Постанова 4815 № 569/1124/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 липня 2020 року м. Рівне Справа № 569/1124/18 Провадження № 22-ц/4815/224/20 Головуючий у Рівненському міському суді: суддя Тимощук О.Я. Рішення суду першої інстанції проголошено о 15 год. 45 хв. 10.10.2019 у м. Рівне Рівненської області Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Бондаренко Н.В., Ковальчук Н.М. секретар судового засідання: Шептицька С.С. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; представники учасників справи: позивача адвокат ОСОБА_3 ; відповідача адвокат Козак Аліна Вікторівна; за участі: представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в с т а н о в и в: У січні 2018 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнавши за позивачем право власності на 1\2 частину в п`ятикімнатній квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 100, м2, житловою 58, 9 м2. Мотивуючи свої вимоги, вказувалося про те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 листопада 2000 року. Під час шлюбних відносин ними набуто п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , жила площа якої склала 58, 9 м2, загальна 100, 2 м2. Дана квартира була набута на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2003 року, що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. Через заперечення відповідача врегулювати спірні права і обов`язки з приводу майна в добровільному порядку змушений звернутися до суду. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за позивачем право приватної спільної часткової власності на 1\2 частину п`ятикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 100, м2, житловою 58, 9 м2. Стягнуто з ОСОБА_2 (ідент. номер: НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Рівненським МВ УМВСУ в Рівненській області 06.12.2000) на користь ОСОБА_1 4 398, 60 гривень судових витрат. У поданій апеляційній скарзі відповідач, вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, покликалася на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, а також порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права. На її обґрунтування зазначалося про залишення судом без уваги того, що вона не отримала ухвалу суду та інші повідомлення щодо призначення справи до розгляду та підготовчого судового засідання. В ухвалах судом не було вказано про подачу відзиву на позовну заяву і не встановлено для цього процесуальний строк. Судом знехтувано клопотанням від 10 червня 2019 року про виклик свідків для давання пояснень щодо обставин справи, хоча це суперечить положенням ст.ст. 91, 222 ЦПК України. Також не задоволено клопотання про приєднання доказів в подальшому, що датоване 10 червня 2019 року. Зокрема, це копія договору на купівлю спірної квартири з банком АТ "Банк "Фінанси та кредит" за 2003-2004 роки; копія договору застави (іпотеки) спірної квартири із банком для забезпечення кредиту; довідка про повне виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором; її розписка про позику грошей на купівлю квартири у ОСОБА_4 , на погашення кредиту, на лікування у Майської- ОСОБА_5 , на оперування у ОСОБА_6 ; копії документів, отриманих на запити нотаріусів. Таким чином судом порушено ст.ст. 43, 81, 83, 222 ЦПК України. Вважає, що судом залишено без уваги те, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, не брав участі в утриманні майна та догляді за ним, у витратах, пов`язаних з хворобою заявника. ОСОБА_1 ухилявся від утримання дитини, а спільне майно витрачав виключно у власних інтересах, ставлячи в надзвичайно невигідне становище заявника, яка перебувала на лікуванні. Тобто на придбання спірного майна і погашення кредиту на купівлю квартири АДРЕСА_1 було вкладено винятково особисті грошові кошти ОСОБА_2 . При вирішенні спірних правовідносин судом не застосовано норми ч. 2 ст. 372 ЦК України, ч. 7 ст. 57, ч. 3 ст. 70 СК України, постанову Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі №711/5108/17, які регулюють питання можливості збільшення частки майна дружини, чоловіка, якщо з нею чи ним проживають діти, а також, якщо один з них не дбав про матеріальне становище сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, витрачав майно на шкоду інтересам сім`ї. Крім того, на думку заявника, необхідно було застосувати роз`яснення пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" щодо відступлення від засад рівності часток подружжя з урахуванням обставин, що мають істотне значення для справи. З викладених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове по суті заявлених позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу позивачем чи його представником не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки спірну квартиру придбано сторонами за час перебування у шлюбі, тобто вона є об`єктом спільного сумісного права подружжя. Оскільки законом презюмується принцип рівності часток кожного з подружжя при поділі спільного сумісного майна, тому за ОСОБА_1 визнано право приватної спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . При цьому підстав для відступлення від засад рівності часток спірного майна, на чому наполягала відповідач, судом встановлено не було. Як з`ясовано, протягом часу з 10 листопада 2000 року по 29 березня 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованих шлюбних відносинах. Ці обставини сторонами не заперечуються та стверджуються свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 18 серпня 2016 року (повторно), і рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 березня 2017 року у справі №569/2898/17, яким шлюб між ними розірвано. 22 жовтня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. (зареєстровано в Реєстрі за №5553), відповідачем придбано у ОСОБА_7 за 80 100 гривень (24 030 гривень передано на момент укладення договору, а 56 070 гривень пізніше) квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з п`яти кімнат, загальна площа становить 100, 2 м2, житлова 58, 9 м2. Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу поділу зазначеної квартири як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, про що ОСОБА_1 у січні 2018 року пред`явив відповідний позов. При цьому позивач наполягав на поділі, виходячи з розрахунку по 1\2 частині кожному, тоді як ОСОБА_2 заперечувала проти цього і вимагала визнати квартиру її приватною особистою власністю через те, що з нею проживають спільні діти сторін, ОСОБА_1 не дбав про матеріальне становище сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, а також приховав і витратив на шкоду інтересам сім`ї їхнє спільне майно. Згідно зі ст.ст. 60, 61, 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Тому за цих обставин квартира АДРЕСА_2 є об`єктом права спільної сумісної власності, з чим погоджувалася відповідач, однак вказувала, що будь-яких грошових коштів у її придбання, поліпшення та утримання ОСОБА_1 не надавав. При цьому зазначала, що гроші на купівлю спірного майна було отримано нею шляхом позики у матері та сестри, банківського кредиту і продажу автомобіля "Форд Сієра", який був її особистою власністю. Відповідно до ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Як правильно встановлено судом попередньої інстанції, шлюбного договору чи іншої домовленості між сторонами з приводу часток у квартирі АДРЕСА_2 не існувало. Відтак поділ майна повинен відбуватися, виходячи з рівності цих часток по 1\2 частині кожному, тобто вимоги позивача підлягають задоволенню. Щодо доводів апеляційної скарги про недодержання судом норм процесуального права, то з ними погодитися не можна. Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Окрім викладеного, чіткий і вичерпний перелік випадків, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, наведено у ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Між тим, будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів, що спонукали би до хибного розв`язання спірних правовідносин, чи інших обставин, які є обов`язковим мотивом для унеможливлення законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, заявником зазначено не було, матеріали справи не містять, а апеляційним судом здобуто не було. Не заслуговують на увагу аргументи ОСОБА_2 про неврахування доказів, щодо долучення та дослідження яких вона клопотала. Так, зі змісту оскаржуваного рішення видно, що суд при вирішенні спірних відносин відповідно до вимог ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України взяв до уваги надані відповідачем докази, оцінив їх у сукупності, зробивши висновок про те, що вони не спростовують вимог позивача. Разом з тим, визнав недоцільним заслуховувати показання свідків. Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Автор апеляційної скарги стверджує про те, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, не брав участі в утриманні майна та догляді за ним, у витратах, пов`язаних з хворобою заявника. Вона ж вказує, що ОСОБА_1 ухилявся від утримання дитини, а спільне майно витрачав виключно у власних інтересах, ставлячи в надзвичайно невигідне становище відповідача, яка перебувала на лікуванні. Щодо придбання спірного майна і погашення позики та кредиту на купівлю квартири АДРЕСА_1 , то нею було вкладено виключно особисті грошові кошти. Проте ці обставини суперечать матеріалам справи та заперечуються відсутністю об`єктивних і переконливих доказів. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Самі по собі посилання заявника на наведені обставини не породжують у неї виникнення особистого приватного права на всю (100%) квартиру АДРЕСА_1 . При цьому колегія суддів наголошує, що між сторонами можуть існувати не лише права, але і зобов`язання, в т.ч. і щодо спільного сумісного майна подружжя. Тобто понесені ОСОБА_2 в інтересах сім`ї витрати частково можуть бути відшкодовані позивачем у разі їх доведеності та обґрунтованості. Не можна погодитися і з аргументами про хибне незастосування норм матеріального права, оскільки вони спростовуються правильністю висновків суду. Решта доводів апеляційної скарги є необґрунтованими і колегією суддів з цих міркувань відхиляються. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2019 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 24.07.2020 Головуючий: С.В.Хилевич Судді: Н.В.Бондаренко Н.М.Ковальчук