Постанова 4811 № 1303/1459/12

Справа № 1303/1459/12 Головуючий у 1 інстанції: Бакай І.А. Провадження № 22-ц/811/3114/18 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. Секретар Іванова О.О. З участю: позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Волошина С.В., відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Мельник Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу №1303/1459/12 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року у справі №1303/1459/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна,- в с т а н о в и в : 20 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Буського районного суду Львівської області із позовом до ОСОБА_2 , який 17.05.2016 року уточнив та просив про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ житлового будинку АДРЕСА_1 , поділ земельної ділянки загальною площею 0,0639 га кадастровий номер 4620610100:13:005:0012, яка виділена для обслуговування будинку та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Просив визнати спільною сумісною власністю подружжя в рівних частках по Ѕ частці за кожним автомашину марки Ауді модель А-6, р.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у 2004 році він познайомився з відповідачем, з якою з лютого 2005 року проживали у цивільному шлюбі та вели спільне господарство. Зазначає, що 29.06.2004 року відповідач ОСОБА_2 отримала в подарунок незавершений будівництвом будинок, процент готовності якого становив 64 відсотки та його будівництво закінчували спільно. За час їхнього шлюбу вартість будинку істотно збільшилась внаслідок його грошових та трудових особистих затрат, що підтверджував доданими квитанціями, а тому даний будинок та земельну ділянку на якому він розташований та яка виділена для його обслуговування слід визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя та розділити в натурі по 1/2 частці кожному. Крім того, за час шлюбу 02.04.2009 року ними з відповідачкою було придбано автомобіль марки Ауді модель А-6, р.н.з. НОМЕР_1 , який оформлено на відповідачку та вважає такий спільним майном подружжя. У березні 2015 року цивільну справу №1303/1459/12 скеровано на розгляд у Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області . Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05.11.2018 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Буського районного суду Львівської області від 29.10.2013 року у вигляді накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 після набрання рішенням законної сили. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Судом не взято до уваги докази надані позивачем, які підтверджують, що з вересня 2005 року сторони почали проживати разом і до сьогоднішнього дня позивач активно займався добудовою та введенням в експлуатацію спірного будинку, підтриманням його у належному стані, покращенням його фасаду, благоустрою території, ніс і несе витрати по його утриманню. Внаслідок покращення житлового будинку шляхом його реконструкції, вдосконалення всіх робіт із врахуванням сучасних технологій та новинок, обстановки кімнат будинку такий збільшився у своїй вартості з 42 941 грн. на день посвідчення договору дарування до 195 721 грн. станом на 27.10.2014 року. Вважає, що у суду були всі підстави визнати спірний житловий будинок спільним майном подружжя відповідно до ч.1 ст. 62 СК України, оскільки право власності на спірне будинковолодіння зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі. Суд першої інстанції помилково посилався на правові позиції Верховного Суду, які не стосуються аналогічних правовідносин. Просить скасувати оскаржуване рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05.11.2018 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити . Відповідно до статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) Відзив на апеляційну скаргу суду не надано, однак 21.05.2021 року представником відповідача адвокатом Мельник Н. надано суду письмові пояснення, які долучено до матеріалів справи. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02.01.2019 року відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28.01.2019 року призначено справу до розгляду в апеляційному суді на 26 березня 2019 року. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16.04.2019 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 , призначено по справі судову будівельно-інженерну експертизу, проведення якої доручено ТзОВ «Гал-Світ» . На вирішення експертизи поставлено питання: на скільки в грошовому виразі та у відсотках збільшилася вартість житлового будинку у АДРЕСА_1 за період з 29.06.2004 року по 31.08.2006 року та за період з 01.09.2006 року по даний час? Попереджено експерта про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 Кримінального кодексу України. Оплату за проведення експертизи покладено на позивача. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено. В розпорядження експерта направлено матеріали цивільної справи у 2-х томах. Зобов`язано сторін у справі надати експерту доступ до об`єкта дослідження. 20.05.2019 року на адресу Львівського апеляційного суду надійшло клопотання експерта ОСОБА_4 про представлення додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку, а саме інвентаризаційної справи на спірний будинок. Ухвалою від 08.07.2019 року поновлено провадження у справі , задоволено клопотання експерта ОСОБА_4 . Для проведення судової будівельно-інженерної експертизи, призначеної ухвалою Львівського апеляційного суду від 16.04.2019 року, витребувано у Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» інвентаризаційну справу на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На час проведення експертизи провадження по справі зупинено. 14.11.2019 року на адресу Львівського апеляційного суду надійшла справа з висновком №041/19 судової будівельно-технічної експертизи, складеного судовим експертом Табунщик Т.Я. 11.11.2019 року (а.с.1-16 т.3). Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16.12.2019 року поновлено провадження у справі(а.с.17-18 т.3 ). Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Волошина С.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Мельник Н.П., вивчивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Відповідно до частини першої ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.1-ч.5 ст.263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Матеріалами справи та судом встановлено, що 03.03.2006 року зареєстровано шлюб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в подальшому розірвано заочним рішенням Буського районного суду Львівської області від 02.11.2011 року (а.с.6-7 т.2). 29.06.2004 року у Буській державній нотаріальній конторі державним нотаріусом Дячик А.В. посвідчено Договір дарування між дарувателькою гр. ОСОБА_6 і обдарованою гр. ОСОБА_5 за реєстровим №1619 (а.с.8 т.1) з якого вбачається, що ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_5 прийняла в дар незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться в АДРЕСА_1 , процент готовності житлового будинку становить 64 відсотки, до незавершеного будівництвом житлового будинку примикають: літня кухня - Б, сарай - В, вбиральня - Е, вартість незавершеного будівництвом житлового будинку відповідно до відомостей довідки Львівського БТІ та ЕО від 23.06.2004 року №003078 становить 42 942,51грн., земельна ділянка площею 0,0639 га в межах згідно з планом, що розташована на території Буської міської ради, передана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, вартість земельної ділянки згідно довідки Буського районного центру державного земельного кадастру від 07.06.2004 року №761 становить 348,51грн. (а.с.181-202 т.1). Отримавши в подарунок незавершений житловий будинок, відповідач ОСОБА_2 (на той час ОСОБА_5 ) активно організовувала проведення робіт для його завершення з метою найшвидшого вселення. 26.10.2005 року рішенням виконкому Буської міської ради № 99 ОСОБА_5 надано дозвіл на підключення природнього газу до житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.240 т.2). 10.07.2006 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро інвентаризації та експертної оцінки» проведено технічну інвентаризацію житлового будинку по АДРЕСА_1 . 04.08.2006 року державною технічною комісією складено акт державної технічної комісії про готовність до введення в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови будинку АДРЕСА_1 , яким вирішено, що одноквартирний житловий будинок ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 загальною площею 290,6 кв.м., житловою площею 159,2 кв.м., готовий до введення в експлуатацію (а.с.45, 239 т.2). 31.08.2006 року рішенням виконкому Буської міської ради №107 вирішено затвердити Акт державної технічної комісії про готовність експлуатації закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови будинку АДРЕСА_1 загальною площею 290,6 кв.м., житловою площею 159,2 кв.м., оформити ОСОБА_2 право власності та видати свідоцтво про право власності на будинок в цілому ( а.с. 44, 238 т.2). 04.10.2006 року Буською міською радою видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Буської міської ради від 31.08.2006 року за №107 (а.с.46,237 т.2) . 04.10.2006 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєстровано за ОСОБА_2 право приватної власності в цілому на будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Буською міською радою відповідно до рішення виконкому Буської міської ради від 31.08.2006 року за №107, що підтверджено Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за номером витягу 12043507 (а.с.40, а.