проаналізувавши всі наведені вище докази, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби - задовольнити. Постанову Київського районного суду м. Харкова від 30.03.2017 по справі № 640/20385/16-а скасувати . Прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Червонозаводського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Слобожанської митниці Держмитслужби про порушення митних правил - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов