Постанова Закарпатський апеляційний суд № 299/1128/22

Справа № 299/1128/22 П О С Т А Н О В А іменем України 15 березня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., за участю секретарки судового засідання Гусоньки З.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представниці - адвокатеси Бобонич Надії Василівни на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2022 року, ухвалене суддею Бак М. Д., у с т а н о в и в: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Позов обґрунтовано тим, що з 03 вересня 2005 року до 06 червня 2019 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 06.03.2019 (справа № 555/228/19). За час шлюбу сторонами за рахунок спільних коштів в інтересах сім`ї було придбано автомобіль «AUDI» моделі «А6», універсал В, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , об`єм двигуна 2500 куб. см /далі автомобіль, транспортний засіб/, який 14.09.2016 був зареєстрований за відповідачем. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 без її згоди забрав цей транспортний засіб та користується ним. На її прохання надати автомобіль їй у користування, відповідач відмовив. Зазначала, що відповідно до презумпції спільної сумісної власності майна подружжя, що придбане ними за час шлюбу, вказаний транспортний засіб є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, а згідно з принципом рівності часток подружжя у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, даний автомобіль належить сторонам порівну. Стверджувала, що спільне користування автомобілем не є можливим із підстав їх окремого проживання. При цьому вона з відповідачем не досягли згоди щодо поділу даного транспортного засобу, який є неподільною річчю, а відтак вона має право на отримання грошової компенсації за належну їй частку в розмірі половини вартості автомобіля, яку ОСОБА_2 добровільно виплачувати відмовляється. Зважаючи на те, що ринкова вартість цього автомобіля станом на 30.12.2021 становить 270 000,00 грн, що підтверджується відповідним звітом про його оцінку, а тому з відповідача на її користь підлягає стягненню грошова компенсація у розмірі половини його вартості, тобто 135 000,00 гривень. Посилаючись на наведені вище обставини просила суд у порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості частини автомобіля «AUDI А6», універсал В, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , об`єм двигуна 2500 куб. см, у розмірі 135 000 грн, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2022 року в задоволенні цього позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду позивачка ОСОБА_1 та її представниця адвокатеса Бобонич Н.В. подали на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що судом безпідставно визнано подані позивачкою докази неналежними. При цьому, вирішуючи питання про відкриття провадження у цій справі, судом не було залишено позовну заяву без руху з одночасним наданням строку для усунення її недоліків щодо надання належним чином засвідчених доказів, які додані до позову. Натомість дану справу було призначено та розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, хоча з метою повного і всебічного встановлення обставин справи та забезпечення правильного розгляду справи по суті її слід було розглядати у відкритому судовому засіданні з повідомленням і викликом сторін, що і не було зроблено місцевим судом, а відтак це призвело до позбавлення можливості позивачки особисто надати пояснення та оригінали наявних у неї доказів. З огляду на наведене апелянти просили оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, а також прийняти до уваги заперечення на ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 13.04.2022 в цій справі, яка не підлягала окремому апеляційному оскарженню. Водночас просили вирішити питання розподілу судових витрат та поновити їм строк на апеляційне оскарження цього рішення суду як пропущеного з поважних причин. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, зокрема поновлено ОСОБА_1 та її представниці адвокатесі Бобонич Н.В. строк на апеляційне оскарження рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18.05.2022. Своїм правом подати візив на апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 та її представниці-адвокатеси Бобонич Н.В, відповідач ОСОБА_2 не скористався. У судовому засіданні представниця позивачки ОСОБА_1 адвокатеса Бобонич Н.В. апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених у ній, просила таку задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився повторно, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому його неявка, на переконання колегії суддів і відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представниці позивачки, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 місцевий суд виходив із його недоведеності, а саме через відсутність у матеріалах справи належних доказів щодо перебування сторін між собою в зареєстрованому шлюбі, належності їм на праві спільної сумісної власності як подружжю спірного автомобіля, що свідчить про відсутність порушеного відповідачем права позивачки. Проте колегія суддів із цими висновками суду першої інстанції погодитися не може, оскільки таких суд дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке. Судом установлено, що рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 06 березня 2019 року /справа № 555/2228/19/, що набрало законної сили 06.04.2019, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований виконавчим комітетом Вилоцької селищної ради Виноградівського району Закарпатської області за актовим записом № 15, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 03.09.2005 (а.с.14, 158). Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00035793395 від 09.06.2022 видно, що до цього державного реєстру внесено відповідні відомості про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 (позивачкою у цій справі) та ОСОБА_2 , на підставі зазначеного вище рішення суду від 06.03.2019 (а.с.157). Із заяви № 102024239 від 14.09.2016 ОСОБА_2 , адресованої начальнику ТСЦ 2144, про проведення перереєстрації на нового власника автомобіля «AUDI А6», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , об`єм двигуна 2500 куб. см, на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в територіальному сервісному центрі цього ж дня, а також із реєстраційної картки на цей транспортний засіб, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 14.09.2016 вбачається, що 14 вересня 2016 року ОСОБА_2 купив даний автомобіль та зареєстрував його за собою в ТСЦ 2144 ГСЦ МВС (а.с.19, 88, 89). Згідно зі звітом про оцінку автомобіля «AUDI А6», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , його вартість станом на 30.12.2021 становить 270 000 грн (а.с.20-32). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України). Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України). Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (ст. 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України). Частиною першою ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 372 ЦК України. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (ч. 3 ст. 370 ЦК України). Відповідно до абзаців 1, 2 ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Неподільною є річ, яку не можна поділити без утрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Положеннями ст. 71 СК України передбачено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Отже, на переконання колегії суддів та виходячи з презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, оскільки протилежного матеріали справи не містять, то зазначений автомобіль, який був куплений і зареєстрований за ОСОБА_2 14 вересня 2016 року під час шлюбу сторін, є об`єктом їх права спільної сумісної власності, незалежно від того, що він був зареєстрований на одного з подружжя. Також апеляційний суд уважає, що зважаючи на неподільність даного транспортного засобу як речі, а тому позивачка управі на одержання від відповідача грошової компенсації половини його вартості, що із 270 000 грн складає 135 000 гривень. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України). Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, апеляційний суд доходить висновку, що позивачка довела належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку достатніми доказами свою вимогу, яка поза розумним сумнівом знайшла своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Доводи апеляційної скарги колегія суддів уважає слушними, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За таких обставин рішення місцевого суду не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Із приводу понесених позивачкою (апелянткою) ОСОБА_1 витрат на оплату послуг адвоката, колегія суддів зазначає, що такий розмір має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас стягнення цих витрат не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Отже, на підставі статей 133, 137, 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 слід стягнути понесені нею витрати, пов`язані з розглядом цієї справи на професійну правничу допомогу адвокатки Бобонич Н.В., які підтверджені відповідними доказами /договір про надання правової допомоги від 13.12.2021 (а.с.73-76), додаткової угоди № 2 від 01.02.2002 (а.с.77), детального опису робіт /наданих послуг від 18.04.2022 (а.с78), довідки від 21.04.2022 (а.с.79) про сплату гонорару у розмірі 5 000 гривень. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь апелянтки - позивачки ОСОБА_1 понесені нею у справі судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 350,00 грн (а.с.1) та апеляційної скарги у розмірі 2 025,00 грн (а.с.159), що разом складає 3 375,00 гривень. Керуючись статтями 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представниці - адвокатеси Бобонич Надії Василівни задовольнити. Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2022 року скасувати. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити. У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію половини вартості автомобіля «AUDI» моделі «А6», універсал В, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , об`єм двигуна 2500 куб. см, у розмірі 135 000 (сто тридцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 375 (три тисячі триста сімдесят п`ять) гривень 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 березня 2023 року. Суддя-доповідачка Судді