с.236 т.2). Позивач звернувся до суду з вимогою визнати в рівних частках спільною власністю подружжя спірне нерухоме майно, яке було подароване відповідачу до одруження. В обґрунтування заявлених позовних вимог покликався на ст.62 СК України та понесені ним затрати на будівництво будинку за час спільного проживання однією сім`єю з відповідачем до реєстрації шлюбу та після реєстрації шлюбу. Відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України (далі СК) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно з п.6 рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство, ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках, обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. За приписами ст.74 СК України (в редакції чинній до внесення змін і доповнень Законом України від 22.12.2006р. № 524-V) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Таким чином, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, судом встановлюється факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. При цьому, як вказав Верховний Суд в постанові від 19.03.2020 року у справі №303/2865/17 факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 06.04.2020 року у справі №738/1452/17. В матеріалах справи відсутнє рішення суду про встановлення факту проживання позивача і відповідача однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого відповідач набула спірне майно, на наявність такого позивач не покликався, перебув у шлюбі із своєю першою дружиною у м.Миколаєві Львівської області і тільки після того, як відповідач ОСОБА_2 завагітніла, розлучився з першою дружиною та 03.03.2006 року зареєстрував шлюб із відповідачкою. Отже, доводи позивача про перебування у сімейних відносинах з відповідачем без реєстрації шлюбу до їхнього одруження не знайшли свого підтвердження у справі, яка переглядається. Майнові відносини, які складаються між подружжям унормовано СК України. Відповідно до ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Ст.25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Згідно з ч. ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя. Згідно з ч.1 ст.57 СК України (у редакції на час укладення сторонами шлюбу) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. У ч.7 названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. У ст. 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про те, що до майна набутого у шлюбі, яке набуває правового статусу спільної сумісної власності не відноситься майно, що належить до особистої приватної власності, визначене ст.57 цього Кодексу, а отже таке майно зберігає за собою режим роздільного майна. Згідно з ч.1 ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК правил збільшення вартості майна повинно відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 року № 214/6174/15-ц висловила таку позицію. Конституція України у ст.41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в ст.1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. ЄCПЛ у ряді рішень зауважує, що ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., зокрема, п.69 і п.73 рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»). У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ. Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом. У ст.62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак, при цьому, обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника. Тому у самому законі, у ст.62 СК передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, а подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя. Зі змісту ст. 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у ст.62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу. Щодо використання ст.62 СК України Верховний Суд у постанові від 08.11.2017 року у справі 6-1447цс17 висловив такі правові висновки. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. Аналогічні висновки Верховний Суд прописав у постанові від 02.10.2019 року №453/320/16-ц, у постанові від 06.05.2020 року у справі №640/13553/14-ц. Суд першої інстанції визнав доведеним, що спірне нерухоме майно є особистою власністю відповідача, яке набуте відповідачем до шлюбу. На переконання колегії суддів такий висновок суду першої інстанції знайшов своє підтвердження у матеріалах справи, з огляду на таке. З матеріалів інвентаризаційної вбачається, що 29.06.2004 року відповідач прийняла в дар земельну ділянку та незавершене будівництво в складі будинку, літньої кухні, сараю, вбиральні; 10.06.2006 року проведено технічну інвентаризацію за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками якої встановлено об`єкт нерухомого майна в складі житлового будинку, веранди, сходів площею 290кв.м. інвентаризаційною вартістю в розмірі 594845грн. (оцінювальний акт про будинок, арк.інв.спр. 27), гаража інвентаризаційною вартістю в розмірі 49910грн., вбиральні інвентаризаційною вартістю в розмірі 1446грн., огорожі інвентаризаційною вартістю в розмірі 19920грн., замощення інвентаризаційною вартістю в розмірі 139230грн. (оцінювальний акт на господарсько - побутові будівлі та окремі споруди, (арк.