Постанова 4811 № 450/2597/13-ц

Справа № 450/2597/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А. Провадження № 22-ц/811/752/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Івасюти М.В. з участю: позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про визнання об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки спільним майном подружжя без визначення часток та без його поділу між подружжям в натурі, - в с т а н о в и в: В липні 2013 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про визнання об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки спільним майном подружжя без визначення часток та без його поділу між подружжям в натурі. Просила визнати за нею право власності на незаврешений будівництвом будинок по АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що 13.03.1997 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. Під час щлюбу, 13.08.2003 року, вона розпочала будувати подинок по АДРЕСА_1 не земельній ділянці, що належала матері відповідача. 06.09.2004 року матір відповідача, ОСОБА_2 , подарувала йому вказану земельну ділянку, площею 0,1069 га. Стверджує, що 07.04.2005 року вона продала двохкімнатну квартиру, придбану нею до шлюбу, а виручені кошти в розмірі 24600,00 гривень вклала в будівництво. В подальшому, рішенням Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №269 від 11.10.2007 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було надано ще 0,01 га земельної ділянки, розташованої поряд із будинком і оформленої на ім`я відповідача. Позивач вважала, що будинок збудований за її кошти і належить тільки їй, зокрема і через те, що вона займалась підприємницькою діяльністю. 15 червня 2016 року позивач подала заву про визнання об`єкта незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя без визначення часток та без його поділу між подружжям в натурі. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано об`єкт незавершеного будівництва (будинок готовністю 90,37%) та земельну ділянку кадастровий номер 4623681600:01:010:0207, площею 0,1169 га за адресою АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без визначення часток та без його поділу між подружжям в натурі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у розмірі 250 гривень та витрати за проведення судових експертиз у розмірі 5544 (п`ять тисяч п`ятсот сорок чотири) гривні та 10 725 (десять тисяч сімсот двадцять п`ять) гривень. Вказане рішення суду оскаржив ОСОБА_2 . В своїй апеляційній скарзі на рішення суду покликається на те, що рішення суду незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що суд прийняв до уваги покази зацікавлених в справі сторін, оскільки свідки є батьками позивачки, тобто прямо зацікавлені в результаті розгляду справи. Також покликається на те, що платіжні доручення про оплату товарів та послуг не можуть бути належними доказами по справі, оскільки судом не встановлено та не досліджено, які саме будівельні матеріали куплялися та з якою метою, позивачем по справі не підтверджено, що дані будівельні матеріали були залучені до будівництва спірного незавершеного будівництва. Враховуючи наведене просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. У судове засідання 30 травня 2022 року належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи ОСОБА_2 , Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області не з`явився. Від ОСОБА_2 надійшло 27.05.2022 року клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з впровадженням воєнного стану. В свою чергу, ОСОБА_2 не надав суду об`єктивних доказів щодо неможливості прийняти участі у справі. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосудді, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних мотивів. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Задовольняючи позовні вимоги про визнання об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки спільним майном подружжя без визначення часток та без його поділу між подружжям в натурі, суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок збудований сторонами під час їх перебування в шлюбі, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами у справі. Також поділу між сторонами як об`єкт спільної сумісної власності подружжя підлягає і земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, на якій знаходиться будинок, адже відповідно до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України при переході права власності на будівлі і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що 13.03.1997 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрованоЗимноводівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області, який рішенням Пустмоитівського районного суду Львівської області від 15.03.2013 року було розірвано. Згідно договору дарування земельної ділянки від 06.09.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Копійчак С. В., ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва і обслуговування господарських будівель, що розташована на території с. Зимна Вода Пустомитівьського району Львівської області, площею 0,1069 га. Відповідно до розділу VІІ «Прикінцеві положення» Сімейного кодексу України вказаний кодекс регулює правові відносини, які виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2004 року. До 01 січня 2004 року чинним був Кодекс про шлюб та сім`ю України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин. За змістом ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Зі змісту п. п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Так, відповідно до ст. 60 СК України (в редакції чинній на даний час), набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення ст. 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. За ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (ч.1 ст.181, п.6 ч.1 ст.346, ст.ст.350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (ст.331), «об`єкт будівництва» (ст.ст. 876, 877, 879,881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься. Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства. Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами. Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч.ч.2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. На підставі вказаного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його фактично закінчено (будинок готовністю 90,37%), але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється; позивач позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визнання земельної ділянки спільним сумісним майном подружжя. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з позовної заяви та в подальшому із поданих уточнень та пояснень до позовної заяви, позивач не зверталась до суду із вимогами відносно земельної ділянки на якій розташований спірний об`єкт незавершеного будівництва, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, та задовольнив вимоги позивачки, які нею на заявлялися. Тому, рішення суду першої інстанції в частині визнання земельної ділянки кадастровий номер 4623681600:01:010:0207, площею 0,1169 га за адресою АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без визначення часток та без його поділу між подружжям в натурі слід скасувати. Пунктами першим та другим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволити частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2021 року в частині визнання земельної ділянки кадастровий номер 4623681600:01:010:0207, площею 0,1169 га за адресою АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без визначення часток та без його поділу між подружжям в натурі скасувати. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 10.06.2022 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.