інв.спр. 28, абрис арк.інв.спр. 34). У відповідності до висновку експертного будівельно-технічного дослідження №17/08-20, складеного судовим експертом Заяцем І.Г. 26.08.2020 року, який надійшов в заперечення апеляційної скарги від представника позивача судовий експерт встановив, що: - 29.06.2004 року (на дату договору дарування) по будівництву житлового будинку були виконані наступні будівельно-монтажні роботи: влаштування фундаментів, цегляна кладка зовнішніх і внутрішніх стін, перегородок, частково міжповерхове залізобетонне перекриття та дах, що становило 64 (шістдесят чотири) відсотки готовності, також встановлено, що на дату дарування на земельній ділянці знаходились літня кухня, сарай та вбиральня. - по завершенню будівництва житлового будинку були виконані наступні ремонтні та будівельно-монтажні роботи: демонтаж покрівлі з азбестоцементних листів; демонтаж дерев`яних крокв, обрешітки; надбудова з цегли третього поверху; прибудова цегляної веранди; влаштування дерев`яного перекриття над третім поверхом та верандою; утеплення та гідроізоляція перекриття над третім поверхом ж/б та веранди; влаштування покрівлі з металочерепиці; влаштування водостічних труб та ринв; встановлення віконних та дверних блоків; влаштування підлоги по ґрунту та перекриттю (стяжка, гідроізоляція, утеплення та покриття керамічною плиткою та ламінатом); оздоблення внутрішніх стін та перегородок (штукатурка, шпаклювання та пофарбування стін і стелі, підшивки стелі гіпсокартоном з влаштуванням каркасу); штукатурка зовнішніх стін третього поверху, утеплення та пофарбування зовнішніх стін; влаштування ганку; влаштування систем газопостачання, водопостачання, енергопостачання, каналізації та індивідуального опалення (трубопроводи та сантехнічні прилади ванна, унітази, умивальники, душова кабіна, котел, газова плита, батареї, розетки та вимикачі та інші допоміжні прилади); влаштовані внутрішні дерев`яні сходи та камін на третьому поверсі; також виконані роботи по будівництву двоповерхового гаражу розм.4,30 м х 6,20 м. висотою 5,20 м., об`ємом 141,0 куб.м. та площею 27,10 кв.м. (фундаменти, стіни, перекриття, покрівля з металочерепиці, внутрішнє та зовнішнє оздоблення, віконні блоки, підлоги, енергозабезпечення та інш. супутні роботи); виконані роботи по замощенню подвір`я бруківкою (піщана та щебеневі основи, покриття бруківкою) та влаштування огорожі з бетонних плит площею 157,50 кв.м. - у склад даного АДРЕСА_1 входять: земельна ділянка площею 0,0639 га, триповерховий житловий будинок з верандою (літ.А-3) площею 290,60 кв.м., забезпечений газопостачанням, електропостачанням, водопостачання, каналізація, опалення індивідуальні; двоповерховий гараж (літ.Б-2) площею 27,10 кв.м; вбиральня на 1 очко; замощення з бруківки площею 286,0 кв.м.; огорожа з з/бетонних плит площею 157,50 кв.м. - з врахуванням обсягу робіт і трудовитрат, ремонтно-будівельні та будівельні монтажні роботи по завершенню будівництва житлового будинку, будівництву двоповерхового гаражу, влаштування замощення з бруківки та огорожі з бетонних плит, що знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , в період від 29.06.2004 року (дата договору дарування) до 03.03.2006 року (дата реєстрації шлюбу між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_1 ) могли бути проведені з розрахунку три робітники кожен день; - ремонтно-будівельні та будівельні монтажні роботи по завершенню будівництва житлового будинку, будівництву двоповерхового гаражу, влаштування замощення з бруківки та огорожі з бетонних плит, що знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , в період від 03.03.2006 року (дата реєстрації шлюбу між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_1 ) по 10.07.2006 року (дата складання технічної документації) могли бути проведені при умові використання значної робочої сили з розрахунку шістнадцять робітників кожен день та відповідного значного збільшення фінансування виконання даних робіт, тоді як згідно існуючої практики при виконанні будівельно-монтажних робіт по будівництву об`єктів садибного типу у Львівській області в середньому кожен день працюють бригади у кількості 3-5 чол. при послідовному завершенні певних видів робіт та цілих об`єктів. 26.10.2005 року рішенням виконкому Буської міської ради № 99 відповідачу надано дозвіл на підключення природнього газу до житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.240 т.2). Відповідно до вимог ДБН В.2.5 - 20 - 2001 «Газопостачання» у р.6 «Газопостачання житлових будинків» підключення газу передбачає наявність завершеного будівництвом будинку. Отже, як слідує з матеріалів справи, до реєстрації шлюбу з позивачем відповідач прийняла в дар земельну ділянку та незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2 , до якого примикали літня кухня, сарай, вбиральня, добудувала житловий будинок і побудувала гараж замість літньої кухні та сараю, облаштувала огорожу та замощення, однак прийняття в експлуатацію готового житлового будинку і оформлення відповідачу в цілому права власності на завершений будівництвом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 відбулося вже у шлюбі з позивачем. У зв`язку з тим, колегія суддів відзначає, що правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути зведена до шлюбу, а прийнята в експлуатацію вже під час шлюбу, при цьому має значення конкретно за чиї кошти відбулося будівництво і коли воно було остаточно збудоване. Колегія суддів вважає, що сам по собі факт оформлення права власності відповідача на новобудову в період шлюбу з позивачем не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. За змістом ст.62 СК України, перетворення статусу правового режиму майна, що належало на праві власності одному з подружжя із об`єкта особистої приватної власності у об`єкт права спільної сумісної власності відбувається внаслідок приросту (істотного збільшення у своїй вартості) за рахунок спільних трудових чи грошових затрат подружжя, або лише затрат другого із подружжя. Посилаючись на норму ст.62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мав довести, що збільшення вартості спірного майна є істотним і в таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність, оскільки саме так обґрунтовував свої позовні вимоги. На доведення істотного збільшення вартості спірного житлового будинку під час шлюбу з відповідачем за рахунок своїх власних коштів, позивач покликався на те, що за час знайомства з відповідачем надавав постійну матеріальну допомогу у завершенні будівництва будинку і одружившись, продовжував будівельні та оздоблювальні роботи до остаточного завершення, ним особисто вкладеного кошти у встановлення вікон на суму 3384 євро, дверей вартістю 668 доларів США, газового котла «Термомакс» вартістю 2068 доларів США, ванни гідромасажної вартістю 1192 долари США, встановлення радіаторів на суму 1855 доларів США, оздоблення зовнішнього фасаду будинку вартістю 2268 доларів США, встановлення водостічних труб на суму 572 долари, робіт по встановленню димоходів та міжкімнатних дверей на суму 1120 доларів США, встановлення відмостки на суму 1288 доларів США, внутрішніх сходів в будинку, придбання і встановлення плитки камінів, облаштування кухні та інших приміщень будинку вартістю понад 20 тисяч доларів США (а.с.2-3 т.1). Квитанцій, чеків про оплату зазначених сум при купівлі вищеназваних товарів на ім`я позивача таким не надано. В підтвердження вказаного позивач надав суду першої інстанції перелік та вартості матеріалів, виробів, обладнання, побутової техніки, виконаних робіт (а.с.23-25 т.1), реєстр документів про понесені затрати, пов`язані з будівництвом будинку до позовної заяви про поділ майна (а.с.26 т.1), замовлення, накладні, квитанцію польською мовою, товарні чеки, рахунок-фактуру, замовлення, які датовані в період з 2005 року по 2006 рік (а.с.27-41 т.1, а.с.43-48 т.1), довідку про те, що будинок на АДРЕСА_1 газифікований у листопаді 2005 року (а.с.42 т.1), документи про газифікацію будинку (а.с.172-184 т.1), квитанції про комунальні послуги (а.с.49-56 т.1). З цього приводу, колегія суддів вказує на те, що самі по собі відомості в зазначених документах без підтвердження грошових затрат саме позивачем не є належними доказами. Окрім цього, придбання зазначених товарів свідчить не про будівництво, а як товари для користування та покращення окремих будівельних конструкцій, оскільки на час дарування будинку були дерев`яні вікна, які поступово замінені на пластикові. Зазначене вище підтверджується Висновком № 041/19 судової будівельно-технічної експертизи ТзОВ «Гал-світ» від 11.11.2019 року відповідно до якого вартість житлового будинку у АДРЕСА_1 за період з 29.06.2004 року по 31.08.2006 року збільшилася на 622 891 грн. від вартості незавершеного будівництвом двоповерхової коробки з господарськими спорудами, що становить 94%. При визначенні вартості житлового будинку і господарських будівель і споруд експертом враховано коефіцієнт подорожчання станом на час проведення експертизи. Належних та допустимих доказів про вкладення особистих коштів у перебудову, добудову позивачем не надано, оскільки на час укладення шлюбу спірний будинок був у стані готовності та проводилася підготовка документації про здачу такого в експлуатацію. Покращення стану житлового будинку, придбання інтер`єру та вкладені у це кошти дають підстави позивачу звертатись до відповідача про компенсацію вкладених ним особистих затрат. Відмова суду першої інстанції у задоволенні позову в частині визнання земельної ділянки по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя в рівних частках по 1/2 частці за кожним, узгоджується з вірним висновком суду першої інстанції стосовно відсутності підстав у задоволенні позову в частині визнання будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя в рівних частках по 1/2 частці за кожним, відповідає цільовому призначенню земельної ділянки та розташованих на ній будівель (ст..120 Земельного кодексу України, ст.. 377 Цивільного кодексу України). Передана у приватну власність земельна ділянка є особистою власністю особи відповідно до Державного акту. Позивач просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя в рівних частках по 1/2 частці за кожним автомашину марки Audi модель А - 6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , яка набута під час шлюбу (а.с.18 т.2). З листа Територіального сервісного центру 4643 МВС України у Львівській області №31/13-4643-637 від 20.04.2016 року вбачається, що згідно електронних даних АІПС «ДАІ-2000» та НАІС ДАІ МВС України за громадянкою ОСОБА_2 , був зареєстрований 02.04.2009 року транспортний засіб Ауді А-6, д.ен.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 та 18.08.2012 року був перереєстрований за громадянкою ОСОБА_3 (а.с.19 т.2). Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція визначена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 року у справі №372/504/17. Отже, виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. В заперечення вимог позивача щодо спірного автомобіля відповідач стверджувала, що такий придбала за рахунок обміну старого автомобіля, який мала ще до одруження з позивачем та доплати власними коштами, однак на підтвердження належних та допустимих доказів суду не надала. Отже, за приписами ст.60 СК, спірний автомобіль набутий у шлюбі та належить до спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ч.1.ст.70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з ст.71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 визначено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції хоча вірно встановив, що спірний автомобіль набутий сторонами під час шлюбу, натомість не вирішив питання захисту прав позивача в межах заявлених ним позовних вимог. З врахуванням презумпції спільності майна, набутого за час шлюбу, яка не була спростована відповідачем, рівності часток майна дружини та чоловіка, відсутності в матеріалах справи доказів вчинення сторонами дій щодо припинення права власності одного з подружжя на спірний автомобіль, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору щодо автомобіля слід скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення , яким визнати автомашину марки Ауді А-6 д.н.з. НОМЕР_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках по 1/2 ідеальній частині за кожним. Відповідно до ч.1. ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.1. ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За правилами ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п.6 ст.81 ЦПК). За приписами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. №3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейського суд з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53) прописав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Обґрунтовано ЄСПЛ вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, «Серявін та інші проти України, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оцінюючи надані суду докази як кожний окремо так і в сукупності, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення в частині визнання автомашини спільним майном подружжя. В іншій частині доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. За змістом статті 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.2 ст.374 ЦПК суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч.3,4 ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п. 1, п. 2, ст. 375 ст.376 ч. 1 п. п. 3,4,ст.383, 384, 389-391 Цивільного процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кам`янка Бузького районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року в частині визнання права спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,0639 кадастровий номер 4620610100:13:005:0012, поділ майна по Ѕ частині кожному залишити без змін. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року в частині відмови у визнанні автомашини марки Ауді А-6 д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_5 спільною сумісною власністю подружжя скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення. Визнати автомашину марки Ауді А-6 д.н.з. НОМЕР_6 , номер кузова НОМЕР_5 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках по Ѕ ідеальній частині за кожним. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року. Головуючий суддя Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк